Дві причини не вживати фемінітиви: про двородові лексеми – іменники спільного роду
Дві причини не вживати фемінітиви: про двородові лексеми – іменники спільного роду
На відміну від чеської мови, де творення жіночих парних іменників від чоловічих назв за професією, родом діяльності, соціальним статусом є регулярним, в українській мові значна частина іменників такого типу не має жіночого парного іменника, тому форма чоловічого роду вживається як на позначення людини взагалі та чоловіка зокрема, так і на позначення жінки: адвокат, хлібороб, професіонал, фахівець, експерт, професор, лінгвіст, доцент, знавець, колекціонер, президент, посол, дипломат, лауреат, депутат, інженер-будівельник.
Такі іменники мають генералізуючу функцію — вони можуть називати людину взагалі, особу чоловічої статі та особу жіночої статі за професією, родом діяльності, соціальним статусом. В українських граматиках їх називають двородовими лексемами, іменниками спільного роду, хоча у тлумачних словниках вони визначені як іменники чоловічого роду. Розрізнення родового значення двородових лексем здійснюється в узгоджувальних конструкціях: хірург Михайлова, молода інженер увійшла до кабінету, жінка-космонавт Валентина Терешкова, дівчина-інженер — професіонал у своїй справі, доктор медичних наук Ольга Богомолець.
В інших випадках парні назви з формальними показниками жіночого роду (іменники парного роду) утворюються за допомогою цілого ряду фемінізуючих формантів -к(а), -иц(я), -ниц(я), -щиц(я), -ес(а), -ис(а), -л(я), -ух(а): журналіст — журналістка, піаніст — піаністка, делегат — делегатка, секретар — секретарка, касир — касирка, спортсмен — спортсменка, селянин — селянка, львів’янин — львів’янка, фельдшер — фельдшериця, льотчик — льотчиця, провідник — провідниця, розвідник — розвідниця, жнець — жниця, продавець — продавщиця, союзник — союзниця, письменник — письменниця, реготун — реготуха, шептун — шептуха, поет — поетеса, праля, ткаля, пряха.
Проте в українській мові не всі парні іменники жіночого роду є семантично тотожними до іменників чоловічого роду, від яких вони утворені: математик «вчений в області математики»; «учитель математики», математичка розм. «студентка математичного факультету», «вчителька математики»; секретар «службовець — діловод», «виборний керівник якої-небудь організації, якогось органу; особа, що очолює організаційно-адміністративний або виконавчий орган міжнародної організації», секретарка «службовець-діловод». Частина таких назв є експресивно-оцінними порівняно з відповідними чоловічими назвами, вони несуть на собі відтінок зневажливості: директор — директорша розм., директриса розм.
Неоднозначним є ставлення вчених до сучасних неологізмів типу бізнесмен — бізнесменка розм., бізнесменша розм., знев., прозаїк — прозаїця, прозаїчка, прозаїкиня розм., знев. У сучасному мовленні (частіше у мові засобів масової інформації) функціонують фемінативи типу професорка, професориня, професореса, професориса, професориця, що, порівняно з назвами професорша та професориха, претендують на стилістично нейтральний статус. Однак у реальному функціонуванні вони суттєво відрізняються від чоловічої родо-особової назви професор і набувають у реальних контекстах виразних оцінних та експресивних (частіше негативних) конотацій. Саме тому в офіційному та науковому мовленні українська мова віддає перевагу вживанню назв чоловічого роду на позначення і чоловіка, і жінки з контекстуальною ідентифікацією їх реального родового значення.
Джерело: Архангельська А. М. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. — Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2014. — С. 60-62.
Знати українську мову і розуміти, що захоплення фемінізмом призводить до "перекосів": мову не треба експлуатувати.
Не знаю, як кому, але я не можу чути, коли кажуть "членкиня", "психологиня" тощо.
Що значить "Відраза до рідної мови викликає подив"??? Якщо я не можу чути членкиня і психологиня - це відраза до мови? У Вас, здається, все викликає подив, що говориться і вважається не так, як Ви це хочете.
Фемінізм на марші: вівчар – вівчарка, електрик – електричка, посол – послиця...
Саме так, мова жива. Не треба її підганяти під щось! "Носії та носійки мови" - так не кажуть в побуті. Невже не досить просто казати: "Носії мови"??? Ну не кажуть ніде "носійки"!
Здебільшого годжуся щодо смішних «філологинь», «професорць», та інших «елекричок»:))
У Франції — точнісінько те саме кепкування щодо хвороби все фемінізувати: це явний екстремізм.
Мовна французька політика поставила собі виклик паритет родів, і назвала це «збагаченням».
Це щось як (совєтська) мобілізація — замість вслухатися в душу народу.
Але переборщувати теж не слід.
Окремо зазначу: в українській діяспорі ми завжди вживали посаду «голови» в чоловічому роді: «Друже Голово…», «Він залишається Почесним Головою…) — згадую документи освіченої верстви (переважно колишні політичні політвʼязні з усієї України, які збирали праці українських філологів: Бориса Грінченка, Олекски Синявського, Євгена Тимченка, Олени Курило, Анатангела Кримського, Юрія Шевельова…).
І мене разить, коли журналіст, згадуючи якогось директора, пише : «голова сказала…» (!). В цьому випадку має бути «голова сказав».
До слова, не я одна памʼятаю почесні звернення до вбитих українських діячів, похованих на чужині між 1920-60ʼ (Петлюри, Коновальця, Бандери…), вигогошених на річницях над могилами : «Високодостойний Друже-Голово…».
Так само, рід «членкинь» не викликало сексуальних асоціяцій. Адже рука — теж член нашого тіла !
Повернуся до діяспорних організацій, які пильно рахували своїх членів та членкинь, і це було довго до хворобливої сьогоднішньої політики «видимости жінок у суспільстві та професії» :))