Ідейні основи стратегії розвитку України

Існують певні ідейні основи, визначення яких дозволяє зрозуміти напрямок національного розвитку для будь-якого народу. У цьому скороченому викладі будуть зазначені лише узагальнені уявлення щодо таких основ без надання пояснень та певних доказових прикладів, як це подається у публікації «Орійська ідеологія».[1]

Проте і для даної публікації нашою метою є визначити основні чинники розвитку українського народу на період становлення нової історичної епохи. Існує декілька таких опорних основ суспільного існування. Ці основи, як деякі “математичні точки” для історичного простору, надають можливість провести “пряму лінію”, тобто лінію розуміння історичного розвитку нації. Таким чином дозволяють отримати розуміння напрямку, який необхідно одержавити для історично правильного розвитку суспільства у Русі світових подій. Власне кажучи, точне визначення і розуміння основних процесів органічного існування, тобто усвідомлення духовних основ існування народу і біологічних основ розвитку, як процесу відтворення народу, – це і є ті дві, теоретично достатні, опорні точки для отримання необхідного напрямку-ідеї розвитку.

Разом з цим, ми також зазначимо і основи, на яких повинен базуватися суспільний устрій - принципи економічних взаємовідношень та структурна організація суспільного управління. За останній час набув популярності заклик до зміни самої системи влади через „системну кризу”, але він має поки що, в кращому випадку, характер «благих побажань», оскільки не має під собою ніякого осмисленого підґрунтя, бо ніяк не означені подібні основи. Стверджуючи, що сучасні процеси історичного розвитку мають так званий біфуркаційний характер і відносяться до «катастрофічних змін» [2], ми маємо по можливості якомога ясніше прозирати, виходячи з яких ідей та уявлень визначається наша національна ідеологія нової епохи (періоду початку).

Національні духовні основи.

Осмислення сучасних соціальних процесів, знаходження історично правильних рішень та планомірне (не стихійне) досягнення їх втілення в соціально-політичну практику може бути здійснено, якщо буде вирішене питання зміни свідомості. В загальному вигляді це означає розкрити для свідомого сприйняття вимір Буття, вийти із стану площинного (уземленого в духовному значені) розуміння і сприйняття життя. Тобто не просто говорити про віру в Біг, а реально усвідомлювати своє Возз`єднання з Вишньою Силою і, саме відповідно за такою логікою мислення, усвідомлено впроваджувати єдиний Спосіб Буття-Життя, як історичний процес розвитку. Говорячи про розкриття свідомості, так чи інакше ведеться мова про понятійний апарат. Практично для сучасних людей це означає переосмислення звичних понять через відновлення в своїй пам’яті історично первісних слів-понять. Такі слова не втрачені, а мають свій зміст у сучасних словах. В розумінні суспільного процесу, зміна свідомості найкраще і найшвидше може бути здійснена саме в такий спосіб. Більше того, саме в сучасний історичний період гостро стоїть питання зміни свідомості через переосмислення понять, тобто усвідомлення на новому рівні смислів відомих слів. Проте, слід зауважити. Подібне є хай і необхідним, але не основним кроком в розумінні розкриття свідомості.

Відомі різні, напрацьовані в ході історії, методи зміни свідомості. Метод переосмислення звичних понять також відомий і в певній мірі застосовується в різних практиках. Не маючи можливості в даній публікації детальніше пояснювати цей метод переосмислення через розкриття Слова та надавати відповідні приклади, лише зазначимо про необхідність такого оновлення свідомості, що є вкрай важливим для не тільки розвитку духовності народу, але і переходу на якісно інший рівень духовності.

В цьому розумінні, вкраїнська мовна традиція має унікальне значення. Вона є основа для інтелектуального розвитку людства, яке повстало перед вирішенням питання Духовного зростання – здійснення ре-еволюційного переходу Серцевинним шляхом на якісно новий рівень свого існування. Саме про такий Серцевинний Шлях (а не про “Серединный”) і вів розмову свого часу Буда Ґотаман.

