Ленін

Вшановуючи пам'ять українців, які були знищені кривавим радянським режимом у двадцятому сторіччі, необхідно не лише зрозуміти причини і наслідки геноциду українців, а й розкрити геополітичні реалії, що призвели до масових вбивств за етнічною ознакою.

«Мы говорим – Ленин, подразумеваем – Партия. Мы говорим – Партия, подразумеваем – Ленин!" ( Міфологема радянського періоду історії СРСР)

Сторінками життя, пригод і злочинів «червоного мільйонера» Арманда Хаммера.

Велика афера всіх віків під умовною назвою «Світова революція» після кривавої громадянської війни практично завершилася у 1922 році, коли російські більшовики остаточно подолали будь-який опір в Українській Народній Республіці, встановивши там комуністичну колоніальну адміністрацію і перейменувавши її на УРСР. Найбільш ефективною зброєю проти українського села, яку застосували російські більшовицькі колонізатори, був голодомор, який поставив крапку у війні Совєтської Росії проти незалежної України. Оскільки у Леніна не вистачило духу довести задуману операцію «Голод» в Україні до кінця (померло з голоду «всього» декілька мільйонів чоловік), це підтвердило похмурі побоювання його спільників, що Ілліч, як вождь світового пролетаріату, більше не годиться… Не існувало цифри, здатної в якійсь мірі підвести фінансовий результат цієї «афери» ХХ століття. Все національне надбання величезної і багатої Російської імперії пішло в один гігантський зливок «Золота партії». Однак це був ще не кінець. Попереду чорною хмарою йшло ще більш похмуре майбутнє…

«Світу, ймовірно, ніколи не буде сказано про справжню причину вбивства ерцгерцога Франда Фердинанда. Судячи з усього, у нас ніколи не буде жодної людини, яка б знала все, що треба б знати». ( Едуард Грей, прем'єр-міністр Великобританії)

Довідковий апарат: посилання на джерела, використані в статті.

Мабуть, уже наспіла година не просто оцінювати події й феномени європейської історії ХХ століття, ідучи при цьому за усталеними оцінками професійних істориків і політиків, а робити власні моральні висновки, котрі випинаються далеко за межі звичайних історіософських і соціологічних схем. Один з найголовніших таких висновків, на нашу думку, можна б було сформулювати так: і окремі особи, і цілі народи, і все планетарне співтовариство повинні ухвалювати доленосні для Землі рішення, не перекладаючи це завдання на плечі мізерного прошарку політиків-керманичів. Позаяк, позбавлені критики знизу і цілком вільні у своїх діях, ці керманичі часто-густо керуються якимись тільки їм зрозумілими цілями, що й веде до величезних лих.

«Чітка межа між добром і злом, що концентрується в кольорах червоному і білому, немов окопна лінія проходить через все ХХ століття. Прихильники діячів з червоним відтінком, захоплюючись Жовтневим переворотом 1917 року, весь наступний період іменують не інакше як «героїчним минулим з невеликими прорахунками», прихильники білих – люди з розбурханою совістю, шануючи пам'ять всіх православних, полеглих на полях Білої боротьби, комуністичну ідею називають ім'ям своїм – кривавим злочином проти людства. І згоди у нас не буде, і мир не наступить, поки не прокинеться совість у червоних, поки не покаються вони в скоєному проти Вітчизни… Суд їм вчинить наш Всевишній Творець, а нам залишається констатувати факти». ( В'ячеслав Поляков, російський історик) [1].

Брехня і лукавство характерні для всіх революційних рухів, починаючи з 1789 року і до нашого часу! «Потрібно брехати, як диявол, – писав Вольтер у листі Терио – не боязко, не раз, а сміливо і завжди». В арсеналі більшовиків брехня, лукавство і зрада незмінно були на першому місці. У «Відкритому листі Віктора Чернова Володимиру Ульянову-Леніну» видатний революціонер писав: «Якщо знадобиться вкрасти чужу довіру, Ви підете на всі хитрощі, на все обмани, на всі повороти, які тільки для цього будуть потрібні. Ви не підробите чужого векселя. Але немає такої політичної підробки, перед якою Ви відступили б, якщо тільки вона виявиться потрібною для успіху Ваших планів. Ви – людина аморальна до останніх глибин своєї істоти».

