Але сталося так, що кілька років тому наші ж вітчизняні політики нас, громадян України, поділили. Причому іншій частині українців, які (о диво!) живуть на протилежному боці країни, отой Янукович чомусь подобається. Щоправда, краще було б сказати – подобався у передвиборчий період, бо зараз про справжні рейтинги діючої влади краще й не згадувати – перед іноземцями соромно. І що ж такого Віктор Федорович обіцяли своєму електорату? Звісно, свободу та демократію, євроінтеграцію та добробут, а також – політичної стабільності. Причому – дуже швидко. Різниця лише в тому, що команда Януковича ставила метою не розвиток нації як самодостатньої спільноти, а велику дружбу із сусідньою Росією. І, як наслідок – російську мову як другу державну. Для тих українців, котрі на свій сором за ціле життя так і не спромоглися заговорити рідною мовою, це питання, фактично, виявилося визначальним. Обрали «свого», аби він захищав на посаді гаранта Конституції їх інтереси. Але, погодьмося, якщо відкинути на час розбіжності в електоральних уподобаннях, спробувати не звертати увагу на проблеми української мови та стосунків з Росією, то всі громадяни цієї держави хотіли одного і того ж. А що вийшло?

Можна назвати багатенько причин, через які вчорашній електорат Януковича мав би раз і назавжди відмовитися ставити хрестики та галочки навпроти його прізвища, як і навпроти назви політичної партії, яку він представляє, на усіх наступних виборах. Ми спробували вибрати серед них лише сім найголовніших.

1. НЕ стабільність. Скільки порушень діючого законодавства було скоєно лише заради того, аби досягти обіцяної людям політичної стабільності у державі. Правдами й неправдами створювалася правляча коаліція, Президент всупереч Конституції перебирав на себе повноваження, самочинно, по суті, змінивши суспільно-політичний лад в країні… І нібито з’явилася стабільність, тільки в уяві тих, хто мав за неї нашвидкуруч відзвітувати перед виборцями. Насправді ж коаліція вже сьогодні тріщить по швах. Комуністи дедалі більше заявляють про незгоду із Партією Регіонів, найголовнішого «реформатора» в уряді – віце-прем’ра Тігіпка збираються відправити у відставку… Якби система нинішньої влади була б не настільки закритою, усі давно побачили б, що чвари на Банковій та Грушевського ніяк не менші, ніж за попереднього Президента.

2. НЕ для людей. Новий порядок у галузі виборів, що визначається змінами у законодавстві за Януковича, остаточно відмежував звичайного громадянина від влади. Немає шансів навіть займати більш-менш пристойну посаду, якщо ти не однодумець Віктора Федоровича. Більшість давно переконана, що для кар’єрного зросту визначальним фактором стала прописка у Донецькій області. Одна з останніх інформації – керівником підприємства «Кримтролейбус» став колишній директор будівельної організації з Донецька. Прокурори, судді, міліціонери вже майже всі свої. Поки що цей процес не надто помітний у західних областях України, проте й тут оборона слабка.

3. НЕ фаховість. Людям обіцяли уряд професіоналів. І взагалі – суто професійну владу. Насправді серед теперішніх посадовців небагато можна знайти таких особистостей, котрі хоча б розмовляти державною мовою. Всупереч законодавству, цього від них ніхто не вимагає. Чому хтось ж має вірити, що від них вимагатимуть фаховості у галузі, якою вони зобов’язані керувати? Сам Президент у розпал кризи та безпосередньо перед початком передвиборчої кампанії до місцевих органів влади більш як на місяць їде відпочивати. Фактично – ховається подалі від сторонніх очей. Чому? Чи не тому, що фаховість цієї публічної особи настільки низька, що раніше він чи не кожного дня підкидав Україні нові теми для анекдотів про власну поведінку на людях? Януковича не бачать, над ним не насміхаються, рейтинг Партії Регіонів не так потерпає.

Читати далі

---

В тему:

Інформаційна зброя існує тільки в атакуючому варіанті (відео)