Викриття французького журналіста

Відомий французький публіцист П’єр де Вільмарест (Pierre de Villemarest, 10.12.1922–22.02.2008) ще студентом права і політичних наук включається в антинацистську боротьбу, а згодом - вступає до розвідки у французькому підпіллі « Résistance » («Опір»).

За відданість Франції нагородили його, серед іншого,  Хрестом Добровільного борця і Медаллю добровольців.

Після ӀӀ світової війни Вільмарест стає журналістом і письменником, спеціалізованим у залаштункових міжнародніх відносинах.

Працюючи у провідній французькій пресі (“Le Figaro”, “Combat”, “L’Aurore”, “Le Quotidien de Paris, “Agence France-Presse”, а також в американській прес-аґенції), має доступ до джерел інформації, де, на власні очі, бачить, як вона фальшується. А також, буваючи в відрядженнях у країнах Східньої Европи, має можливість спостерігати, якими методами комуністи насаджують свою владу.

Він - автор понад 20 публікацій (деякі з яких переклали китайською, польською, еспанською, німецькою мовами) на тему совєтського шпигунства, співпраці совєтів з нацистами, глобалізму.

Від 1970 року П’єр де Вільмарест керував Европейським інформаційним центром, який досі володіє ексклюзивними матеріялами.

П’єр де ВІЛЬМАРЕСТ: “ДЕМОКРАТІЯ ФАЛЬШУЄТЬСЯ”

З.В. Для деяких людей зі Сходу Захід є прикладом демократії. Що Ви думаєте з цього приводу?

П. де В. З розвитком модерного суспільства утворювалися клуби або “лобі”, як кажуть американці, відбувалися конференції, колоквіюми, і можна було зауважити з часом, що різні інтелектуальні або політичні еліти хотіли демократії під умовою, що вони її контролюватимуть. Тут поєднувалися економічні й філософські причини. Ці клуби творилися, зокрема, в другій половині ХХ-го століття, і їм таки вдалося контролювати засоби інформації та політичні партії — достатньо кількох людей у керівництві, щоби перешкодити якісь дії. Все це будувалося протягом 50 років. Я в цьому переконався завдяки своїм спостереженням, адже відбувалися речі, які мене тривожили. Я тоді боровся проти комунізму і завважив, що на Заході існували організації, які, властиво, орієнтувалися на комуністичний центральний комітет. Вони проникали в усі партії (від правих до лівих), щоб ними керувати. Завдяки пошукам я одержав докази того, хто до яких клубів належав, і дізнався, що в них зустрічалися люди з різних політичних угруповань. Моя робота полягає в тому, щоб отримати списки членів цих клубів, зокрема в Америці, цій найбільшій потузі після 1945 року, яка послуговувалася “холодною війною”, щоб тримати в своїх руках так звану опозицію до комунізму. Тут саме я й відкрив дуже прикру річ. Виявляється, від початку століття існував американський клуб «Рада міжнародних зв’язків (Councіl on Foreіgn Relatіons — C.F.R.) який, властиво, дублював американський Державний департамент і навіть ЦРУ (С.І.А) завдяки становищу своїх членів, бо вони належали і до Держдепартаменту від часів Рузвельта. Але все це не було відомо. Завдяки згаданим спискам можна було зорієнтуватися, що ці люди зустрічалися, щоб узгоджувати справи, часто без відома їхніх урядів.

Хто це все оплачує?

Великі міжнародні фірми, які після війни опанували Західню Европу, яку треба було відбудовувати. Вони створили й оплатили своєрідний мозок — згаданий клуб C.F.R. В їхніх інтересах було мати політиків у своїй кишені. Наприклад, тих із так званих організацій “Західня Европа” Жана Моне чи “Спільний ринок”. Уже тоді створився цілий їхній комплекс, та ще й досі понад 20 різних фірм є членами C.F.R. А з семи тисяч перших американських фірм світового значення від 500 до 700 належать до цього клубу.

А чому інші туди не входять?