В більшості люди різних народів навіть не замислюються над існуванням понятійної неточності або й протилежній суті слова тому змісту, яке вони сприймають у призвичаєному значенні. Разом з тим, сучасна наукова думка вже давно вказує на принципову важливість знання смислів тих понять (терміни), якими оперують для осмислення будь-якого явища. Невизначеність термінології, хибне знання смислів призводить, як результат, до схиблених рішень як в науці, так і в соціальній практиці. Тобто, з точки зору методології пізнання, надзвичайне значення має те, що ми розуміємо, коли використовуємо те чи інше слово-поняття. Для формування узагальненого розуміння певної задачі. І виходячи з цього розуміння – прийняття рішення про певну дію. Певна сума спотворень змісту слів призводить до виникнення у суспільстві (народі) усталеного хибного сприйняття навколишнього світу, що породжує „поляризований” світогляд. Спотворений світогляд народу породжує потворну психологію особистості, яка отримує таке розуміння внаслідок виховання.

«Необхідно почати з виправлення імен», - відома вказівка Конфуція, яка досить часто цитується, у відповіді на питання, з чого треба починати для владнання управління держави. Оскільки: «Якщо імена неправильні, то слова не мають під собою підґрунтя. Якщо слова не мають під собою основи, то справи не зможуть здійснитися…»[3].

Одними із головних понять саме духовного значення, які повинні бути поновлені у свідомості українського народу є Ім’я Отче Бігу, яке не тільки збереглося у мові, як народній пам’яті, та давньоукраїнських джерелах[4], але і наявне у багатьох життєво важливих сучасних словах-поняттях, які застосовуються у більшості нинішніх європейських мовах. Усвідомлення, що Ор є саме Ім’я Того, до кого ми найчастіше звертаємося як Отче наш, дає підстави стверджувати про наявний прямий синовій зв’язок українського народу із Отцем Бігу. І це є однією із визначальних ідейних основ щодо подальшого розвитку українського народу. Ще одним важливим поняттям, що має глибинне сакральне значення в розумінні духовних основ, є уявлення про Воза Дух, як причину і невід’ємну силу семи зірок Воза (або Ковша), яка забезпечує наявність самого існування життя людей на цій планеті і стала саме втаємниченою основою при трансформації цих уявлень у сучасне релігійне поняття Святий Дух[5].

Історично-еволюційні причини, як основа утворення національно-дієвого державного ладу.

Для розуміння того, чому в подальшому саме буде вестись розмова про необхідність впровадження національно виправданого та історично відповідного державного устрою, знову ж таки без надання пояснень, у вигляді висновків з раніше опублікованих матеріалів наукової гіпотези[6], зазначимо, що відбувається нині як певне природне явище і що зумовлює достатньо інше, ніж призвичаєне, розуміння щодо відомої тези про “проблему росту духовності людей” та „появи нової раси”.

Є підстави стверджувати, що питання вдосконалення людства через особисте самовдосконалення на даному етапі історичного розвитку набули інших чинників. На підставі гіпотези про еволюційну зміну виду Homo sapiens, йдеться мова про психофізіологічні зміни людства в цілому на основі увімкнення певних фізико-біологічних „механізмів”, які мають подібність до тих „механізмів”, що свого часу призвели до виявлення із числа людиноподібних мавп нового виду приматів Homo sapiens. Певною мірою можна уявляти це як процес видозміни людства, розмежування якого за внутрівидовими ознаками потребує ще свого визначення.

Однією з найбільше дивних особливостей анатомії людей є її визначна подібність із будовою тіла ембріонів або ювенільних форм людиноподібних мавп. Якщо пригадати досить відомий з ембріології факт наявності у людини зародкових ознак по відношенню до ряду сучасних людиноподібних мавп[7] - це дозволяє говорити про значення механізму передчасних пологів. Тобто передчасні пологи виявились тим визначальним механізмом, завдяки якому було забезпечено еволюційний перехід на інший якісний рівень фізіологічних та, відповідно, психічних можливостей нового виду приматів Homo sapiens. Вже на початку 21 століття статистичні дані медичних служб багатьох країн свідчили, що за останні десятиліття спостерігається динамічне зростання кількості передчасно народжуваних дітей.[8] При всій проблемності щодо достовірності статистичних показників, що надаються відповідними службами різних країн стосовно передчасно народжених дітей, можна говорити про досягнення критичного рівня у цьому процесі (більше 10%)[9] із існуванням тенденції до зростання, тобто збільшення кількості дітей, які народжуються передчасно відносно тих, кого традиційно відносять до „нормально народжених” дітей.

