Наталка Ряба: На Донеччині, в наслідок аварії на шахті “Краснолиманська” загинув 31 гірник. Доля ще 5 шахтарів залишається невідомою. З початку цього року в українських шахтах загинуло більше 100 осіб. Чому гірники гинуть, хто повинен за це відповідати ми з’ясуємо у Михайла Волинця, голови незалежної профспілки гірників України.

Пане Михайле, що на вашу думку спричинило аварію на шахті “Краснолиманська”?

Михайло Волинець: Як гірничій інженер я хочу сказати, коли я подивився на схему видобутку вугілля на 11 південній лаві, то ситуація така, що довжина вибою складає 310 метрів, товщина пласту - 2,3 метра, а видобуток на добу останній час був 2 тисячі 350 тон. Зрозуміло, що при газовиділенні більше 30 метрів кубічних на хвилину порушувався технологічний паспорт видобутку вугілля саме в цьому вибої. І це головна, мабуть, причина загазованості, а потім і вибуху газу метану. І виникає зразу кілька питань. Перше. Якщо виробка була загазована, там є відповідальні особи, інженерно-технічні працівники, яки мали б відразу вивести людей у безпечну зону, цього не було зроблено – рятівники пересвідчилися, що люди загинули на своїх робочих місцях. Друге. Яку концентрацію газу зафіксували самописці на приладах автоматичного газового захисту? Чому аналізатори автоматичного контролю газу метану не просигналізували і не було автоматично виключено електрику у вибій? І потім, звідки з’явилося полум’я, гаряча іскра, яка призвела до вибуху газу метану? Я з свого боку намагався все ж таки з’ясувати, чи часто порушували технологію видобутку вугілля на цій шахті і в цьому забої. І відповідь отримав таку – так, часто. І також спричиняло до порушення техніки безпеки те, що керівництво шахти намагалося отримати більші об’єми видобутку вугілля, а це коксівне вугілля, якого в Україні не вистачає – середньо-добовий видобуток складав тут 9 тисяч на добу. І друге питання – шахтарі також змушені були йти на порушення тому, що вони залежать від об’єму видобутку вугілля. Їх заробітна плата напряму залежить від об’ємів видобутого вугілля, і якщо вони будуть дотримуватися технології, то зрозуміло що вони нічого не зароблять. У цивілізованому світі, в переважної більшості країн, де небезпечні робочі місця, там оплата праці відбувається погодинно і не залежить від об’єму. А у нас зовсім інша ситуація. Незалежні профспілки постійно наголошували на цьому питанні, але це не вигідно тим, хто отримує прибутки, надприбутки у вугільній галузі.

Олександр Лащенко: А яка середня зарплата в українських шахтарів?

Михайло Волинець: Середня заробітна плата шахтарів вона смішна. Вона складає трохи більше 800 гривень на місяць, а у тих, хто працює у вибої вона перевищила тільки зараз трохи більше 1000 гривень, і зрозуміло, що це дуже низька заробітна плата. На цій дільниці заробітна плата була значно більшою, в кілька разів.

Олександр Лащенко: На “Краснолиманській”?

Михайло Волинець: Так, саме на шахті “Краснолиманська”. Там заробітна плата досягала рівня і 3 з половиною тисяч і чотирьох тисяч гривень, як у кого.

Наталка Ряба: Пане Михайле, наводять такі статистичні дані, що з початку року загинуло більше 100 гірників. Скажіть, за цей період, за ці півроку хто не будь з керівників шахт поніс відповідальність?

Михайло Волинець: Я хочу прив’язати все ж таки до цієї шахти. Тільки на “Краснолиманській” в минулому році загинуло 7 шахтарів, в позаминулому – 2 шахтарі, а 2001 році - 9, там також був вибух, але коли підводилися підсумки з питань забезпечення техніки безпеки на вугільних підприємствах (це відбувалося на колегії міністерства палива та енергетики), то міністр палива та енергетики вручив державну нагороду Пастернаку, директору шахти, не дивлячись на те, що загинуло 7 людей. Я змушений був вийти на трибуну і досить принципово говорити – чи є совість в шановних керівників? Чи це правильно підводяться підсумки тієї ситуації? Чи дійсно дається правильна оцінка поведінці керівника, який допустив загибель 7 чоловік? Ну, якщо нема відповідальності, якщо нема системи контролю за технікою безпеки і на найнебезпечніших підприємствах, то зрозуміло, що там відбувається така ситуація.

Наталка Ряба: Але когось же карають в таких випадках?

Михайло Волинець: В першу чергу страждають прості шахтарі – вони не отримують премії, чи їм урізають заробітну плату. Я не знаю жодного випадку, коли б посадили в тюрму чи притягнули до кримінальної відповідальності дійсно винних керівників галузі, чи керівників підприємств. В даному випадку теж знайдуть когось крайнього, зроблять “стрілочника” . Як пошуткувала одна людина, хоча нам всім зараз не до жарту: “До кінця року Пастернаку ще буде присвоєно звання Героя України”.

Олександр Лащенко: Ваша точка зору полягає в тому, що аварії на шахтах України трапляються через недбалість керівників цих вугільних підприємств? Проблема тут не в старому обладнанні й не в тому, що бракує грошей?

