18 січня у центрі Києва, на Софіївському майдані з ініціативи ультрарадикалів з Прогресивно-соціалістичної партії Вітренко відбувся мітинг тих, хто хоче вважати себе націоналістами Російської федерації. Причиною проведення заходу була названа Переяславська рада, роковини якої ця республіка визначила своїм святом. Масовку складали: навколосободанівські пенсіонерки, завезені з регіонів прогресивні соціалісти та юродиві.

Символіка демонстрантів являла собою симбіоз серпів, молотів, ікон, пентаграм, хрестів, портретів Вітренко та прапор Румунської федерації футболу.

Мітинг розпочав екс-нардеп, поплічник Вітренко на прізвище Марченко. Лейтмотив виголошеного ним набору слів зводився до тези “Росія це наше все”. Потім з’явилася Вітренко. Ватажок ПСПУ намагалася запевнити присутніх, що “народ України” був настільки неповноцінним, що тільки й мріяв, як “піти під Росію”. Раптом Вітренко зірвалася, і почала своїм специфічним голосом скандувати: “Росія! Росія!”. Пенсіонерки, прогресивні соціалісти та юродиві також почали скандувати.

Присутній головний редактор Народного Оглядача мовчки спостерігав за так званим націоналістичним шабашем, проте не скандував. До нього підійшли двоє співробітників спецпідрозділу Міністерства внутрішніх справ Беркут, і запропонували пред’явити документи. На запитання, що стало причиною перевірки документів саме у нього (у тих, хто скандував “Росія! Росія!” документи не перевірялися), була отримана відповідь “профілактика”. Усі дані про головного редактора НО були ретельно занесені до спеціального блокноту за допомогою кулькової ручки. Психологічний практикум: якщо у тих, хто скандував “Росія! Росія!” документи не перевірялися, а у тих, хто не скандував, документи перевірялися, то що мало чекати на тих, хто б наважився скандувати в центрі Києва “Україна!”??? Страшно подумати.

Далі слово отримав представник РФ нардеп Бабурін, послідовник Лужкова-Міграняна-Затулліна. Далі стало нецікаво.

Підсумовуємо. Що малося на увазі під відзначенням на державному рівні події, яка, і це не є секретом для чиновництва, трактується українським народом негативно? Чого прагнули автори цієї нісенітниці? Пересварити українців з росіянами? А в чиїх інтересах вбити клин між слов’янами? І звідки це раптом взялися кошти для завезення з провінції націоналістичних ультрарадикалів? Хто в СНД зараз займається пересваренням слов’ян, маючи при цьому практично необмежені фінансові можливості? Ну скільки вже можна мстити за ліквідацію Князем Святославом Хазарії.

Стосовно ПСПУ Вітренко, то її тяжіння до РФ спочатку Березовського-Гусинського-Ходорковського, а нині Абрамовича-Мамута-Смоленського є фактом. Отже ніша російського буржуазного націоналізму в Україні зайнята Прогресивно-соціалістичною партією. Російським патріотам є від чого схопитися за голову.

Республіка не здивувала. Після здачі ядерної зброї, Чорноморського флоту, прохідного двору для мігрантів на місці північно-східного кордону святкування нею дня народження російського комсомолу, роковин Переяславської ради, російського дня захисника вітчизни виглядають логічними. У зв’язку з цим викликає занепокоєння використання цією республікою українських національних символів. Адже тризуб – це герб Української держави. Слід очікувати, що вже найближчим часом республіка поверне собі прапор, герб та гімн УРСР, РФ, або щось вигадає.