У інтерв'ю з серії «Освіта в цифрову епоху» – розмова про зрушення парадигми, файлообмінні мережі, Кена Робінсона та віртуальні біноклі.

– Майкле, освіта як сфера для інвестицій досі вважалася досить дивним вибором. Чому ви вирішили робити бізнес на цьому ринку і чому саме зараз?

Майкл: Коли ми дивимося на сучасну освіту, то бачимо два ключових моменти. Перший – те, як саме освіта функціонує у взаємодії з усіма іншими областями життя соціуму; другий – як використовувати нові можливості, які нам зараз дає інтернет.

Навчання як концепція існує із зародження цивілізації, однак інститут вищої освіти в його нинішньому вигляді існує лише близько 60 років. Коли я почав своє дослідження, то натрапив на цитату президента Рузвельта: «Одне лише те, що хтось хоче вирушити до коледжу, не означає, що ми повинні це фінансувати». Це показує, що в ті часи отримання академічного ступеня було привілеєм, а не чимось таким, що решта суспільства повинно було надавати. Через 80 років з'явилося ціле покоління людей, які отримують той чи інший вид диплома.

Однак система доступної освіти - зовсім не панацея. Багато хто відвідують коледж, випускаються – і що далі? Нічого. Після цього мало що відбувається. Думаю, у людей є ряд очікувань, які не збуваються. По-перше, вони не отримують ту роботу, яку, як їм здавалося, повинні були отримати, а знаходять роботу в сферах, які їх не особливо цікавлять, і почувають себе роботами на автопілоті. По-друге, люди залазять у борги, думаючи, що швидко з ними розплатяться завдяки своїм високооплачуваним престижним роботам. Вони безпорадно намагаються розплатитися за свої борги за освітою або взагалі припиняють виплату своїх позик. Третє – люди в підсумку починають займатися роботою, для якої їм взагалі не було потрібно вищу освіту, або роботою, в якій вивчені у навчальних закладах речі в принципі неактуальні.

Всі ці три фактори стали очевидні саме в наш час, в силу чого всі стали брати під сумнів цінність наявності вищої освіти. Ми запитуємо себе: а навіщо мені йти вчитися до коледжу? Чому я вивчаю якийсь абсурдний предмет, який позбавлений сенсу і мало чим пов'язаний з тим, чим я сподіваюся займатися?

Кілька місяців тому видатний мережевий теоретик Клей Ширки порівняв галузь освіти з музичною індустрією. У музичній індустрії всі звикли до єдиного формату: записуючий лейбл вибирає пару зірок, їх програють на радіо і просувають. У цьому випадку увесь вплив належить відділу з пошуку та просуванню нових виконавців, тому що саме вони відповідають за поширення; ваша ж роль як споживача полягає в тому, щоб придбати CD - і все. Потім з'явилася файлообмінна мережа Napster, і стало очевидно: ми можемо пересилати файли один одному, причому робити це безкоштовно. Таким чином, звукозаписні компанії виявилися не потрібні.

Природно, рекорд-лейбли домоглися закриття Napster, але думку про те, що в інтернеті звукозаписні компанії насправді не потрібні, так просто не закриєш. Групи, які не мають контрактів з лейблами, стали поширювати свою музику з використанням таких каналів, як MySpace. Цього зсуву в парадигмі було достатньо для виникнення всіх інших подібних компаній; сьогодні всі користуються Rdio, Spotify, Grooveshark або яким-небудь ще сервісом. Я користуюся Spotify – плачу десять доларів на місяць, щоб мати доступ до необмеженої кількості музики. Десять років тому такого б не було. З часів Napster до епохи Spotify прогоріло безліч компаній, проте Napster, по суті, змінив те, як люди уявляють собі музику.

Думаю, що в освіті відбувається те ж саме; люди дійсно стали брати під сумнів цінність дипломів. Вони стали задаватися питанням про те, чому потрібно платити по 50 000 доларів за навчання, і чи отримають вони еквівалентну цим грошам користь.

Звичайно, у випадку з деякими професіями відвідувати навчальний заклад просто необхідно. Якщо ви лікар і виконуєте відкриту операцію на моєму серці, то хай у вас будуть тисячі годин стажу; проте у випадку з більшістю інших професій – особливо зараз, коли світ розвивається так швидко – ключові навички в університетах з належною швидкістю отримати неможливо.

Тепер переходимо до другого етапу, який у меншій мірі присвячений поширенню інформації про проблеми і більшою мірою присвячений тому, щоб зробити якісь дії. Саме тут і починають виникати всілякі компанії, такі як Skillshare і Codeacademy.

Думаю, те ж саме відбувається і в охороні здоров'я. До кінця цього року я прогнозую вибух у цій галузі – можливо, це теж відбудеться в інтернеті. Я припускаю, що в епіцентрі виявиться превентивна охорона здоров'я: як поліпшити здоров'я людей, як залишатися здоровими і як вести більш активний спосіб життя, а не намагатися знайти способи вийти з кризи або вирішити проблему зі здоров'ям, коли вже надто пізно. Повторення цього процесу ми будемо спостерігати знову і знову.

Image

Все це схоже на Дикий Захід – ми всі освоюємо величезні невивчені простори. Після заснування США дослідження територій просувалося з боку східного узбережжя на захід – слідом за золотою лихоманкою. Всі кинулися на Захід, але інфраструктури там не було ніякої: ані доріг, ані шерифів або поліції, ані барів, ані ресторанів, ані будинків. У міру того, як туди добиралося все більше людей, все це почало виникати. Точно так само можна думати і про інтернет: такі компанії, як AOL і CompuServe, побудували дороги, Netscape і Internet Explorer вручили нам віртуальні біноклі, а Google – телефонний довідник. Об'єднавши людей, Facebook створив міста, а тепер містам потрібні школи. Далі ми будемо відкривати лікарні, а потім нам знадобиться шериф. 99% того, що роблять інтернет-компанії – глибоко протизаконно, і, найімовірніше, має діяти в рамках правосуддя, в основному – штрафуватися за порушення недоторканності особистої інформації.