Михайло Волинець: Ну я трохи інакше сказав би. Проблема стоїть у керівниках, їх відповідальності, але головна причина в тому, що ця галузь найбільше криміналізована, великий ступінь корупції, зловживань, розкрадань і обкрадання вугільної галузі. І шахтарі дійсно працюють на застарілому обладнанні, вони мають низьку заробітну плату, не завжди на шахтах працюють високого рівня фахівці. “Краснолиманська” це виключення.

Олександр Лащенко: Це вважається високого рівня шахта – “Краснолиманська”?

Михайло Волинець: Це одна з найкращих шахт в Україні і таких шахт кілька. Вона технічно була високо забезпечена, була обладнана всім необхідним – просто йшли технологічні порушення в даному випадку, тому що не цінувалося життя шахтарів. І я по перше хочу сказати, що ця шахта мала право вибирати кращих з кращих.

Олександр Лащенко: Пане Михайле, багато років вже йдеться про проблеми гірничої галузі й зокрема аварійність. Може взагалі треба закрити шахти? Говорять багато про нерентабельність вугільного виробництва в Україні.

Михайло Волинець: Я би трошки посперечався, тому що вугільна галузь має державну підтримку, великі кошти виділяються – більше 4 мільярдів, це перше.

Олександр Лащенко: Це - достатні кошти?

Михайло Волинець: Ну не зовсім достатньо, але якби вони не розкрадались.

Олександр Лащенко: Але все ж - чи варто закривати шахти, принаймні нерентабельні підприємства?

Михайло Волинець: Є такі шахти, які знаходяться в надзвичайному стані і зрозуміло, що доля їх така, що вони будуть закриті.

Олександр Лащенко: А що тоді з шахтарями робити? Вони будуть без роботи. Можливо якось їх перекваліфікувати, щоб вони в інших галузях працювали?

Михайло Волинець: З бюджету виділяються великі кошти на реструктуризацію вугільної промисловості і наприклад на закриття кожної шахти передбачається, в середньому витрачається 120 мільйонів гривень, а частіше і більше. Також передбачається виплати цим безробітним шахтарям не тільки компенсацію, а створити нові робочі місця. Ці робочі місця створюються на папері, тому що гроші знову розкрадаються. Найкращий спосіб розкрадання бюджетних коштів – це реструктуризація і закриття шахт.

Наталка Ряба: Пане Михайле, якщо порівнювати шахту “Краснолиманська” періоду незалежної України та радянських часів. Як тоді, чи були тоді притягнуті до відповідальності за загибель шахтарів керівники і взагалі – який тоді був рівень аварійності шахти.

Михайло Волинець: В 1958 році на шахті “Краснолиманській” був страшний вибух газу метану, загинуло 42 гірники. Тоді уряд Радянського Союзу приймав надзвичайні, найжорстокіші заходи для того, що би забезпечити техніку безпеки. Були напрацьовані нові правила забезпечення техніки безпеки. Вони були найжорсткіші в світі. Нове обладнання стало випускатись, яке забезпечило відповідний рівень техніки безпеки. І було тоді заборонено курити в шахті.

Олександр Лащенко: Зараз дозволено?



Михайло Волинець: Зрозуміло, що не дозволено.

Наталка Ряба: Але курять?

Михайло Волинець: Можливо десь курять, я не буду говорити тут, щоб не переключити звинувачення на шахтарів. Курять, мабуть, там, де можливо немає газу – відповідальність серед шахтарів дуже велика. Зараз і я знаю тоді, що дійсно висока ступінь відповідальності і кримінальної відповідальності за порушення техніки безпеки. І директор шахти , і головний інженер розуміли, що вони відповідають.

Олександр Лащенко: Чи несли кримінальну відповідальність за аварії в радянські часи?

Михайло Волинець: Так, однозначно.

Олександр Лащенко: Варто цей досвід, на ваш погляд, запозичити в наші часи?

Михайло Волинець: Не тільки цей досвід відповідальності притягнення до різних ступенів покарань, а також створити цілу систему контролю за охороною техніки безпеки, забезпечення техніки безпеки.

Наталка Ряба: Зараз, коли сталася ця трагедія, уряд одразу заявив, що виділив 2 з половиною мільйони гривень для допомоги родичам загиблих. Як довго чиновники взагалі опікуються сім’ями загиблих шахтарів?

Михайло Волинець: Наприклад в 2000 році на шахті “Баракова” загинуло 80 шахтарів, були покалічені. Зараз сім’ї загиблих шахтарів постійно пишуть скарги, звертаються до міжнародних інстанції, до Європейського суду з тим, що їхні питання не всі враховані, що про них почали забувати і це дійсно має місце. Хоча на тій шахті вперше за роки незалежності України кошти виплачувались сім’ям загиблих зразу після розгляду їх питань державною комісією, я був членом державної комісії. А до того дуже часто було таке, що гроші нараховувались, потім вони пропадали з рахунку банку, або підприємство їх не перерахувало, або ще щось, або ці кошти знецінювались. Зараз в цьому плані трішечки наведено порядок.