Кажуть, що війна – це продовження політики іншими засобами. Ленін, безсумнівно, перевернув би це формулювання і сказав би, що політика є продовженням війни, але в іншій формі. Найсуттєвішим впливом війни на свідомість людини є легалізація та освячення речей, які в мирний час є злочином. На війні перетворення квітучого краю в пустелю є тільки тактичним прийомом, грабіж перетворюється в «реквізицію», обман – у військову хитрість, готовність пролити кров брата виглядає проявом військового завзяття, безсердечність по відношенню до жертв – похвальним самовладанням, безжалісність і негуманність стають обов'язком. На війні всі засоби хороші і кращими є якраз ті, які найбільш засуджуються в звичайній людській практиці. І оскільки політика є замаскованим продовженням війни, правила війни перетворюються в принципи політики.

Ваш комуністичний режим є брехнею – він давно виродився в бюрократизм нагорі, в нову панщину, в підневільні, каторжні роботи внизу. Ваша «радянська влада» є суцільна брехня – погано прикрите свавілля однієї партії, яка знущається над всякими виборами і перетворює їх в негідну комедію. Ваша преса розбещена до мозку кісток можливістю брехати і обмовляти, тому що всім іншим затиснутий рот і можна не боятися ніяких спростувань. Ваші комісари розбещені до мозку кісток своїм всевладдям і безконтрольністю. При таких умовах не кричіть про «примазаних». Подібне притягується подібним. Моральне виродження особового складу комуністичної партії – це логічний наслідок того методу, яким добували їй владу і усталювали її.

Ми вже не віримо у пролетарську волю до солідарності. Ми вже не віримо ні у світову революцію, ні в порятунок світу. Ми не віримо ні в що інше, окрім нашої власної сили. У неї ми віримо усе палкіше з цілковитим фанатизмом, з усією волею до майбутнього, яка горить в нас. Ніхто не врятує нас, окрім нас самих. Якщо хтось вважає, що зможе це зробити, ми не захочемо, бо ми гордо віримо, що можемо зробити це самі. Ми соціалісти, германські соціалісти. Ми не хочемо бути показними. Ми не задоволені переконанням. Ми хочемо зміцнити і поглибити переконання працею і невтомним прагненням.

Індустріальна реформа Леніна явно показує, що більшовизм фактично є не чим іншим, як пішаком у руках капіталу. Він є усього лише стадією, спрямованою на абсолютний диктат товарної біржі. Аналізуючи Леніна і його промислову реформу, ми, таким чином, бачимо, що з цього боку порятунку для німецького народу чекати не доводиться, оскільки комунізм, марксизм, в якості союзників єврейських шахраїв з фондової біржі, ніколи не бажали справжньої свободи. Їм потрібні покірні раби для їх системи експлуатації, для їх планів підкорити світ, а не вільні люди. Дійсно, справжня свобода наближає їх кінець.

Пауль Йозеф Геббельс був високоосвіченим інтелектуалом. Отримавши католицьку стипендію, він відвідував заняття в університетах Бонна, Фрайбурга, Вюрцбурга, Кельна, Франкфурта, Мюнхена і Берліна, де вивчав філософію, історію, літературу і мистецтво, а також латинську та грецьку мови. У 1921 році, у віці 24-х років, Геббельс отримав ступінь доктора філософії в Гейдельберзі. У 1922 р. Геббельс вперше почув промову Гітлера, приєднався до націонал-соціалістичного руху, вступив в партію. Через три роки почалася його стрімка кар'єра – вже з 1926 року він стає самим відданим соратником Гітлера, який у жовтні призначає Геббельса гауляйтером Берліна. Берлін в той час вважався «червоним», оскільки більшість виборців в цьому місті становили соціалісти і комуністи. і Геббельс, почавши з нуля, всього за рік з невеликим перетворився в одну з знаменитостей партії, безстрашно виконуючи свої обов'язки. Маючи гнучкий розум і складний неврастенічний характер, Йозеф Геббельс був пристрасним оратором і виголосив значну кількість промов, які дають яскраву характеристику його політичній діяльності.

З центральної площі Харкова активісти знесли пам'ятник Леніну, скульптура в повний зріст впала на землю близько 22:25 в неділю Активісти намагалися демонтувати монумент протягом двох з половиною годин. Перша спроба виявилася невдалою, обірвався один з тросів, яким мітингувальники його тягли. Після активісти ще раз підпиляли ноги біля пам'ятника і за допомогою двох тросів повалили 12-метрового «велетня». Пам'ятник Леніну в Харкові на площі Свободи вважався найбільшим в Україні.