Мало хто знає, щоутримувати Донецький аеропортукраїнським військовим допомагають бійці “Правого сектору” - Добровольчого українського корпусу (ДУК). Знайомимося з трьома “правосєками”, як вони самі себе називають, котрі тільки-но повернулися з аеропорту і прямували через Київ додому, відпочити перед поверненням на війну.
Дмитро та Володимир родом з Волині, Андрій - з Київщини. Кажуть, їхати обороняти аеропорт, який в будь-який момент може перетворитися у “котел”, їх ніхто не примушував - зголосилися добровольцями.
Українські військові - бійці 93-ї механізованої бригади та спецназ - боронять донецький аеропорт ще з травня. Весь цей час сепаратисти не припиняють спроби захопити його, але раз за разом зазнають поразок. За що захисників аеропорту сепаратисти і прозвали кіборгами. Щоправда, відому історію про затоплення каналізації бійці не підтвердили: “Дрозда їм даєм - це правда. В подвалах ховаємось нє завжди. Про каналізацію - вони грозились нас утопити давним-давно”. Але від своїх кібер-здібностей хлопці не відмовляються: “Зранку поставив в себе батарейку і пішов воювать”, - сміється Андрій.
Андрій
Наразі аеропорт знаходиться у напівоточенні. “Навіть не в напів, він оточений літерою “П” - вихід є лише до села Піски (це поруч з Донецьким аеропортом, село зайняте українськими військами - добровольцями з ОУН та “Правого Сектору” - прим. Авт.), та й то дорога на Піски постійно обстрілюється”, - каже Андрій.
На величезній території аеропорту щодня йдуть криваві бої - сепаратисти наступають, українські військові контратакують, намагаючись відвоювати у противника ще клаптик землі. І найбільше їх засмучують чутки про те, що вище керівництво країни вже домовилось про здачу аеропорту ДНР.
Коли ми приїхали в аеропорт, нас зустрів земляк, каже: “Нащо приїхали сюди? Тут же пекло!” Кажу, приїхали вас, хлопці, підмінити, бо тут же тяжко весь час бути - обстріли ж безкінечно, міни, “Гради”, має бути якась ротація. В аеропорту день за тиждень іде.
Ми військовим підіймаєм дух бойовий. Вони дивляться на нас і кажуть: “Хлопці, та ви дурні”.
Військові сидять там дуже давно - 93-я бригада і “спецура”. Хлопці з 93-ї бригади себе показали дуже гарно. Діляться з нами зброєю - бо в нас же нема, нам не виділяють.
Було таке, що виїхали три танки сепарські і напряму “валили” по аеропорту. А наші танкісти заїхали до них з тилу, підбили два їх танки. Сказали командиру по рації: ”Ми поїхали за трофєєм”. Командир їм: “Куда, там же піхота!”. Вони: “Ні, нам пофіг, ми поїхали”. І вони зачепили цей третій “сепарський” танк і притягли його на буксирі. І відправили його в Піски на ремонт, будуть на ньому воювати.
У перший день, як ми приїхали (в аеропорт), поміняли хлопців, півдня прибирали, укріплялись, пісок носили, ящики ставили. Нормально так, щоб можна було жити, як вдома. Потім нас почали бомбити непогано мінометами. Ми сховались. Сидимо собі, курим там, каву п’ємо. Закінчився обстріл, виходим, а в нас подарунок в хаті - міна, пробила панельку, упала і не розірвалась. Хлопці ходили, сфотографувались, потім ми її занесли “взльотку” і поклали там.
Перед аеропортом - ціла “пробка” зі згорілих машин. Там і військова техніка, і “буси”, і ГАЗельки, і “Урали”, і легкові автомобілі простих людей.
Аеропорт тримається за рахунок того, що бетонні перекриття витримують потрапляння мін. Міна падає на дах, пробиває його, але перекриття - не пробиває. Коли дуже сильний обстріл, ми ховаємось по нішах,. Сховались і чекаємо. Бух-бу-бу-бух, відстріляло, і знову всі ходять. Потім знову - пііііуууууууу - і ми знову поховались. І так цілодобово.
