Ферекід – один з перших: арійська традиція про палінгенезію - реінкарнацію

Ферекід

Ферекід Сіроський (жив у шостому столітті до Хрестової ери) — давній філософ, учитель Піфагора.

Перший гелленський прозаїк, один з давніх зачинателів художньої прози як жанру. Також автор праць на історичну тематику, зокрема про персько-скіфську війну, сучасником якої він був. Його праці до наших днів дійшли фрагментарно. Також відомі посилання на Ферекіда більш пізніх авторів. Лакедемонці високо шанували його за чистоту життя. Ферекід говорить про творення світу з п'яти «надр». На противагу Гесіоду, який вважає виникнення всього існуючого з темряви та хаосу, Ферекід зводить початок світу до досконалої, розумної творчої сили — бога, якого він називає Засом. За Ферекідом Зас, Хтонія і Хронос входять до трійці вічних богів, а не народжуються, як у Гесіода. За свідченням давніх істориків, мислитель вірив у палінгенезію, як і його учень Піфагор. Можливо, Ферекід черпав свої ідеї з орфічної традиції, адже отримав відповідне посвячення в Ефесі. Відмовився від м'ясної їжі та виконував певні обряди з очищення. Він є одним з перших мислителів Європи (про яких ми знаємо), що розвивав ідеї палігенезії-метемпсихозу.

Цитати

«Генії стоять на плечах титанів».

«Довіра до інтуїції – перший крок до великих починань».

«Якщо бідність – матір злочину, то лінь – його бабця».

«Знання, не народжене попереднім досвідом, веде до помилок та непотрібних страждань».

«Висміювати інших люблять лише ліниві».

«Ледарство – мати усіх вад та хвороб».

«Власний приклад завжди діє сильніше, ніж повчання та матеріальна допомога».

«Той, хто прагне бути благочинним, вже трохи благочинний».

«Тупість, лінь та марнотратство завжди йдуть поруч".[1]

Образ Ферекіда в літературі

Ферекід, як і Піфагор, є персонажами повісті Олеся Бердника "Покривало Ізіди".