Подібні явища відносяться до біфуркаційних процесів, уявлення про які вже використовуються не тільки для пояснення процесів в сучасній фізиці[10], не дивлячись на певні наукові застереження або і заперечення. Як відомо, з еволюційної точки зору такі процеси відбуваються „миттєво”, хоча і мають свою довжину в історичному часі. Отже є досить вагомі підстави припустити, що для сучасного людства фактично “увімкнуто” той же ре-еволюційний біологічний механізм, що був задіяним і в період виявлення, як розумної істоти, нового виду Homo sapiens із середовища людиноподібних мавп – механізм передчасних пологів. Тому говорячи сьогодні про якісь „революційні зміни” у суспільстві, ми маємо в першу чергу усвідомлювати і осмислювати ре-еволюційні психофізіологічні зміни людей, які в силу Чорнобильської катастрофи (вплив радіації) мають більш виразний характер для населення України, чим це є для більшості країн світу.

У своїй вимозі до побудови національної ідеології, ми виходимо з того, що процес вияву із середовища сучасних розумних приматів Homo sapiens нової генерації розумних приматів вже набув характеру незворотного історичного процесу. Цю нову генерацію маємо підстави визначити терміном Primat-Ora (враховуючи лат. primator – головуючий, англ. premature - передчасний). Певні причини дозволяють передбачать, що однією з ключових ознак такого видозмінення повинен знов стати термін т. зв. «нормальної» вагітності. Тобто, якщо для сучасних людиноподібних мавп нормальним строком ембріонального розвитку дитинчат є, умовно кажучи, 10 місяців, для виду Homo sapiens такою нормою є 9 місяців (37-41 тижнів), то для PrimatOra, дуже схоже, такою нормою розвитку плода повинен стати період в 7 місяців (орієнтовно 29-31 тижнів).

Основні принципи економічної та структурної організації суспільного управління.

Основні чинники ідеї розвитку були визначені в двох вищеподаних розділах. Такі основи треба розглядати як причини відповідних суспільних дій. Зрозуміло, що подібні чинники-причини виявляються такими не тільки лише для одного народу. Проте в даному розгляді нас цікавить питання національної ідеї саме нашого народу. Говорячи про ідейно-організаційні принципи впровадження та упорядкування Орійського способу Буття-Життя на перших етапах нової епохи, ми виходимо з уявлення про щастя, який саме як принцип визначив Г.Сковорода: «Завдяки Бігу життя утворено так, що все, що потрібно - не важко, а все, що важко - не потрібне». Цей принцип не тільки пронизує все сутнє в усіх формах, але й дозволяє відкинути все суєтне від самої природи Бігу.

Орійські основи економічних відношень у суспільстві на рівні принципів науково сформульовані і обґрунтовані С. Подолинським в творах „Праця людини і її відношення до (і її роль у) розподілу енергії” та „Людська праця і єдність сили”[11]. Для даного викладу основних ідеологічних принципів достатньо засвідчити, що концептуальна основа економічних поглядів С. Подолинського, що сьогодні набула визначення фізичної економіки, по суті є проявом саме Орійського мислення. Саме за таким способом мислення стає зрозумілим, що “істинним збагаченням людини, як космічної істоти, може бути і насправді є тільки той обсяг сонячної енергії, який вона спроможна вловити, зберегти і використати для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб.”[12] Що серед усіх видів діяльності єдино правомірно визначати поняттям праця можна лише ту діяльність людей, що спрямована на збереження сонячної енергії, яка розсіюється у просторі. А це є ніщо інше, як науково обґрунтував С. Подолинський, як сільськогосподарська діяльність селян щодо вирощування хліба та продуктів харчування. Такий підхід є провідною думкою для побудови відповідних соціально-економічних відносин у суспільстві Орійського світогляду. Водночас, діяльність, яка пов’язана із розсіюванням сонячної енергії (зменшенням її кількості в той чи інший спосіб) на планеті, повинна розглядатись як негативна. Видобування та споживання нафти, газу, вугілля, що потрібно розглядати як планетарні запаси сонячної енергії, – є приклад діяльності, що пов’язана із безпосереднім розсіюванням покладів цієї енергії, розкрадання енергії за С. Подолинським.

