Нинішні патріоти намагаються довести необхідність самостійної розбудови Незалежної України. Та вони не при владі, а влада їх не чує. Як і було багато разів в історії, офіційна влада хоче притулитися до когось сильнішого. Чомусь панує думка, що ми самі не в силах вистояти у цьому світі. І це – очевидна ознака комплексу меншовартості у людей, що називають себе верхівкою суспільства. Вони або не вірять у власні сили та хочуть перекласти відповідальність за долю нації на політиків із сусідніх країн (не важливо, чи це прихильники об’єднання з Російською Федерацією, чи євроінтегратори, чи ті, хто думає, ніби під дахом США можна бути вільним), або ж відверто служать чужинцям.

Команда Януковича трохи більше, ніж за півроку панування, наочно довела, що вона, скоріш за все, належить до других. Партія Регіонів та їхні сателіти постійно доводять українцям, що Росія, мовляв, - дуже сильна країна. Однак, зважаючи на об’єктивні факти, можна таку тезу назвати безглуздою та брехливою. Серед усіх „сильних” сусідів Росія – найслабша. І ще невідомо, чим обернеться підлабузництво, спрямоване до Москви: тим самим, чим закінчилася політика Богдана Хмельницького, чи тим, чим обернулися намагання дружити з Німеччиною минулого століття? Адже РФ сьогодні опинилася на межі власної державної катастрофи.

Ура-переможні реляції, що методично ретранслюються російським засобами масової інформації стосовно „досягнень дружби” між Україною та Росією уже починають лякати. З точки зору нинішнього дня якісь там Харківські угоди виглядають дитячою забавкою. Москва тішиться, що спромоглася за короткий час практично повністю взяти під контроль усю економіку України. Російські біржі поглинули недорозвинутий український фондовий ринок. Громадяни України вже винні „Росукренерго” грубі гроші, а половина тієї сумнівної компанії належить „Газпрому”. Днями вирішили об’єднати „Газпром” і „Нафтогаз”, інакше кажучи, віддати головний транзитний потенціал України у руки Кремля. З Москви при цьому чуємо: тоді, мовляв, звичайні українці зможуть отримувати газ за тими ж цінами, що і громадяни РФ – по 60 доларів за тисячу кубометрів. Це приблизно 480 грн. за тисячу або 48 коп. за куб. А за якою ціною, скажіть, будь ласка, панове, населення платило за газ до 1-го серпня? За тією ж самою! Тож, виходить, за український газ, який постачається до наших осель, ми зможемо платити за старими цінами тільки у тому разі, якщо подаруємо москалям стратегічну систему цілої держави?

Такі досягнення у поневоленні сусідньої країни завжди спостерігалися тільки після повноцінної військової окупації. Але зараз Росія нас завоювали без жодного пострілу. Хоча, як ми знаємо з недавньої історії, Москва не проти і повоювати, якщо хтось із сусідів опирається поневоленню. Щоправда, з Україною, де і теперішня влада, і значна частина населення аж слиною стікають від самої думки про імовірне об’єднання з РФ, так чинити не треба. І без цього Янукович здасть незалежну політику, Табачник – гуманітарну сферу, Азаров – економіку... Але що громадяни України, хоч би й ті, котрі досі страждають на комплекс „совєтского чєловєка”, отримають натомість? Чи відомо їм, наприклад, що у любій для них Росії влада вже всерйоз обговорює можливість введення талонів на придбання продуктів харчування? Тут уже навіть свободу на ковбасу обміняти не вдасться!

Російський аналітик Пьотр Хомяков у своїй статті „Начало конца путинщины” стверджує, що вже з наступного року може бути запущений процес розпаду Російської Федерації, який стане очевидним вже до 2015-го року. Це, на його думку, буде подібним до розпаду СРСР. Мало не до останнього моменту ніхто не віритиме, що колос розпадеться, але він під власною вагою раптово впаде. І причина тут не тільки у банальній відсутності демократичних свобод у московській імперії. Московіти за багато століть своєї історії ніколи за волю не боролися. Причина – неможливість відбудувати імперію та нікчемність керівництва державою, яка не спроможна гарантувати хоча б мінімальний рівень ситості та безпеки суспільства.

Хомяков звертає увагу на низку небезпечних для РФ подій останнього часу:

- посилилося неприховане протистояння між Путіним та Медвєдєвим. При чому, президент Медведєв, який має трохи менший рейтинг, ніж його прем’єр, вже заручився підтримкою Вашингтона у боротьбі з опонентом;

- у Росії очевидними стали проблеми з продовольством, в результаті чого ростуть ціні на основні продукти та виникає дефіцит як у часи СРСР;

- влада показує неспроможність впоратися навіть із тими проблемами, які ніколи не повинні були вийти з-під контролю.

На останній пункт варто звернути особливу увагу. Неврожай у Росії влада пояснює спекотним літом (несприятливою погодою). Насправді ж значна частина збіжжя просто згоріла у пожежах. І росіянам вже відомо, що ті пожежі виникали повсюди не стільки через спеку, скільки через недолугі реформи у сфері профілактики природних катастроф. Наприклад, у Новгородській області охороняти ліси від вогню доручили після проведення тендеру приватній фірмі, яка мала на балансі лише дві одиниці техніки! Не потрібно бути фахівцем у тій сфері, аби зрозуміти, що влада просто розкрадала багатомільярдні кошти, виділені державою для цієї справи. І це також відомо громадянам. Через це по всій країні горіли ліси і поля, а разом із ними – цілі села. Зараз у сусідній країні тисячі погорільців, яким лише обіцяють допомогти не залишитися просто неба лютої зими. Як відомо, була загроза пожежі на стратегічних, у тому числі й ядерних об’єктах.

Зрештою, техногенні катастрофи в РФ останнім часом трапляються раз за разом. Згадати хоча б недавню катастрофу на Саяно-Шушенській ГЕС, яка забрала життя багатьох людей та призвела до економічного занепаду в окремому регіоні. Хомяков, говорячи про невдоволення громадян такою ситуацією, називає факти навіть збройного протистояння звичайних людей із владою. Іншим способом в РФ майже неможливо відстояти свої права. У Росії з’являються партизани! При чому, йдеться не про Кавказ, де війна не припиняється уже друге десятиліття, а, власне, про перестрілки самих росіян та міліціонерів у суто російських регіонах. Отже, виходів із такої ситуації може бути тільки два: або країна відносно мирно розпадеться як Радянський Союз, або спалахне повномасштабна громадянська війна. Зацікавлених у краху РФ також дуже багато. Це:

- усі сусідні країни, які століттями потерпають від колонізації Москви в тій чи іншій мірі;

- Китай, якому кортить захопити південно східну частину РФ з її природними багатствами (фактично – в якійсь мірі, повернути власні історичні території);

- з тих же причин – Японія;

- ЄС, якому набридла політика „газової палиці” та одвічна військова загроза зі сходу;

- США, які зацікавлені у повному демонтажі найбільшого у світі ядерного потенціалу, що належить РФ.

Мало? Якби ми й сьогодні жили в епоху холодної війни, з Росії ніхто б не знімав тавра імперії зла. Утім, сьогодні вона так і сприймається у світі – тільки без голосної пропаганди. Російська Федерація за традицією, розпочатої під час московських царів Іванів, протиставляє себе цілому світу, а відтак світ вважає її ворогом. Українська влада зі своїм комплексом меншовартості шукає собі сюзерена. Але паном без будь-яких умов погоджується стати лише північно-східний сусід. Чому? Тому, що цей пан сам за своєю сутністю є жербаком, і його майбутнє надто сумнівне.

Петро Українець