Також українці часто вживають пестливі форми звертань: братоньку, сестронько, товаришеньку, пануню, козаченьку, ріднесенький, милесенький, голубоньку...

Сьогодні популярним є звертання пане (пані, панове), яке поєднується з прізвищем, ім’ям або назвою особи за фахом чи видом діяльності. Воно може також поєднуватись з іншим словом-звертанням: пане-добродію, пане-брате, пане-товаришу...

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважається давньою почесною назвою особи, яка чинить добро. Воно є шляхетним і зручним, бо можемо так звертатися як до знайомих, так і малознайомих людей.

Традиційним українським звертанням є й товаришу (товаришко, товариші, товариство). Як свідчить народна творчість, це звертання вживали козаки, січові стрільці, чумаки, виявляючи тим свою повагу, довір’я, дружбу. Проте у радянський час воно набуло дещо негативного відтінку і сьогодні втратило популярність.

Усі слова звертання вживаємо в кличному відмінку: пане Богдане, панно Софіє, друже Анатолію.

Отож, звертання чоловічого роду твердої групи у кличному відмінку мають закінчення -е: брате, пане, козаче, друже.

Звертання чоловічого роду м’якої та мішаної груп – -у, -ю: добродію, товаришу.

Звертання жіночого та чоловічого роду твердої групи – -о: панно, сестро, колего.

Кожне з наведених звертань є українським. Перевагу надаємо тому, яке нам до душі та відповідає особі, до якої звертаємось.