З точки зору Орійської ідеології подібна діяльність в жодному разі не може бути більше прибутковою як для окремих громадян, так і певних верств суспільства (тобто мати суспільно привабливий характер), ніж праця тих, хто забезпечує збільшення та збереження на планеті запасів сонячної енергії. Існуючі фінансово-економічні механізми забезпечують протилежне. Саме ті, діяльність кого ув`язана із процесом розсіювання сонячної енергії і носить, з точки зору фізичної економіки, зло-діючий характер, мають один із найбільших прибутків від своєї діяльності у сучасному суспільстві, а селяни, праця яких має саме добро-діючий характер, виявляються чи не найбільше пригнобленою верствою сьогоднішнього суспільства. Це є найхарактерніше свідчення згубності сучасної моделі суспільства в цілому. Сучасна Орійська ідеологія має прояснитись через розуміння та наукове переосмислення нерозривного зв`язку зерна жита як зерна життя - єдиного зерна Істини. Орійські соціально-економічні відносини повинні ґрунтуватись на усвідомленому впровадженні справжньої повноти існування сутностей в стані Буття-Життя. Визнаючи такий спосіб існування єдино природним.

Виходячи з цих енергетичних принципів Орійської ідеї розвитку життя, мають бути реорганізовані економічні відносини в суспільстві, загальні підходи до чого вже напрацьовані науковою школою фізичної економії, яка зі “120-річною історією досі не має рівних собі аналогів, що дозволяє вважати її новітньою світовою науковою школою”[13].

Щодо принципів державного устрою у відповідності до поняття народоправство, можна зазначити наступне. Оскільки є органічне життя на цій планеті, це треба розуміти як науково стверджуючий факт, що існує і природно відповідний варіант організації цього життя як взагалі, так і суспільного життя людей. Тобто існує (має існувати) певна “конструкція”, яка є оптимальною у вирішені всіх цих наявних проблем для гармонійного упорядкування за Законом Вишнього. Чому вона не використовується в нашому суспільному житті? чи потрібні всі ці «перетягування» повноважень між різними «гілками влади» та нескінчені потоки якихось “законів” з породженням ще більших змін та доповнень, що є ніщо інше, як свідчення  “дурної прогресії” діяльності?

Впродовж тривалого часу розгалуженість влади, з розподілом певних функціональних обов’язків, трактується як одна з головних ознак демократичного устрою суспільства. Такий устрій державної влади для Вкраїни вже є не тільки “заморське диво”. Маємо більше, ніж достатній, власний досвід абсурдності такої структурної побудови апарату управління суспільством, коли фактично відсутня персональна відповідальність головних державних службовців, не говорячи вже про т.зв. народних депутатів. Саме цей багаторічний досвід породжує відчуття, що подібна „демократична організація” влади спричиняє нескінченне протистояння та, відповідно, владне безладдя, за яке лише як на вторинні причини можна покладати відповідальність на певних осіб. Тому і стає зрозумілим, поки буде існувати така система - протистояння “гілок влади” не припиниться ніколи, у чому і можна було ще більше пересвідчитись за всі ті подальші роки після того, як вперше були опубліковані відповідні ідейні основи доцільної державної влади для нашої країни[14].

