У пам’яті людській живильний вогник згас,
І вихором віків дороги замело
Як різно на землі для всіх минає час,
Що для дерев лиш мить, для нас життя пройшло,

Стоїть старезний дуб вже в молодих лісах,
І вітер не зломав, і свині не підрили,
Сидів колись давно під дубом тим козак,
Та з друзями вони про волю говорили.

Нагострені шаблі і піки у руках,
І кожен з них свою лиш обирає долю,
Щоб шию не схилить, та не плекати страх
І воювать хоробро з ворогом й собою..

І волелюбність ця, помножена стократ,
Та бій за землю й волю не скінчиться швидко.
...Під дубом тим козак ладнає автомат.
Кінця і краю цій борні не видко!.