Взагалі, якщо чуєш вистріл з міномета - бу-бух, то в тебе є секунд 8, щоб укриться. Якщо “Град” - він б`є здалеку, то секунд 20. Вистріл “Тюльпана”, коли він летить, такий як трактор - фир-фир-фир-фир.
Коли заводиться танк, на позицію він виїзжає буквально за 2-3 хвилини і стріляє. Так що ховатись треба швидко. Хоча, знаєте, якщо чуєш свист міни, значить, вона не твоя. От це не жарт, це правда. Коли свистить міна, можно навіть не ховатись. Це мимо. А коли летить твоя міна, чим вона ближче - тим тихіше. Її практично не чутно, це вже все.
Один раз чекали хімічну атаку. Ми сховались в підвал, протигазів на всіх не вистачило. Ми, “правосєкі”, порізали тоді одіяло на шматки, намочили його. Андрій бандану намочив, і так сидилі чекали. Посиділи, покурили, потім плюнули і пішли далі працювать.
Якщо ви спілкуєтесь з міністрами, генералами, чи вони читають ваші статті, напишіть, що дуже не вистачає засобів боротьби з важкою технікою, таких, як “Шмель”. РПГ-18 і 26 є, але вони для танка - як пил. Є “Тури”, але ніхто не вміє ними користуватися. Якби “Шмелів” на аеродром оце завесли, “сєпари” б на кілометр до нас не підійшли.
Саме обідне в цій ситуації те, що вже півроку йде війна, але елементарного забезпечення немає. Ситуація в 93-ій з технікою плачевна. Останні два тижні годують їх обіцянками привезти боєкомплекти і нічого не підвозять. Якщо ситуация така буде ще кілька тижнів, то цей “котел” може закритися.
Нас, “правосєків”, не озброюють, воюємо мисливською зробєю! Все, що у нас є, привезли волонтери. Хлопцям на дорогу додому дають гроші, наші командири десь шукають.
Володимир
Атакують зараз в основному “сєпари”. Прийшлось якось “шмонати” вбитих, бо був наказ від комбата обшукати - потрібно було забрати зброю, набої. В кишені одного знайшли документик, що такий-то з такого-то числа такого-то року знаходиться в ДНР і є бійцем “Шахтарської дивізії”. Перед тим хлопці відбили БМП “Руской православной армії”.
Взяли двох розвідників. Один пояснював, чому він пішов у ДНР: все життя його “чмирили” і принижували, а зараз йому дали автомат і всі йому поступаються чергою в магазині. Але в бою такі одразу починають ховатися або утікати.
“Сепари” уже навіть вбитих своїх з поля бою не забирають.
Там половина зеків, всі з наколками, “мурчащі”, живуть “по понятіям”.
Був один такий бій, коли вже попрощалися з життям. Але ми вистояли. Не знаємо за рахунок чого. Ми боїмося померти, але вони бояться ще більше, бо ми ідейні, а вони за гроші.
Не всі, але більшість за гроші. У нас є хлопць з Донецька, який спілкується зі своїми друзями, які залишилися в місті. Вони йому розповідають, які настрої в Донецьку, що відбувається. ДНРівці набирають у загони всіх підряд. З іншого боку, хлопці, які досі не хотіли ні в чому брати участь, пішли в ДНР, бо сидять без грошей - шахти позакривали. І от вони йдуть в цей грьобаний ДНР, патрулють вулиці з автоматами і отримують за це 2,5 тисячі гривень за тиждень. Той, хто приходить нас атакувати, отримує ще більше. І тому вони від безвиході йдуть в ДНР. Коли нема куска хліба… І оце влада в цьому винна. Треба закінчувати все це швидко…
Сільські райони повністю за Україну. А від Донецька до Луганська полоса шахтарських містечок - за ДНР. Там телебачення зараз - канали “Новоросія” і “Оплот”. І так вони добре пресують, якби годин п’ять поспіль подивився - то сам би повірив тому, що вони розказують.