Доцільної влади, виходячи саме із тих історично-еволюційних уявлень, про які була мова вище і яка є природною для саме українського суспільства. Цікаві аргументи з’явилися за останні роки щодо неприпустимості поділення повноважень, а отже “поділення” відповідальності в системі управління будь-яких форм (військові підрозділи, установи, фірми, підприємства тощо), що є основою як за написаних кров’ю військових статутів, так і за сучасною теорією менеджменту[15]. Як і розуміння, що такий стан суспільства, на рівні “площинної свідомості” є вигідним хіба що чужинцям з т.зв. “політичній нації”, для яких наша країна і держава не є насправді власний дім[16].

В тому-то й сила або слабкість будь-якої системи - і державної також: якщо то справді організована система, - вона має „нормально” працювати незалежно від того, що за елементи в ній функціонують (в суспільстві: особистості). Зрозуміло, наскільки важливо аби “самодостатньо здорові”, працездатні елементи складали систему. При цьому, нормальною можна вважати систему, коли працюють саме системні механізми, що забезпечують життєдіяльність як окремих її елементів, так і загальних умов. Ми ведемо розмову про споріднену соціальну систему – націю. Якщо роль особистості стає визначальною – це є свідчення, що існуюча система суспільного управління, не відповідає умовам системності. Схиблена система породжує схиблене народне очікування Героя, замість дії. Нормальною соціальною системою має право називатись тільки такий державний лад, коли, по-перше, за будь якої особистості забезпечується надійна спрямованість дії до визначеною спільної мети. Відповідно до визначальних національних орієнтирів. По-друге, споріднена соціальна система забезпечує виявлення – з наростаючим посиленням – “самодостатніх” особистостей. Коли кожний, хто народжується, виявляється Героєм. Система народження та виховання героїв.

Система, яка починає розвалювати споріднене суспільне життя, є історично ворожа. Прояви такого знищення (руйнації) різні: захоплення території, перетворення в рабів чи кріпаків, сучасні -  виїзд за кордон працездатних та найбільше освічених, зменшення народження тощо. Саме це є головним свідченням неприродності такої Системи самому існуванню певного спорідненого суспільства. Утримання такої системи суспільної організації є або акт самогубства, або “сліпе” сприйняття нав’язаного зовні системного винищення.

Яка форма державної влади історично необхідна сьогодні Вкраїні? “Демократична” чи “тоталітарна”? Маємо право говорити, що нашій національній свідомості відома така форма державної влади, організаційні принципи якої вказують, що подібне протиставлення є ні що інше, як приклад “хибної дилеми”. Виходячи з різних мотивів, причин, історичних та національних особливостей, можна однозначно стверджувати, що для сучасних умов в Україні найбільш придатною формою державного управління є Гетьманство. Розуміючи під словом Гетьманство принципи народовладдя та структуру державного устрою, які відомі нам з історії саме Вкраїни. Гетьманство є тою формою державної влади, яка за своєю суттю спирається на „демократичні принципи” в сучасному розумінні, і в той же час опирається структурно на авторитарні організаційні принципи управління. Зараз потрібно говорити не про демократію та її розвиток, а про необхідність впровадження влади найкращих. На кожному ключовому управлінському рівні через обрання найкращого із відповідного осередку народної громади. Ось про що повинна йти мова взагалі, коли наголошується, по-перше, на рівних правах усіх громадян обирати і бути обраними, а по-друге, на можливість вибирати за певними ознаками із певних претендентів одного.

