Учасники непорозуміння потребують розваг з метою продовження імітації дії. Учасники непорозуміння самі стають непорозумінням.

Жіночність прагне відтягнути акт дії до останнього. Але коли стає пізно, жіночність починає плакати. Розчуленість – ознака внутрішнього гниття. Ліберальні пацифісти – Санта-Клауси для дорослих. Вони є, але вірити їм не варто. Вони не є тим, чим хочуть виглядати в наших очах.

Виправдовують слабких зазвичай „далекоглядністю”, „мудрістю”, „виваженістю”. Проте більш сильними слабкі від того не стають. Навпаки – легітимізація слабкості надає слабким додаткової наснаги в справі подальшої маніпуляції дезорієнтованими масами розчарованих прихильників. Йдіть від них геть.

Бездіяльність породжує розклад. Розклад супроводжується смородом, витримати який здатні лише ті, хто звик жити в смороді, тобто бомжі. Бруд, смердючі міазми немитої плоті, чесотка – продукти бездіяльності.

Якщо розповсюдження брудної маси своєчасно не зупинити, вона, в очікуванні неминучості розв’язання ситуації, починає з’єднуватися в єдине тіло, зліплюючи бруд, смердючі міазми немитої плоті, чесотку в єдине ціле. Критична маса консолідованого бруду вибухає, розмащуючи слизь навколо себе скріпленими морозом сталактитами. В березні сталактити починають танути. Сморід сягає апогею. Зелені мухи жирують, щури панують.

Переможе сильніший. Це правильно. Перемога слабшого означатиме ненормальність того, що відбулося. Життя в умовах диктатури слабкості смертоносне для цієї диктатури. Ненависть не зупинити. Ліберальні пацифісти вагітні ненавистю.

Слабкість провокує появу сталевої сили. З розчуленого черева розкладеної неспроможності хижо визирає холоднокровна біоконструкція. Це машина, нашпигована історичною пам’яттю, фанатизмом і вірністю. Наше своєчасне майбутнє. Торувати і трощити.

Ініціатори й самі не знають, якого монстра вони підняли з глибин нашої славної давнини. Завтра не зупинити.