Гвалтівники у безкозирках
06/09/2004 - 13:17
Гвалтівники у безкозирках
Світ
безпекаhttps://ar25.org/node/3962
Двоє російських офіцерів завели їх на базу й три тижні продавали своїм сослуживцям, передаючи з корабля на корабель. Причому єдиними невтаємниченими (необслугованими?) залишалися, за офіційною версією, командири кораблів і підрозділу. Лише звернення родичів однієї з юнок до міліції поклало край ганебній вакханалії.
Однак публічного розголосу справа набула лише тоді, коли біля 70 ґвалтівників виявилися заражені ВІЛ-інфекцією, сифілісом та іншими сороміцькими хворобами.
Командування російського ВМФ не коментує факту групового розбещення дітей і не повідомляє жодних деталей розслідування. Невідома також доля самих дівчат, які зазнали такого страшного поводження. Неясно, чи вони заразили “бравих” моряків смертельною недугою, чи самі стали жертвами їхньої розпусти. Адже ж не батько з матір’ю “нагородили” їх тим букетом? Можливо, цей жахливий випадок був лише одним з епізодів у стосунках Чорноморського флоту з місцевим населенням?
Уважні телеглядачі помітять дивовижний збіг цієї кримінальної драми з сюжетом одного російського фільму початку 90х (автор, на жаль, не запам’ятав його назви, але неодноразово бачив по телевізору). Там, щоправда, не йдеться про неповнолітніх і страшні хвороби, однак є інша "цікавинка" – коли доблесним радянським морякам вже було несила приховувати присутність сексуальної рабині в кубрику, вони напоїли її снотворним, вивезли з бази в снарядному ящику і … викинули просто при дорозі. Мимоволі задаєшся глядацьким запитанням: чи то кіно має такий вплив на військову мораль, чи то фільм побудовано на поширеному реальному явищі?
У автора виникли асоціації насамперед не з кінематографом, а з давнішими історичними подіями. Чи не нагадує вам севастопільська історія ХХІ сторіччя монгольську навалу, плюндрування вкраїнської землі турками й поляками, знищення московськими військами Батурина – події сивої й жорстокої давнини? Чи не виникає аналогій між історією кримських дівчат і долею тисяч українських покриток, збезчещених і знедолених солдатами-москалями?
Втім, якщо не нагадує, й не виникає, – не дивно. Адже тиражні газети й багатомільйонні телеканали (формально українські) залучено до втовкмачування міфів про “стратегічне партнерство” й довічну залежність від московської метрополії. Під таким пресингом багато українців може і забути давню, як людство, істину: чужинське військо завжди вороже, байдуже й небезпечне – чиє б воно не було. Про це свідчить і досвід базування американських військ в Європі та Азії. Філіпіни, Японія й Корея, подолавши економічну залежність від Вашингтону, поступово витискають “янків” із баз на своїй території.
До речі, потужним стимулом до цього якраз і є сексуально-кримінальні пригоди американських вояків (які щоразу обходяться їхній країні в десятки тисяч доларів компенсацій). Позаторішня катастрофа американського бомбардувальника в Італії, що забрала життя десятка гірськолижників, максимально напружила стосунки європейців із Штатами, і вимога про “go home” вже виголошена політиками на повний голос.
Про український досвід “гостювання” Чорноморського флоту нема чого й мовити: тут і постійне забруднення акваторії, і викидання старих боєприпасів, і небезпечні маневри зі стрільбою в заповідниках. І зазначте: жодних вибачень і компенсацій. Севастопільська сексуальна історія замовчана не лише російською, а й українською владою. Московський високопосадовець заявив: “Хватит того, что Крым сегодня украинский, и мы с трудом успокоили людей по этому поводу”. Сидіть мовчки, та ще й терпіть щоденні провокації й антиукраїнську пропаганду, для яких переважно й використовується заіржавілий флот.
То може, час і нам сказати “Go home!” такому вояцтву? Якщо нинішнім українським провідникам несила захистити стратегічні державні інтереси, вимагаємо потурбуватися хоча би про ліквідацію вогнища небезпечних захворювань.
Однак публічного розголосу справа набула лише тоді, коли біля 70 ґвалтівників виявилися заражені ВІЛ-інфекцією, сифілісом та іншими сороміцькими хворобами.
Командування російського ВМФ не коментує факту групового розбещення дітей і не повідомляє жодних деталей розслідування. Невідома також доля самих дівчат, які зазнали такого страшного поводження. Неясно, чи вони заразили “бравих” моряків смертельною недугою, чи самі стали жертвами їхньої розпусти. Адже ж не батько з матір’ю “нагородили” їх тим букетом? Можливо, цей жахливий випадок був лише одним з епізодів у стосунках Чорноморського флоту з місцевим населенням?
Уважні телеглядачі помітять дивовижний збіг цієї кримінальної драми з сюжетом одного російського фільму початку 90х (автор, на жаль, не запам’ятав його назви, але неодноразово бачив по телевізору). Там, щоправда, не йдеться про неповнолітніх і страшні хвороби, однак є інша "цікавинка" – коли доблесним радянським морякам вже було несила приховувати присутність сексуальної рабині в кубрику, вони напоїли її снотворним, вивезли з бази в снарядному ящику і … викинули просто при дорозі. Мимоволі задаєшся глядацьким запитанням: чи то кіно має такий вплив на військову мораль, чи то фільм побудовано на поширеному реальному явищі?
У автора виникли асоціації насамперед не з кінематографом, а з давнішими історичними подіями. Чи не нагадує вам севастопільська історія ХХІ сторіччя монгольську навалу, плюндрування вкраїнської землі турками й поляками, знищення московськими військами Батурина – події сивої й жорстокої давнини? Чи не виникає аналогій між історією кримських дівчат і долею тисяч українських покриток, збезчещених і знедолених солдатами-москалями?
Втім, якщо не нагадує, й не виникає, – не дивно. Адже тиражні газети й багатомільйонні телеканали (формально українські) залучено до втовкмачування міфів про “стратегічне партнерство” й довічну залежність від московської метрополії. Під таким пресингом багато українців може і забути давню, як людство, істину: чужинське військо завжди вороже, байдуже й небезпечне – чиє б воно не було. Про це свідчить і досвід базування американських військ в Європі та Азії. Філіпіни, Японія й Корея, подолавши економічну залежність від Вашингтону, поступово витискають “янків” із баз на своїй території.
До речі, потужним стимулом до цього якраз і є сексуально-кримінальні пригоди американських вояків (які щоразу обходяться їхній країні в десятки тисяч доларів компенсацій). Позаторішня катастрофа американського бомбардувальника в Італії, що забрала життя десятка гірськолижників, максимально напружила стосунки європейців із Штатами, і вимога про “go home” вже виголошена політиками на повний голос.
Про український досвід “гостювання” Чорноморського флоту нема чого й мовити: тут і постійне забруднення акваторії, і викидання старих боєприпасів, і небезпечні маневри зі стрільбою в заповідниках. І зазначте: жодних вибачень і компенсацій. Севастопільська сексуальна історія замовчана не лише російською, а й українською владою. Московський високопосадовець заявив: “Хватит того, что Крым сегодня украинский, и мы с трудом успокоили людей по этому поводу”. Сидіть мовчки, та ще й терпіть щоденні провокації й антиукраїнську пропаганду, для яких переважно й використовується заіржавілий флот.
То може, час і нам сказати “Go home!” такому вояцтву? Якщо нинішнім українським провідникам несила захистити стратегічні державні інтереси, вимагаємо потурбуватися хоча би про ліквідацію вогнища небезпечних захворювань.
Останні записи