Питання, за якими ознаками треба визначати статус “найкращий” потребує свого прояснення. Одна з основ в цьому є розуміння щодо своєрідної спільноти, спорідненого суспільства. Народ – це і є той елемент спорідненого суспільства, з яких складається загально планетарне суспільство. “Гості” не мають і не можуть мати в спорідненому суспільстві рівних прав. Історія вказує, на прикладі сучасних західних країн (Франція, Англія тощо), що твердження про “рівноправ’я громадян” різних націй та рас на території будь-якої країни є облудність, за якою приховуються збочені уявлення про зміст природного права. Подібне стає очевидним, якщо для усвідомлення поняття “рідної країни” розглянути за аналогією із “рідним домом”, яка абсолютно правомірна для такого випадку. Якщо якийсь гість, що прийшов у вашу власну хату, почне доводити, що має “право” поводитись як і господар, що його діти мають таке ж право, як і діти господаря... А потім покаже “закон”, за яким хата, яку збудували ваші дід та батько, вже не є ваша власність... Легко уявити, яким чином це буде сприйнято будь-яким нормальним сучасним чоловіком чи жінкою і куди такий гість буде спрямований. В той же час на рівні “юридичних основ” сучасних держав подібне, фактично, трактується як “демократичні правові норми”. При цьому заперечення подібного “рівноправ’я всіх громадян” посилено трактується як “порушення прав людини”. Народи впали в облудний суспільний стан, який суперечить порядку Бігу. Насправді, подібні “юридичні норми” є свідчення порушення природних законів розвитку як особистості, так і спорідненої цій особистості спільноти – спорідненого суспільства, нації. Порушення законів, які закладені в нашу природу на рівні інстинктів. Заперечення цих законів через “закони записані на папері” – є цілком спрямована акція, фактично, на знищення існуючих історичних націй.

Повертаючись до питання про “найкращих”, лише зазначимо, що в розумінні дотримання саме природного національного напрямку розвитку дуже цікавими є досвіди таких держав, як Ізраїль, Японія, де «чужинці», навіть отримавши громадянство, не можуть ні за яких умов стати державними службовцями хоча б середньої ланки, а то й і взагалі не мають право голосувати на будь-яких виборах. Як з певною тезою, важко не погодитись з думкою: “Кермують – добре – тільки луччі, луччі не через вибір, мандат, і не через багатство, лише своїми прикметами духа, передусім – мудрістю”[17]. Ось ключова ознака народовладдя за принципом народоправства. Питання створення у суспільстві системних механізмів добору особистостей за ознаками духовного рівня є питання, що потребує свого окремого розгляду. Вирішення питання впровадження механізмів “добору найкращих” дозволить посилити дієвість суспільства. В загальному вигляді головуючою ознакою при визначенні можливості бути висунутим кандидатом повинна стати усвідомлена здібність (особиста та відповідної спільності) до суспільної дії у відповідності з Бігом. А вже з числа таких претендентів методом голосування вибирається управлінець відповідного рівня: Приматор міста або села, чи Правитель районного рівня, чи Володар обласного рівня  і до  Гетьмана всієї Держави. Система державної влади, як соціальний механізм справжнього народовладдя, тільки тоді буде відповідна Бігу та дієвою Орудою (інструментом), якщо буде забезпечувати такий суспільний порядок, коли головуючи посади управління будуть займати тільки ті, хто має максимальні ознаки „харизматичного лідера” на даному періоді розвитку народу або певного регіону (в розумінні “харизма”- “дар Бігу”). Тобто про систему можна буде говорити тільки тоді, якщо на зміну одного „харизматичного лідера” з однозначною обов`язковістю буде явлено (методом народного добору) тільки інший „харизматичний лідер”.

Тому на запитання начебто альтернативного характеру: яка форма державності потрібна сучасній Вкраїні - ²демократична” чи “диктатура”, - справжньою є відповідь: Гетьманство, що поєднує в собі принцип ²влада найкращих серед рівних² та принцип прямої підпорядкованості та відповідальності державному управлінцю вищого рівня безпосередніх управлінців нижчого рівня, що і означає ²авторитетність² (а не тільки «авторитарність») в організації державного управління. А враховуючи різні думки щодо потрібного в Україні державного устрою, які були висловлені за останні роки[18], в рамках цих термінів можна зазначити, що на питання типу: „Фашизм чи солідаризм?”[19] - з правом на політичне життя існує тільки один варіант відповіді: Аватарний солідаризм. Бо маємо право стверджувати: Гетьманство, як форма правління, є одним із вже відомих з історії нашого народу варіанту саме Аватарного солідаризму і має найліпшу, з усіх відомих форм, відповідність “принципу солідаризма органічного цілого”[20].