Це абсолютно нова екосистема. Багато речей, що добре працюють у фізичному світі, просто не спрацьовують, коли їх намагаються перенести в онлайн-середовище. Там потрібен інший менталітет. Саме цей спосіб мислення і відрізняє нас як співробітників Skillshare. Ми бачимо інтернет таким, який він є, і облаштовуємо процеси на основі того, що добре працює в онлайн-сфері. Ми також розуміємо, що процес цього перехоу не буде на 100% безпроблемним і безпомилковим.

– У чому ж відмінність вашого підходу до освітнього процесу?

Ебігейл: Прямо зараз освіту в значній мірі вибудовано навколо викладачів. Ми намагаємося думати про те, як виглядає освіта, вибудувана навколо учнів, – що за замовчуванням означає, що кожен учень – створення власного навчального плану. Студенти все одно отримують якісь матеріали, але роблять з них власні проекти. Подібний спосіб мислення повністю ставить весь процес з ніг на голову.

Image

Наша взаємодія з викладачами – ще один вартий згадки момент; ми не запитуємо їх, як би їм хотілося подати певну тему, ми запитуємо, як би їм самим хотілося вивчати певну тему, якби вони знову починали з нуля. Ця нова точка відліку призводить до формування абсолютно іншої програми.

Майкл: Я твердо вірю, що всі на цій планеті – люди творчі. Я великий шанувальник сера Кена Робінсона і його лекції про те, як школи вбивають творче начало в учнях; для мене перегляд цієї лекції був неймовірним імпульсом. Якщо ви вважаєте, що всі за замовчуванням здатні до творчості, то маєте побачити, як саме традиційна освіта обмежує ці здібності в дітях.

Думаю, світ переходить від стану, в якому ми цінували навички дуже аналітичні, до стану, в якому ми будемо цінувати навички більш творчі. Аналітична сторона пов'язана зі здатністю слідувати вказівкам; тут дуже важлива математика. В аналітичному контексті є тільки одне рішення, тільки один спосіб дійти до мети. З іншого боку, є безліч більш м'яких вимог до навичок; мова йде про творче мислення, створення концепцій і творче вирішення проблем. У цих підходах існує мільйон різних рішень і трильйон різних способів вирішити будь-яку актуальну проблему.

Саме цей спосіб мислити повинен поступово освоюватися. По-справжньому важливий такий навик, як здатність до колаборації, – це ключовий фактор у всіх професіях, і актуальність його зростає. Мені, можливо, слід згадати, що коли я кажу «творчість», я не говорю про художників або дизайнерів – я говорю про будь-яку сферу, де важливо мати творче мислення, так що мова може йти про розробників або про інженерів. По суті, втілювати творчу сторону може будь-яка професія; все залежить від того, який ваш підхід до неї.

Image

Якщо ми віримо, що світ рухається швидше, що багато речей створюються і переосмислюються в реальному часі, нам потрібно придумати нові компоненти освітнього процесу. І я переконаний, що є тисячі компаній, підприємців та ідейних лідерів, які поки не з'явилися, але які за найближчу пару років вийдуть на цю сцену. Якби йшлося про бейсбол, я б сказав, що ми ведемо захист або напад у першому іннінґу; в європейському контексті я б порівняв це з футболом, сказавши, що пройшли тільки перші три хвилини першого тайму.

– Які закономірності ви змогли вивести за час роботи в Skillshare? Що, на вашу думку, потрібно, щоб направляти свій власний процес навчання?

Майкл: Я б сказав, що прямо зараз у нас вчаться люди з дуже високим ступенем самоконтролю, сильною мотивацією. У нас величезна онлайн-спільнота, де можна зустріти інших людей. Один з моїх улюблених прикладів – пройшов курс з візуальної ілюстрації та анімації, який викладав аніматор з Disney; з історичної точки зору це одне з найкращих місць, де може працювати мультиплікатор.

Ебігейл: Думаю, найбільша перешкода – це те, наскільки легко відволіктися при навчанні онлайн. Проектний підхід допомагає зробити процес навчання більш доступним, тим самим спрощуючи пошук часу в напруженому графіку. Це, загалом-то, єдиний недолік, який я прямо зараз бачу в сфері онлайн-освіти. Чим більше студенти залучаються в те, що створюють, тим більше спостерігається залученість, тим більша ймовірність, що учні доведуть справу до кінця, і тим більше шансів, що вони при цьому відмінно проведуть час.

– Що ж нас чекає в майбутньому, якою буде освіта?

Майкл: Я думаю, що вона має бути безкоштовною або дуже дешевою та доступною. Повинні існувати десятки, а то й сотні компаній, що займаються тим же, що і ми; повинна змінитися парадигма того, як люди повинні вчитися. Не думаю, що освіта має бути настільки зацикленою на тестах або контрольних. Не думаю, що в ній потрібна змагальність; думаю, в ній повинен бути дуже високий ступінь співробітництва; вона має бути вибудована навколо підтримки та фідбека, має заохочувати суб'єктивність. Інтернет надає можливість створити цілий новий світ, в якому подібні речі зможуть існувати, а люди зможуть навчатися цими новими способами.

Джерело: Theory and practice 

Додатково: Постіндустріальне суспільство, або Яку державу ми будуємо (+аудіо)