Бо люди, які створювали C.F.R., засекречені так, як і таємні товариства, де відбуваються церемонії вступу в члени. Вони хочуть переконатися, чи нові учасники сприймуть їхні принципи і чи не зрадять їх або не обернуться проти них. Тож вони наближаються до людей і вивчають, наскільки ті здатні піддатися основному принципові C.F.R.. Їх, зокрема, цікавлять промисловці, журналісти, директори видань. Якщо вони відчувають, що цих людей не можна ідеологічно контролювати, то їх не вербують. Наприклад, фірма Мішелєн ніколи не належала до жодного з тих клубів, без огляду на зміну керівників. Бо відчувалося, що цей дім має свої власні ідеї, принципи, переконання і ніколи не служитиме засадам C.F.R. Метою ж клубу було створити своєрідне “братерство промисловців” світового масштабу, в якому б промисловці-члени поділили між собою ринки і тим самим уникнули суперечок.

Чи можете уточнити їхню ідеологію?

У кожному клубі обов’язково існує документація, бюлетень для втаємничених членів. Простудіювавши ці тексти, я завважив, що принцип членів — не боротися проти комунізму як диктатури над Україною, Центральною Европою або іншими країнами. Вони погоджувались на те, що комунізм далі пануватиме над його колоніями. Їм ішлося тільки про те, щоби комунізм далі не ширився. Інакше кажучи, слід лише перешкодити експансії комунізму, утримуючи його в зоні впливу! Це мене приголомшило…

Маючи в руках списки членів американських, франко-американських, бельгійсько-американських і т.п. клубів, я переконався, що це не абстрактна ідеологія, а конкретна дія. Наприклад, на зборах західних антикомуністів усі члени C.F.R. виступали проти цих ідей або людей і завжди говорили так, наче читали з одного катехизису.

Так було й у Товаристві атлантичного альянсу, до якого я належав. Коли я хотів переступити межу словесного бою на тему антисовєтизму, то мене стримували, не давали слова, перестерігали, кажучи: “Не говоріть таким способом”, “не чіпайте цієї теми”. Тоді я запросив приятелів, щоб вони побачили, що діється в цих клубах. І сьогодні, після сорока років, ми маємо цілу низку доказів... До того ж, американські книжки на цю тему говорять точно те саме, що я. Їхні автори перевірили ці тези й ідеологію в чисто американському плані. Це було прикрим, особливо для уярмлених народів, яким пропагували, зокрема через радіостанції “Вільна Европа”, нібито існували люди, які хотіли допомогти їм визволитися. То була неправда. Час від часу вони звеличували якогось політв’язня, називаючи його мучеником, бо ж треба було мати вигляд антикомуністів. Натомість, коли я десятки разів пропонував, аж до 1970-тих років, журналістам, промисловцям, торговцям, які їхали на Схід, зв’язатися зі справжніми борцями за волю, то мене відразу ж зупиняли, накидалися, називали “божевільним”, “екстремістом”... Я виявив, що ті, хто на мене нападав, завжди були членами котрогось із п’ятдесяти до сьогодні чинних клубів. Кожний з 77 “дослідних інститутів” у світі, зокрема і Німецьке товариство для зовнішньої політики (Deutsche Gesselschaft fur Auswіrtіge Polіtіk), має, в ролі патронів, представників американського клубу C.F.R.. В організації “Трілятераль” (Тrіlaterale) яка мала буцімто згармонізувати взаємини між европейською, азійською та американською економіками, ви також знайдете людей того домінуючого клубу C.F.R.. Драма полягає в тому, що навіть коли знайшлися в американській, французькій, німецькій, англійській розвідках люди, які хотіли зробити щось позитивне - їх зупиняли.

Ви хочете цим сказати, що демократія, як така, на Заході не існує?

Вона - сфальшована. Бо її ідеологи бажають тільки контрольованої ними демократії. А де ж справжня демократія, в якій голос має народ?!

А чи допускає їхня еліта існування незалежних націй?

Якраз ні! C.F.R. існує від 1919 року і поширився на всю Америку в 1921-22 роках, а відтоді пустив пагони на весь світ, творячи свої осередки. В нього відразу проникли фабійські соціалісти (з Fabіan Socіety). Фабійці пропагують “революцію згори” з допомогою вчених, дипломатів, учителів, журналістів, які демократією тільки послуговуються. Вони використовують усі вибори, під час яких просувають своїх людей в усі партії. Від правих до лівих. А ми інколи дивуємося, звідки то раптом у політиці з’явилася нова зірка...