Дмитро
Дуже дивна ситуація в економічному плані. Чомусь досі йде постачання сировини на їхні металургійні комбінати. Ми стояли на блокпосту, ще до того, як поїхали в Піски і в аеропорт, зупиняли машини. Зрозуміло, що продукти пропускали, бо там (на території, контрольованій ДНР - прим. ред.) багато людей, і жінки, і діти, кого б там вони не підтримували. Але чому туди відправляють сировину на металургійні комбінати, які не зрозуміло на кого працюють? Або в Одеському пороту приймають товар, наша митниця його пломбує і відправляє на ДНР. Звідти, мабуть, і беруться гроші платити “сєпарам”.
Ця війна настільки незрозуміла… Влада наша грає в якісь такі дивні ігри. Незрозуміло, про що домовляється Порошенко...
Ми не віримо, що в України нема можливостей, ресурсів, щоб АТО закінчити за місяць. Але наша думка, що комусь невигідно його закінчувати.
Хоча, якби не підтримка Росії, то все це, звичайно, уже б давно закінчилось. От таке спостереження: як тілько приходить “гуманітарний конвой” з Росії, одразу в аеропорту обстріл за обстрілом. З Донецька нам телефонують і розказують: виїхала з “фури” машинка штабна з локатором, з найсучаснішим зв’язком. Оце така “гуманітарна допомога”.
Поки ми воюємо, економіка все далі залазить в “глибоке місце”. Працювати, розвивати бізнес в умовах війни неможливо. Тому цю війну треба закінчувати по-любому. Вона не вигідна нікому - ні нам, ні ДНРівцям, які теж уже “підзамахалися” і хочуть припинити все це. Але це має вирішуватися на найвищому рівні.
Аеропорт і Піски взяти їм (сепаратистам) практично нереально. Якщо не буде здача на вищих рівнях, то ми вистоїмо. Аеропорт - це готова цитадель, яка діє сепаратистам на нерви. Не можна її здавати. Її, навпаки, треба посилювати, і йти далі, якщо ми хочемо виграти цю війну.
Але ходять чутки, що до 10-12 жовтня Україна має віддати аеропорт - ніби про це в Мінську ще домовились.
Якщо вони так зроблять, багато хто з нас кине автоматом об землю і наплює на все. І тоді буде новий Майдан.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Кіборги з Донецького аеропорту
Світ:
Мало хто знає, що утримувати Донецький аеропорт українським військовим допомагають бійці “Правого сектору” - Добровольчого українського корпусу (ДУК). Знайомимося з трьома “правосєками”, як вони самі себе називають, котрі тільки-но повернулися з аеропорту і прямували через Київ додому, відпочити перед поверненням на війну.
14100809r.jpeg
Дмитро та Володимир родом з Волині, Андрій - з Київщини. Кажуть, їхати обороняти аеропорт, який в будь-який момент може перетворитися у “котел”, їх ніхто не примушував - зголосилися добровольцями.
Українські військові - бійці 93-ї механізованої бригади та спецназ - боронять донецький аеропорт ще з травня. Весь цей час сепаратисти не припиняють спроби захопити його, але раз за разом зазнають поразок. За що захисників аеропорту сепаратисти і прозвали кіборгами. Щоправда, відому історію про затоплення каналізації бійці не підтвердили: “Дрозда їм даєм - це правда. В подвалах ховаємось нє завжди. Про каналізацію - вони грозились нас утопити давним-давно”. Але від своїх кібер-здібностей хлопці не відмовляються: “Зранку поставив в себе батарейку і пішов воювать”, - сміється Андрій.
Андрій
Наразі аеропорт знаходиться у напівоточенні. “Навіть не в напів, він оточений літерою “П” - вихід є лише до села Піски (це поруч з Донецьким аеропортом, село зайняте українськими військами - добровольцями з ОУН та “Правого Сектору” - прим. Авт.), та й то дорога на Піски постійно обстрілюється”, - каже Андрій.
На величезній території аеропорту щодня йдуть криваві бої - сепаратисти наступають, українські військові контратакують, намагаючись відвоювати у противника ще клаптик землі. І найбільше їх засмучують чутки про те, що вище керівництво країни вже домовилось про здачу аеропорту ДНР.
Коли ми приїхали в аеропорт, нас зустрів земляк, каже: “Нащо приїхали сюди? Тут же пекло!” Кажу, приїхали вас, хлопці, підмінити, бо тут же тяжко весь час бути - обстріли ж безкінечно, міни, “Гради”, має бути якась ротація. В аеропорту день за тиждень іде.
