ЛГ: Пане Юрію, чи доцільно, на вашу думку, обстежувати психічний стан політиків ?

ЮК: Звернімо спершу увагу на правовий аспект цього питання. Аби така процедура стала реальністю, потрібно затвердити відповідний законодавчий акт. Але, з іншого боку, мусимо пам’ятати, що в Україні існує таке поняття, як лікарська таємниця. Максимум, що може бути закладено в потенційному законі, – це зобов’язання кандидата в депутати, президенти чи мери подавати у виборчу комісію довідку із психдиспансера про те, що він не перебуває на обліку. Але знову ж таки повторюся: не забуваймо про етичний бік справи.

ЛГ: А чи реально сподіватися, що такий закон узагалі колись ухвалять?

ЮК: До цього у Верховній Раді ніхто серйозно не ставиться. Але хтозна, може, коли-небудь із популістських міркувань щось таке й приймуть.

ЛГ:– Позицію політиків, які проти обов’язкового обстеження кандидатів, зрозуміти можна. Але можна зрозуміти і суспільство, яке інколи змушене вдаватися до вимушених підозр. Що б там не казали, але окремими вчинками деякі вітчизняні політики дають підстави вважати їх не сповна розуму. Вам, як фахівцеві, так не здається?

ЮК:Я не можу, звичайно, говорити про кожного, бо не всіх добре знаю. Але повірте мені, що більшість депутатів – це нормальні здорові люди, котрі просто виконують певну роль і намагаються дотримуватися того чи іншого стилю поведінки, обраного із власних міркувань чи підказаного іміджмейкерами. Отож, маємо і турботливих батьків нації, і непримиренних “революціонерів”, і “філософів”, які намагаються “взяти” аудиторію довгими майже науковими міркуваннями. Але повірте, що кожен із тих, чия поведінка дивує пересічних громадян, на побутовому рівні цілком адекватна людина.

Із власного досвіду можу сказати, що люди, які справді страждають на недуги, про які ми з вами говоримо, – дуже нещасні й через специфіку своєї хвороби не могли б досягнути вершин влади. Адже у справді психічно хворих людей відсутнє адекватне логічне мислення, просто необхідне для ефективної політичної діяльності.
Крім того, слід зазначити: говорити про виражену психопатологію можна лише тоді, коли вона помітна “на око”. У більшості випадків після першого спілкування не можна конкретно говорити про наявність тієї чи іншої хвороби. Встановити момент норми дуже складно. Для цього існують певні методики, включно з біохімічними дослідженнями.

ЛГ: Однак історія знає безліч випадків, коли на вищих щаблях влади перебували люди, м’яко кажучи, нездорові...

ЮК: Безперечно, винятки в історії були. Однак потрібно чітко диференціювати власне психічні хвороби й недуги, дотичні до психіатрії. Олександр Македонський і Юлій Цезар страждали на епілепсію, однак це не завадило їм стати видатними людьми свого часу.

Я не можу відкидати того, що у нинішньому чи попередніх скликаннях Верховної Ради не було людей, хворих на ту ж епілепсію, чи людей, котрі страждають унаслідок перенесених колись черепно-мозкових травм. Однак такі проблеми не конче мусять перешкоджати їм виконувати свої безпосередні професійні функції.

Розмовляв
Роман Онишкевич