Інший приклад я навів, виступаючи на польському телебаченні: коли “клубівці” побачили, що Лех Валенса є харизматичним, то до нього зразу ж підійшли американці в особі американських поляків. Біля витоків цього маневру, звичайно ж, знаходимо клуб C.F.R. і американські профспілки, членів клубу, які втручалися в антикомуністичну боротьбу. “Клубівці” пробували завербувати Валенсу, про що відразу довідалися совєтська розвідка й таємна польська поліція. Валенса став іграшкою між двома колами впливу і втратив довір'я в польському середовищі. Його оточили колишні партапаратники і навіть аґенти КГБ — про це писалось у Польщі. Один з авторів подає велику пресу, прізвища агентів. Але про це — ні слова у світовій пресі. Чому? Бо велику пресу, наприклад у Франції, тримають фінансові й політичні середовища, а вони перебувають у товариських стосунках з клубом. Отже, це - фальшива демократія.

Яка безпосередня небезпека для України, від тих всесвітніх груп?

Тут належить згадати Жоржа Сороса. Це досить щедра людина, яка робить деякі потрібні дії в економічному плані. Проте з ним слід бути дуже обережним. Треба дістати списки людей, які працюють для Сороса в Україні, і подивитися, що вони роблять в його фундації: чи справді підтримують ідею незалежности нації у заявах, і щодо людей, яким допомагають? І зразу ж маєте пробу. Бо в дев’яти випадках на десять члени клубу ніби й не хочуть знищити Україну, але зразу ж називають “екстремістами” тих незалежників, які домагаються повної суверенности. Вони кажуть: “живемо у світі, де вона вже неможлива...” Як бачите, поволі й таємно наближається нищення національних і культурних вартостей. Вони ж хочуть все інтернаціоналізувати — це ідеологія центрального клубу C.F.R. І якраз Сорос — давній член C.F.R. та Trіlaterale. І це не окремий випадок. Перед ним був Самуель Пісар, дискредитований своїми симпатіями до Брежнєва. Він також був членом клубу. Ви не зможете знайти впливових людей в Україні, як і в інших країнах, які б не були пов’язані з клубом C.F.R.. Тут не йдеться про те, щоб іти війною, як Дон Кіхот, кажучи: “цей лихий, а цей небезпечний”. Треба, щоби національні еліти це знали та обминули перешкоди. Не треба про це кричати на весь світ і показувати все, що знаєте. Отож кажу: обережно! Чим більше ключів матиме українська еліта — тим легше уникатиме перешкоди. Не треба йти в походи надто відкрито, бо “клубівці” не є добрі: якщо політик, ще не ставши “зіркою”, заговорить про це, то він — як політик пропав. Якщо знаєте щось про “клубівців”, то не показуйте, що знаєте. Зачекайте, поки не видряпаєтесь на високі посади. Підождіть, поки вони до вас підійдуть, дозвольте їм діяти, а ви — записуйте. Але не робіть цього надто рано, бо вас зламають, як це сталося у Польщі 1992 року з урядом Яна Париса. До нових виборів клуб знову втручався, і я подав полякам прізвища винуватців.

Ви додаєте до російського імперіалізму ще й небезпеку від усесвітнього клубу. Що ж тоді робити Україні в тих кліщах?

Я бажав би, щоб Україна порозумілася зі своїми сусідами, щоби зменшити небезпеку від Росії. І не тільки в галузі торгівлі й виробництва, але й у дипломатії та розвідці. З другого боку, Україна повинна б далі утверджувати свою приналежність до Европи.

До якої Європи? До Маастріхту?

Ні. Маастріхт — це, на щастя, нежиттєздатний договір. Він мав би створити наднаціональну структуру. Европа Маастріхту — це Европа клубу C.F.R. Але існує Европа, яка не має нічого спільного з Маастріхтом. Це - порозуміння між державами, між народами. Бо існують вартості, спільні для всіх нас.