Ми військовим підіймаєм дух бойовий. Вони дивляться на нас і кажуть: “Хлопці, та ви дурні”.
Військові сидять там дуже давно - 93-я бригада і “спецура”. Хлопці з 93-ї бригади себе показали дуже гарно. Діляться з нами зброєю - бо в нас же нема, нам не виділяють.
Було таке, що виїхали три танки сепарські і напряму “валили” по аеропорту. А наші танкісти заїхали до них з тилу, підбили два їх танки. Сказали командиру по рації: ”Ми поїхали за трофєєм”. Командир їм: “Куда, там же піхота!”. Вони: “Ні, нам пофіг, ми поїхали”. І вони зачепили цей третій “сепарський” танк і притягли його на буксирі. І відправили його в Піски на ремонт, будуть на ньому воювати.
У перший день, як ми приїхали (в аеропорт), поміняли хлопців, півдня прибирали, укріплялись, пісок носили, ящики ставили. Нормально так, щоб можна було жити, як вдома. Потім нас почали бомбити непогано мінометами. Ми сховались. Сидимо собі, курим там, каву п’ємо. Закінчився обстріл, виходим, а в нас подарунок в хаті - міна, пробила панельку, упала і не розірвалась. Хлопці ходили, сфотографувались, потім ми її занесли “взльотку” і поклали там.
Перед аеропортом - ціла “пробка” зі згорілих машин. Там і військова техніка, і “буси”, і ГАЗельки, і “Урали”, і легкові автомобілі простих людей.
Аеропорт тримається за рахунок того, що бетонні перекриття витримують потрапляння мін. Міна падає на дах, пробиває його, але перекриття - не пробиває. Коли дуже сильний обстріл, ми ховаємось по нішах,. Сховались і чекаємо. Бух-бу-бу-бух, відстріляло, і знову всі ходять. Потім знову - пііііуууууууу - і ми знову поховались. І так цілодобово.
Взагалі, якщо чуєш вистріл з міномета - бу-бух, то в тебе є секунд 8, щоб укриться. Якщо “Град” - він б`є здалеку, то секунд 20. Вистріл “Тюльпана”, коли він летить, такий як трактор - фир-фир-фир-фир.
Коли заводиться танк, на позицію він виїзжає буквально за 2-3 хвилини і стріляє. Так що ховатись треба швидко. Хоча, знаєте, якщо чуєш свист міни, значить, вона не твоя. От це не жарт, це правда. Коли свистить міна, можно навіть не ховатись. Це мимо. А коли летить твоя міна, чим вона ближче - тим тихіше. Її практично не чутно, це вже все.
Один раз чекали хімічну атаку. Ми сховались в підвал, протигазів на всіх не вистачило. Ми, “правосєкі”, порізали тоді одіяло на шматки, намочили його. Андрій бандану намочив, і так сидилі чекали. Посиділи, покурили, потім плюнули і пішли далі працювать.
Якщо ви спілкуєтесь з міністрами, генералами, чи вони читають ваші статті, напишіть, що дуже не вистачає засобів боротьби з важкою технікою, таких, як “Шмель”. РПГ-18 і 26 є, але вони для танка - як пил. Є “Тури”, але ніхто не вміє ними користуватися. Якби “Шмелів” на аеродром оце завесли, “сєпари” б на кілометр до нас не підійшли.
Саме обідне в цій ситуації те, що вже півроку йде війна, але елементарного забезпечення немає. Ситуація в 93-ій з технікою плачевна. Останні два тижні годують їх обіцянками привезти боєкомплекти і нічого не підвозять. Якщо ситуация така буде ще кілька тижнів, то цей “котел” може закритися.
Нас, “правосєків”, не озброюють, воюємо мисливською зробєю! Все, що у нас є, привезли волонтери. Хлопцям на дорогу додому дають гроші, наші командири десь шукають.
