"Вбитих у Києві 18 лютого було кілька сотень", - учасник подій

Я, Лазебний Ларіон Ларіонович, ветеран військової служби за кордоном з 1984-1991 рр. На пенсії з 1993 року, служив в центральному апараті КГБ-СБУ в місті Києві. Проживаю в м. Києві з 1958 року.
18 лютого я був учасником мирного мітингу біля ВР з 9 год.

Після мирної ходи до Маріїнського парку, яка закінчилась тим, що нам перекрили дорогу біля Клубу Офіцерів, ми зупинились. Озвучувальна техніка працювала і нам передали інформацію, що у ВР зареєстрували нарешті закон про повернення до Конституції 2004 року. 
Я знову вирішив до вул. Грушевського, де була призначена зустріч з другими знайомими мітингувальниками. Бандити підігнали водометну машину, яка поливаючи водою, відтісняла мітингуючих у напрямку до Майдану по вул. Інститутській. Вода представляла собою отруйний розчин, що випаровуючись в повітрі і попадаючи в легені, викликав отруєння. З даху по вулиці бандити кидали у нас гранати, шифер і інші уражуючі предмети.
Біля 14.00 ми були заблоковані з усіх сторін по вул. Інститутській від вул. Шовковичної до вул. Банкової. Всі мітингувальники були повністю заблоковані, в цей час переважаючі сили Беркуту кинулись на нас, осипавши гранатами. Почали зачистку. Це була кривава бійня. Вся маса людей була побита і землю вкрили побиті тіла. Я особисто, втративши свідомість, лежав на асфальті під купою трупів. Отямившись, я вибрався з-під людських тіл, і переді мною відкрилась така картина. Виродки добивали людей, вантажили трупи в автозаки, які відвозили в невідомому напрямку. Частина тих, що вижили, також заносилась в автозаки. Прибували нові і нові машини.
Я одержав 10 ударів: 2 по голові, решту -- по ногах, плечах, руках. Не добили мене лише тому, що старий. Мені 74 роки. Я весь був у крові - своїй і інших людей з тієї купи тіл. Вони мене непритомного залишили на місці, думали що я не дійду до тями. Я не бачив жодного медика чи журналіста. Напевно, їх зачистили. Аби не було свідків. Ішов процес знищення оточених. Мало кому вдалося вибратися звідти. Перед очима картина. Лежить напівживий молодий чоловік. А бандити його добивають. Жінка на колінах просить-молить, благає за дітей. Вони не зупинилися і забили його до смерті.
Був хлопчина 15 років, одягнений по-майданівськи. Разом з іншими кидав бруківку в бандитів. Потім я його бачив на тротуарі непорушно лежачим, напевно - мертвим. Я впевнений, що ми втратили значно більше людей, аніж оприлюднено.