Паризька Міжнародня конференція національних рухів Опору підневільних країн

Українці пам’ятають, що Вільмарест створив, у Парижі, 9-го червня 1983 року, Міжнародню конференцію національних рухів Опору підневільних країн (Conférence Internationale des Résistances en Pays occupés – C.I.R.P.O.), в якій взяли участь i представники поневоленої України. Про цю подію, яка не входила у плани світових еліт, скупо написала французька преса:

Чи, на Вашу думку, Україна повинна зберігати свою ядерну зброю?

Звичайно, ядерна зброя — це справжня небезпека. Але я можу зрозуміти, якщо Україна збереже певну її кількість. Кожна суверенна країна повинна мати, чим відповісти своєму імперіалістичному сусідові. Цього й не хоче клуб, бо вважає, що ця зброя дозволена тільки чотирьом чи п’ятьом країнам. Американці готові оплатити її знищення, але вони не мають права диктувати Україні стратегію. До речі, небезпечним є їхній активний політик Збігнєв Бжезінський, який застосовує теорію Леніна: “говоріть їм те, що вони хочуть почути”. У Польщі він підтримував команду Валенси-Мазовецького і радив їм не робити “полювання на відьом”. Бжезінський писав у 1970-х роках: “Я маю всі його (очевидно, Леніна. — Ред.) статті, що комунізм — це “перемога розуму над вірою”. І він цим пишався. А тепер, коли їздить до Польщі, говорить цілком протилежне. Він, мовляв, щасливий тим, що віра відроджується! Це тому, що відчуває: існують речі, яких він зі своїми “клубівцями” не контролює, тож мусить іти за течією, щоб його приймали всюди і він міг спостерігати, що там діється... І тоді починається глибинна робота економістів, капіталовкладників, щоби політику змінити. Тож будьте дуже уважні в Україні. Це людина спритна, небезпечна, із 30-річним стажем “дипломата”.

Чи є фактом, що Захід ніколи насправді не протидіяв тюрмі народів?

Ӏ чи підтверджує брак його демократичности живучість тієї ідеології, яку Ви засуджуєте?

Так, це якраз доказ. Українська еліта ніколи не мала доступу до документації, пов’язаної з зовнішніми справами. Якщо вона не знає, які банки фінансували комунізм і націонал-соціялізм, то не може проаналізувати цієї ситуації.

У своїй книзі « A l’ombre de Wall Street, Complicités et financements soviéto-nazis » (« В тіні Вол Стріту, Совєтсько-нацистська співучасть та її фінансування») Вільмарест подає скандальні звіти, телеграмні цитати, назви, прізвища і викриває обставини як, прикрившися «гуманітарною» місією американського Червоного Хреста, десятка магнатів Вол стріту (Wall Street) , серпнем 1917 року – а деякі ще від 1910 року –, допомагали, своїми мільйонними контрактами, ставати на ноги так совєтському, як нацистському режимам. А отже –  сприяти придушуванню волелюбних націй і мовчати про вчинені над ними звірства.   

 Замасковані американські «гуманітари» оплачували комунізм і нацизм

12 американців поїхало «відвідати» Леніна у вигляді представників Червоного Хреста. Всі ті замасковані «гуманітари» були «клубівцями» — керівниками міжнародних фірм, серед яких був і представник “Дженерал-Моторс”. Тоді саме починалася НЕП, і вони вклали туди капітали.

Ті самі банки й підприємства, від 1928-29 років, працювали для націонал-соціялізму і допомагали Гітлерові. До речі, прийнято вважати, що жиди були проти націонал-соціялізму. А це - неправда! Банк братів Опенгаймів допомагав Гітлерові постійно, і навіть мав свої бюра в Райхсбанку. Але одного з братів Опенгаймів засудили в Нюрнберзі не за фінансування Гітлера, а тільки за те, що належав до керівництва фірми І. G. Farben, лабораторія Давида Рокфелера якої відкрила й виробляла горезвісний смертоносний газ Циклон-Б. Оскільки він тоді не цікавив американців, то вони перекинули його до Німеччини. Ці факти я знайшов в архівах, які клуб намагався приховати від оприлюднення. Отже, коли ви не знаєте, що історія сфальшована, то ви - обдурені.

Навіщо взагалі фінансувати комунізм і націонал-соціялізм?