Володимир
Атакують зараз в основному “сєпари”. Прийшлось якось “шмонати” вбитих, бо був наказ від комбата обшукати - потрібно було забрати зброю, набої. В кишені одного знайшли документик, що такий-то з такого-то числа такого-то року знаходиться в ДНР і є бійцем “Шахтарської дивізії”. Перед тим хлопці відбили БМП “Руской православной армії”.
Взяли двох розвідників. Один пояснював, чому він пішов у ДНР: все життя його “чмирили” і принижували, а зараз йому дали автомат і всі йому поступаються чергою в магазині. Але в бою такі одразу починають ховатися або утікати.
“Сепари” уже навіть вбитих своїх з поля бою не забирають.
Там половина зеків, всі з наколками, “мурчащі”, живуть “по понятіям”.
Був один такий бій, коли вже попрощалися з життям. Але ми вистояли. Не знаємо за рахунок чого. Ми боїмося померти, але вони бояться ще більше, бо ми ідейні, а вони за гроші.
Не всі, але більшість за гроші. У нас є хлопць з Донецька, який спілкується зі своїми друзями, які залишилися в місті. Вони йому розповідають, які настрої в Донецьку, що відбувається. ДНРівці набирають у загони всіх підряд. З іншого боку, хлопці, які досі не хотіли ні в чому брати участь, пішли в ДНР, бо сидять без грошей - шахти позакривали. І от вони йдуть в цей грьобаний ДНР, патрулють вулиці з автоматами і отримують за це 2,5 тисячі гривень за тиждень. Той, хто приходить нас атакувати, отримує ще більше. І тому вони від безвиході йдуть в ДНР. Коли нема куска хліба… І оце влада в цьому винна. Треба закінчувати все це швидко…
Сільські райони повністю за Україну. А від Донецька до Луганська полоса шахтарських містечок - за ДНР. Там телебачення зараз - канали “Новоросія” і “Оплот”. І так вони добре пресують, якби годин п’ять поспіль подивився - то сам би повірив тому, що вони розказують.
Дмитро
Дуже дивна ситуація в економічному плані. Чомусь досі йде постачання сировини на їхні металургійні комбінати. Ми стояли на блокпосту, ще до того, як поїхали в Піски і в аеропорт, зупиняли машини. Зрозуміло, що продукти пропускали, бо там (на території, контрольованій ДНР - прим. ред.) багато людей, і жінки, і діти, кого б там вони не підтримували. Але чому туди відправляють сировину на металургійні комбінати, які не зрозуміло на кого працюють? Або в Одеському пороту приймають товар, наша митниця його пломбує і відправляє на ДНР. Звідти, мабуть, і беруться гроші платити “сєпарам”.
Ця війна настільки незрозуміла… Влада наша грає в якісь такі дивні ігри. Незрозуміло, про що домовляється Порошенко...
Ми не віримо, що в України нема можливостей, ресурсів, щоб АТО закінчити за місяць. Але наша думка, що комусь невигідно його закінчувати.
Хоча, якби не підтримка Росії, то все це, звичайно, уже б давно закінчилось. От таке спостереження: як тілько приходить “гуманітарний конвой” з Росії, одразу в аеропорту обстріл за обстрілом. З Донецька нам телефонують і розказують: виїхала з “фури” машинка штабна з локатором, з найсучаснішим зв’язком. Оце така “гуманітарна допомога”.
Поки ми воюємо, економіка все далі залазить в “глибоке місце”. Працювати, розвивати бізнес в умовах війни неможливо. Тому цю війну треба закінчувати по-любому. Вона не вигідна нікому - ні нам, ні ДНРівцям, які теж уже “підзамахалися” і хочуть припинити все це. Але це має вирішуватися на найвищому рівні.
Аеропорт і Піски взяти їм (сепаратистам) практично нереально. Якщо не буде здача на вищих рівнях, то ми вистоїмо. Аеропорт - це готова цитадель, яка діє сепаратистам на нерви. Не можна її здавати. Її, навпаки, треба посилювати, і йти далі, якщо ми хочемо виграти цю війну.
Але ходять чутки, що до 10-12 жовтня Україна має віддати аеропорт - ніби про це в Мінську ще домовились.
Якщо вони так зроблять, багато хто з нас кине автоматом об землю і наплює на все. І тоді буде новий Майдан.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь