Місто без власників — концепція парламентарки із Данії

Містяни в 2030 році не будуть мати власного житла, приватного транспорту, електроніки чи навіть одягу. Нам, у 2016-му це може здатись дивним, але в 2030-му саме так і будуть жити в місті. Все те, що було продуктом, стане сервісом. Всі жителі матимуть доступ до необхідних для життя умов, засобів та інструментів, а так як все це поступово стане безкоштовним — відпаде необхідність особисто володіти чимось. Пані Аукен описує, як міста прийшли до спільної моделі 2030 року, як змінилась робота й дозвілля, та чи всі городяни задоволені.

Рух

— В першу чергу, повністю цифровою та безкоштовною стала комунікація, а коли ми змогли перейти на безкоштовну і чисту енергію, розвиток суспільства значно прискорився. Вартість транспорту знизилась, бо впала популярність приватного автотранспорту. Ми викликаємо безпілотні авто для коротких подорожей, або літаючі таксі — для поїздок на далекі відстані, що займають тепер кілька хвилин. Коли громадський транспорт став швидшим і зручнішим у порівнянні із приватними автівками, перевезення пасажирів набули більшого сенсу, стали більш координованими. Важко уявити, що колись ми проводили час у дорожніх заторах і вважали це нормальною складовою міського життя — не кажучи вже про забруднення повітря від двигунів внутрішнього згоряння. І про що ми тільки думали в ті роки?!

Я часто користуюсь велосипедом для поїздок у справах або в гості. Окрім зручності, велосипед заміняє заняття спортом і дає можливість відчути задоволення від власного руху. Цікаво, що деякі найпростіші речі та заняття ніколи не набридають: прогулянки пішки або велосипедом, малювання, вирощування рослин.

Простір

Коли мене немає вдома, у вітальні проходять бізнес-зустрічі. Я, тим часом, використовую інші помешкання для роботи чи дозвілля. В нашому місті ніхто не платить орендну плату, тому що всі користуються вільними приміщеннями, які наразі не потрібні іншим городянам.

Коли мені захочеться приготувати щось самотужки вдома, я просто замовляю необхідне обладнання. Оскільки перевезення стали безкоштовними, а разом з ними — і сервіс доставки, немає сенсу купувати і постійно зберігати власну побутову техніку. Навіщо заповнювати шафи кухонним приладдям, якщо домашнє морозиво або випічку ви готуєте раз на рік? Раціональніше замовляти потрібну техніку лише тоді і на той період часу, коли ви справді будете з нею працювати.

Такий підхід на побутовому рівні змінив та спростив економіку замкнутого циклу. Коли продукти перетворились на сервіс, ніхто вже не зацікавлений в товарах, що мають короткий термін експлуатації. Тепер виробники прагнуть випускати товари довготривалого циклу, які можна буде ремонтувати, замінювати в них окремі деталі, які будуть виготовлені із вторсировини і самі згодом можуть бути відправлені на переробку. Нові матеріали швидко впроваджуються в нашій економіці і легко перетворюються на нові продукти.

Оскільки ми використовуємо лише чисту «зелену» енергію і екологічне виробництво, для нас вже неактуальні проблеми із забрудненням навколишнього середовища. Маємо чисте повітря і воду, є захищені території, на які ніхто не насмілиться посягати — всі розуміють, наскільки важлива природа для здорового існування людини. В кожному місті є велика кількість зелених насаджень, галявин і парків із деревами. Тепер важко зрозуміти, чому колись вільний простір в мегаполісах заповнювали асфальтом, а не травою.

Час як ресурс

На якийсь час новітні технології, що тільки-но з’явились, застрягли в розважальному контексті — ніхто не хотів обтяжувати себе занадто складними завданнями та проектами. І тільки потім, практично в останню хвилину ми схаменулись і почали впроваджувати системи, щоб виправити вже зроблені людством помилки. Я вже не пам’ятаю, що означає «ходити по магазинам» та «купувати речі». Більшість з нас тепер обирає товари для користування. Інколи мені це подобається, інколи я не хочу витрачати час — і довіряю вибір необхідних мені речей алгоритмам: на основі раніше зібраних даних вони вже знають, що мені найбільше до лиця і подобається.

Коли штучний інтелект та роботизовані системи взяли на себе значну частину не тільки роботи, але й повсякденних клопотів, у нас, містян, раптом з’явилось багато вільного часу. Тепер ми встигаємо висипатись, правильно харчуватись та маємо час на спілкування. Поняття «час-пік» зникло не тільки на дорогах, але і в робочому процесі більшості спеціалістів, адже ми можемо працювати в будь-який час, з будь-якого місця. Я навіть не впевнена, що слід називати цей процес «роботою», «робочим часом» — більше підходить термін «час на творчість, на розробку та створення продуктів», «час для роздумів».

Місто та передмістя

Найбільше я переймаюсь ситуацією, яка склалась поза мегаполісами. Ті, хто не зміг прийняти новий рівень взаємодії з технологіями, вирішили переселитись з мегаполісів, якими керують штучний інтелект та роботи. Люди відчули себе непотрібними, неспроможними відігравати роль в розвитку суспільства. Вони не підтримали політику нових міст і виїхали, організували комуни із власним господарством, а деякі навіть спробували відновити побут селян XIX століття, «епохи до роботів».

Мушу зізнатись, що часом мене дратує відсутність справжньої приватності у місті. Куди б я не пішла, що б не зробила чи навіть запланувала — це все може бути зафіксоване в єдиній базі даних про всіх жителів. Залишається лише сподіватись, що ніхто не використає цю інформацію проти мене. Та в цілому, мені подобається наше нове життя; подобається, що ми вчасно зупинились і зрозуміли — людство не може собі дозволити і далі змінювати світ, не думаючи про глобальні наслідки.

Треба було докорінно змінити підхід, щоб припинити всі ті загрозливі явища, з якими розпочалось XXI століття: смертельні епідемії, одночасно з поширенням нових хвороб цивілізацій, кліматичні зміни та загальне погіршення стану оточуючого середовища, криза переселенців та надмірне населення в мегаполісах, масові соціальні протести тощо. Ми втратили занадто багато людей, витратили критичну кількість ресурсів та проґавили дорогоцінний час, перш ніж змогли винайти і застосувати технології для переосмислення життя.