Перш за все, це був бізнес. Фірми дбали про свої інтереси. Не слід забувати, що близько 20 німецьких фірм між 1928 і 1939 роками насправді були німецько-американськпми. І. G. Farben була пов’язана зі Стандарт-Ойл та з Чейз Мангетен Давида Рокфелера.

Крім того, головну роль відіграє ідеологія клубу C.F.R., яка не допускає будь-яких дій у світі без його контролю. Коли Ірак не хотів знизити цін на нафту, то Садама Гусейна примусили анексувати Кувейт, щоби викликати війну.

Гадаю, було б корисно, якби в українських навчальних закладах навчали, що на Заході історію також фальшують.

СПИСОК КЛУБІВ П’ЄРА ДЕ ВІЛЬМАРЕСТА, ПОДАНИХ ЗА ЕВРОПЕЙСЬКИМ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЦЕНТРОМ

Ӏ. Councіl on Foreіgn Relatіons (С.F.R.): елітарна організація, створена в 1919-1922 роках за ініціятивою Едварда Менделя Гавза, сірої еміненції президента Вудро Вільсона. Засади цієї організації - почерпнуті з фабійського англо-американського соціялізму (Fabіan Socіety), спрямованого на всесвітництво (ґлобалізм), щоби шляхом “тихої” революції (замість вуличних заворушень) здійснити синтезу капіталізму й соціялізму.

Невидимий уряд Америки, C.F.R. налічує близько 2700 членів, згуртованих у групах, які постійно досліджують поточні проблеми. За тридцять років свого існування клуб домігся того, що на посаду секретаря Держдепартаменту, міністерств оборони, скарбу, а також на відповідних ключових посадах, чільних амбасад та керівництва ЦРУ не обрано жодної людини з-поза його середовища.

Від 1933 року всі вибори президентів залежали від C.F.R., чиї основні принципи зводяться, навіть після 1991 року, до:

1. торгівлі й допомоги недорозвиненим країнам. НАВІТЬ РЕВОЛЮЦІЙНИМ;
2. того, щоб наднаціональні інституції (чекаючи на СВІТОВИЙ УРЯД) взяли у свої руки пошуки, добування і розподіл енергоносіїв та сировини, раціоналізували - тобто “нормалізували”, організували задля користи й видатности - великий ринок; уладнували конфлікти, силуючи сторони до діялогу в такий спосіб, щоб не було ні переможця, ні переможеного;
3. ствердження, що ЇХНІЙ ВОРОГ - НЕ КОМУНІЗМ, а його надмір;
4. того, що НАЦӀОНАЛЬНӀ СУВЕРЕННОСТИ МАЮТЬ ПОТРОХИ РОЗЧИНИТИСЯ у великих економічних і геополітичних ансамблях.

ӀӀ. Royal Іnstіtute of Іnternatіonal Affaіrs (R.І.І.A): близнюк C.F.R. у Лондоні, створений 1919 р. Відтоді його філії виросли у 60 країнах.

ӀӀӀ. І.R.Є.X.: залежне від C.F.R., захопило таємну, постійно діючу совєтсько-американську групу для кожної частини світу, від 1960-тих років донині.

IV. Bіlderberg (2): постійна елітарна конференція, створена 1954 року, щоби підтримувати “міст” між американськими та европейськими членами НАТО, щоб організувати західні ринки й створити базу для наднаціональних переговорів зі совєтською імперією. Обирає своїх членів шляхом кооптації. Вони кожного року сходяться за закритими дверима. З їхніх дискусій виникає спільна лінія.

V. Trіlaterale: наднаціональна світова комісія, яку 1973 року створили Давид Рокфелер (президент C.F.R.), Збігнєв Бжезінський, Генрі Кісінджер та ін. До евро-американської групи приєднується японський промисловий ансамбль. Це - десяти-особове керівне тіло, виконавча комісія якого складається з 29 осіб. Trіlaterale завербувала й поставила Картера як президента США, оточила його 17-ма засновниками цієї комісії, а десятьма з них — Рейґена й Буша. Її мета, довершена C.F.R., — дійти до синтезу капіталізму й соціялізму (всіх відтінків), групуючи навколо всеамериканського, всеевропейського і всеазійського полюсів великі економічні ансамблі такого ж роду і водночас знищити національні держави в ім’я нового світового порядку.