Безперечним світовим центром «демократичних процесів» останніх п’яти років по праву можна було вважати Україну. Однак ситуація стрімко змінюється… Ще рік тому лейтмотивом зборів демократів центральної та східної Європи з посткомуністичних країн (міжнародна конференція «За нашу і вашу свободу!») стало криком про звуження демократії. Особливо це виражалось у виступах української делегації – мало не кожен «скиглив» про можливість авторитарного реваншу та згортання демократичних перетворень після президентських виборів. Власне, сьогодні нічого дивного не відбувається. Все йде «за планом»… Реванш відбувся! А чи була в нас взагалі та демократія? А чи дійсно демократію мають США, країни ЄС?...

Сьогодні про згортання демократії не говорить хіба що лінивий. Євросоюз від розвитку демократії ставить у залежність підписання Угоди про асоціацію з Україною (про це розповів президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей на прес-конференції з президентом України Віктором Януковичем після засідання саміту Україна-ЄС).

Чотири групи Європарламенту у проектах резолюції пропонують висловити стурбованість згортанням демократії в Україні. Вони висловлюють стурбованість і щодо посилення тиску на демократичні свободи і права, і щодо суперечливих звітів спостерігачів про місцеві вибори, і щодо випадків жорстокості та залякування журналістів, а також щодо розгону мирних протестів у парку Горького у Харкові.

Країною ширяться протестні настрої. Протестують студенти – проти «реформ» в освіті. Протестують митці – проти знищення українського дубляжу. Протестують екологи – проти вирубки парків та знищення природи. Протестують журналісти – проти запровадження цензури. Протестують профспілки – проти намірів затвердження нового трудового кодексу. Протестують підприємці – проти запровадження податкового кодексу. Майдан і Маріїнський парк знову окуповані доведеними до відчаю протестантами. До протестів малого бізнесу погрожують приєднатись і фермери… не включено, що всі вище перелічені рухи зустрінуться на Майдані…

Найбільшим здобутком Помаранчевої революції була свобода слова. Що ми мали рік тому у сфері ЗМІ? Кризу. Брак кадрів. Ми мали купу дипломованих журналістів, а писати було нікому… суцільна «джинса» та продажність. Писали переважно не те, на що був запит кінцевого споживача, а виключно те, за що заплачено. Сьогодні до грошей знову додались «рекомендації» влади, або, простіше кажучи, цензура. Але це нас давно не дивує. Не зрозумілим є інше. Чому в розмовах про демократію не піднімається тема «Відповідальності»? Адже демократія – це не лише права людини – це, в першу чергу, обов’язки!

Нас, молоде покоління, закликають – «Беріть владу в свої руки!» – але навіть якщо молодій людині це вдасться, і влада опиниться в її руках, що вона з нею зробить? Прийшовши до влади в цій системі – вона не буде зацікавленою у реформах. І ніхто, на жаль, не може сказати з упевненістю, що він зможе не стати таким, як сьогоднішні політики. Одну людину зламати простіше, ніж згуртовану команду однодумців. Адже проблема не тільки і не стільки в них, політиках, скільки в системі взаємозв’язків, що склалась в нашій державі. Та і не тільки в нашій країні, проте саме в нашому домі всі ці проблеми та недоліки стали надзвичайно помітними останнім часом – після того, як ми відчули наслідки «геніальної» політичної реформи 2004 року.