Малоросійський проект по-різному називався в різні епохи, але сутність його була незмінною.

Це – сприйняття України як території, як додатку до "справжньої" країни Росії, як місця, де заробляють гроші і їдять вареники. Або сприйняття України як Батьківщини, яку можна любити, поки це не заважає нічому іншому. В Росії великий ринок, там можна заробити великі гроші. Цьому немає моральних перешкод.

Сьогодні люди голосують на національному відборі на Євробачення, завтра вони будуть голосувати на президентських виборах саме з таким ставленням до України.

Після 2014 року у нас з'явилися неймовірні шанси. Не тільки тому, що величезна кількість людей прозріла і зрозуміла, що собою представляє Москва. І це теж дуже дивно, що їм так довго треба було прозрівати. Ще дуже цікава обставина - у нас немає величезної кількості проросійського електорату. У нас неймовірна кількість байдужих. Дуже багато наївних людей, які вважають, що як тільки демонтували кримінальний режим, одразу мала з'явиться Швейцарія чи Німеччина.

Не скористатися шансом державного будівництва сьогодні - це історичний злочин. Злочин перед дітьми і онуками, які зможуть жити в звичайній нормальній країні, де не будуть навіть замислюватися над питаннями (над якими ми сьогодні замислюємося): якою мовою тут розмовляти, до якої церкви ходити, яких письменників читати, чи можна їздити на гастролі до країни, громадяни якої вбивають твоїх співвітчизників.