І хоча попередження про подібні дії озвучувались всіма причетними до введення антиросійських санкцій, розмах американських посадовців вразив багатьох.

При тому, з точки зору американського уряду, ніякого "розширення санкцій проти Росії" чи кого б то не було ще, власне, й не трапилось.

Казначейство США оголосило введення санкцій "проти осіб та організацій, причетних до обходу вже наявних санкцій".

І зовсім смішно виглядає популярна в українських соцмережах гіпотеза про те, що "США розширили санкції у відповідь на дії Росії в Радбезі ООН". Департамент контролю за іноземними активами Казначейства США - зовсім не та організація, де цікавляться цирковими виступами російської дипломатії чи причетними до них клоунами, тому будь-яка дія чи бездіяльність пана Чуркіна не мала на рішення OFAC жодного впливу. Та й розмах прийнятого доповнення свідчить, що американські посадовці добре зробили свою "домашню роботу", відстеживши десятки діючих і потенційних каналів ухилення від санкцій.

Рішення американського Казначейства стосується чотирьох груп осіб та організацій.

В першу потрапили ті, хто причетний до обходу режиму санкцій і російського оборонного сектору. Зокрема, туди потрапили офшорки, друзі та інші родичі Генадія Тимченко, Бориса Ротенберга, та структури, близькі до концерну Калашникова - і з цими все, загалом, просто і зрозуміло. Хоча, при тому, вельми болісно і неприємно для "гаманців Путіна".

В другій категорії ми бачимо зовсім знайомі, близькі і рідні кожному українцю обличчя. Цілих чотири. Андрій Клюєв, Сергій Курченко, Едуард Ставицький та Олександр Янукович, яких звинувачують в причетності до розтрати державних коштів. Ну й холдинг МАКО - з незабутнім Альбертом Волобуєвим на чолі.

І тут починають виникати очевидні й неприємні питання вже до української сторони. Бо якщо зловживання цих осіб добре видимі навіть через океан, і навіть зайнятим іншими справами службовцям американського Держказначейства - то чому правове переслідування цих героїв на батьківщині рухається... ну, припустимо, рухається вперед, але дуже-дуже повільно? Чому всі ці чотири особи до сьогодні, за півтори роки від революції, продовжують отримувати немалі прибутки з української економіки, і прямо чи опосередковано впливати на українську громадську думку (привіт Українському медіа-холдингу - та іншим ЗМІ, якими володіють кіпрські офшорки відомого власника)?

І якщо нехитрі "двоходовіки", нашвидкуруч зліплені для маскування права власності, може і хоче за кілька днів розслідувати уряд США - то чому цього не робить український уряд і правоохоронці вже впродовж року? Не кажучи про структури і компанії, які знаходиться у безпосередній власності.

При тому, нагадаємо, ці люди крали не американські чи європейські, а українські гроші. Ці люди, прямо чи непрямо, підтримують російське вторгнення не в США, а в Україну. А українська правоохоронна система, "очищена, реформована і підсилена Антикорупційним бюро", виконує роль їхнього посібника.

А українському уряду це, чомусь, байдуже. І поки Генпрокуратура "ловить банду Лікарчука" замість адекватно й оперативно розслідувати походження статків цих людей, вони, ці милі й законослухняні громадяни, подають в Європейський суд позови про неправомірність накладення і необхідність анулювання санкцій проти них.

Наступна категорія "попадантів" під уточнені санкції США - це кримські компанії, головно - порти. І з ними все відносно просто і прозоро. Тих, хто заходить в кримські порти, чекають неприємності і в Україні (хоч може й не так тотально й оперативно, як хотілось би), тому, на рівні політики, позиції України та США тут логічні і між собою схожі.

А от остання, четверта категорія - теж вельми цікава. В неї потрапили "ухилянти" від секторальних антиросійських санкцій. В число яких потрапили багаточисельні "дочки" й підконтрольні структури "Внешэкономбанка" і "Роснєфті". Ім'я їм - легіон. Ну, не легіон, звичайно, але рахунок йде на десятки.

І особливо цікаво для нас в цих десятках виглядає один пункт. Той, під яким значиться Промінвестбанк. Тут ми знову вступаємо в своєрідне українське Задзеркалля. В якому американські компанії мати справи з ПІБом не можуть - бо Росія воює з Україною. А от на українські компанії таке правило не поширюється. Більше того, існують недостовірні й безумовно неправдиві чутки про існування гарантій недоторканості ПІБу, даних українськими урядовцями російській стороні. Такого ж не може бути, правда?

А загалом, "удосконалення санкцій" - це демонстрація того, як має виглядати якісна і адекватна адміністративна робота. Зроблена професіоналами, а не затурканими клерками, з шеститисячною зарплатою (в гривні), і любов'ю до безконечних службових інтриг, на які - поряд з нікому не потрібною писаниною - і йде увесь їхній робочий час. В результаті... В результаті виходить ганьба.

Звичайно, американські вдосконалені санкції вдарять по Росії на порядок сильніше, ніж це б зробили аналогічні дії української сторони. Але йдеться не тільки і не стільки про глобальний ефект. Неготовність і небажання раз і назавжди вичистити бодай би внутрішню нечисть - і закрити вікно, щоб не пустити бодай частину нечисті зовнішньої - свідчить про те, що український уряд міцно став на небезпечний шлях угод з людьми, з якими не варто укладати угоди. Шлях, який свого часу пройшов Віктор Ющенко. В кінці якого нечисть його зжерла. А нікому навіть не було шкода.