„Зараз ми святкуємо чергову річницю Української Повстанської Армії, однак ми, водночас, бачимо, що офіційна влада робить тут всілякі перешкоди. Тож слід вдатися до серйозної розмови про те, якою є ситуація в Україні, чи не варто розпочати боротьбу за ту омріяну державу, за яку віддали життя, зокрема, і бійці Української Повстанської Армії. Через те я хотів би Вас запросити до розмови про виборчий закон, бо це сьогодні єдиний інструмент, яким можна боротися за владу, змінювати владу, намагатися зробити її кращою.

Від того, яким є виборчий закон чи то до місцевих органів самоврядування, чи закон про вибори президента, чи то закон про вибори до парламенту, залежить, якими будуть ці інституції. І так як сьогодні багато розмов іде саме про закон про вибори до Верховної Ради, я би хотів на ньому зупинитися, але розставити абсолютно інші акценти. Сьогодні, на мою думку, політологи, дуже шановні люди, політики, розмовляючи про виборчий закон, користуються лише якимось обмеженим колом питань, які, на їхню думку, слід було би врегулювати. Це, зокрема, прохідний бар’єр, три чи п’ять відсотків, чи змішана система, чи пропорційна, відкриті списки чи такі, які були. Але чи кардинально зміниться ситуація в парламенті? Переконаний, що ні. Через те я би пропонував взагалі нав’язати суспільству дискусію про те, що потрібно виходити на вищій рівень обговорення цього питання, а не переливати з пустого в порожнє і товкти воду в ступі.

Відверто кажучи, це вже набило аскомину, бо що принципово зміниться від того, чи бар’єр буде 3%, чи 5? Я пропоную абсолютно інший погляд. Спочатку це було напрацьовано у благодійному фонді „Україна-Русь”, керівником якого я є, а потім я запропонував керівництву Української Республіканської партії, де я є заступником голови, і партія підтримала цю ідею. Зараз деякими аргументами хочу з вами поділитися.

Сьогодні у нас підхід до виборів персональний. От як зробити так, щоб я став депутатом Верховної Ради? Чи хтось інший. Або як протягнути ту чи іншу партію? Незалежно від того, чи це владні, чи опозиційні політичні сили, такий підхід у нас досі спрацьовує. Але ніхто ж не думає, як зробити так, щоб парламент був справді виразником настроїв народу. А це ж одна з його головних функцій. Отже, потрібно все поставити з хворої голови на здорові ноги. Спочатку визначити мету, яким ми хочемо бічити парламент, а вже потім під це підганяти закон, в якому були би визначити інструменти, що забезпечили би проходженя до парлементу тих людей, які би дали зовсім іншу якість, щоби парламент був державницьким, а не таким, який ми маємо сьогодні. Тобто, я пропоную державницький підхід до виборчого закону. А його ні в попередніх виборчих законах, ні в цьому не прослідковується. Є лише суто приватний підхід.

Ми маємо 5-ту статтю Конституції, де говориться, що джерелом влади є народ. Преамбула Конституції говорить, що український народ складається з національностей. І в залежності від того, який національний склад є в суспільстві, якщо це орган представницький, десь подібна картина мала би бути у Верховній Раді. А що ми маємо насправді? Якщо у суспільстві 78% українців за національністю і 22 % національних меншин, зокрема, росіян 17%, євреїв 0,2%, то в парламенті, особливо останньому, ми маємо обернуту пропорційну картину. Там 22% українців і 78% національних меншин.

Звичайно, таку несправедливість треба обов’язково виправити. Кожного скликання кількість представників корінної нації зменшується. Якщо в попередньому українців було 30%, зараз – 22%, а найбільше їх було у Верховній Раді 90-го року. Хоча, точно підрахувати цих українців дуже складно, тому що сьогодні немає в офіційних документах запису про національність. Отож, як мало би бути, якщо б закон діяв по справедливості? Сьогодні є 100 депутатів-українців (ці цифри є дуже приблизні), а мало би бути 350. скажімо, євреїв сьогодні у Верховній Раді є 200, а мав би бути лише один. Ніхто, звісно, не прискіпувався би, якби їх було п’ять чи десять, але така різка диспропорція – в 200 разів більше, ніж би належало, - це вже є несправедливістю. От росіян є 100, а мало би бути орієнтовно 75. Отож, національний склад парламенту не відповідає національному складу суспільства.

Є також соціальна складова. Зокрема, ми говоримо про майновий ценз. У суспільстві 78% населення проживає за межею бідності. Дивним чином співпадає цей відсоток з кількістю українців. Я не схильний стверджувати, що тільки українці бідують. Але вже надто близькі ті цифри. В Україні мільйонерів є лише 0,05%. Орієнтовно – 20 тисяч. В парламенті мільйонерів сьогодні нараховується 350 осіб. Це також відповідпає 78%! І ми знаємо, що серед олігархів-мільярдерів немає жодного етнічного українця. А у парламенті мільйонерів є у півтори тисячі разів більше норми! Він не представляє і соціального зрізу суспільства.

Читати повністю ТУТ