Скандал навколо Ващука не вщухає. Облишивши емоції та юридичні нюанси маємо визначити кілька моментів, що, поза всяким сумнівом, дозволяють дати відповідь на головне питання, а саме: who is who?

1. Справа Ващука підозріло співпала в часі із справою Сичова. Логічно уявити, з огляду на багатолітню ворожнечу між Динамо та Спартаком, що Романцев і компанія вирішили за допомогою Ващука помститися біло-синім у відповідь на їхню активність в справі спокушення талановито-неврівноваженого юнака, яка ледве не закінчилася успіхом.

2. Одразу після суспільного розголосу Ващук вельми красномовно замовк. Наче його це не стосується. Жодних заперечень, навіть елементарного здивування. Обрана ним тактика лише засвідчила наявність таємних переговорів зі спартаківською стороною. Називаючи речі своїми іменами, Ващук зраджував свій клуб за спиною вболівальників, товаришів по команді, тренерського штабу.

3. Сучасне Динамо відмовилося від виховання своїх гравців на традиціях клубного патріотизму та історичної пам’яті. Неможливо уявити у спартаківській футболці Лобановського, Турянчика, Бібу, Рудакова, Блохіна, Колотова, Демьяненка, Безсонова, Балтачу, Баля... Усі спроби проведення т. зв. показових ветеранських матчів фактично мали за результат розуміння штучності того, що відбувається. З іншого боку молодих гравців було ізольовано від необхідності набуття природних рефлексів. Поведінка Ващука - закономірний результат спроб переписати історію.

Ващука не забудуть. Як не забули Юрана. Зрештою він знав, на що йшов. Він знав, якою буде реакція прихильників найпопулярнішого клубу країни на перехід під чужинський прапор. Тому нехай не ображається.