Навіть коли закони почали прийматися, то ці закони не змінили методів діяльності правоохоронної системи, – прийняті закони не могли конкурувати з революційною доцільністю, оскільки керівництво радянської влади в розбудові держави пріоритетом ставило не розбудову правової держави, а встановлення «диктатури пролетаріату».

Розбудована на фундаменті революційної доцільності радянська правоохоронна система не змінила своїх методів діяльності до розвалу СРСР. Враховуючи той факт, що основним чинником розвалу СРСР стала можливість привласнити державне майно найбільш спритними ділками радянської влади, а не визвольний рух з ярма комуністичної імперії, що ні в якому разі не знецінює жертовність радянських дисидентів, то при «параді суверенітетів» радянська адміністрація разом зі своєю правоохоронною системою не була усунута від влади, зокрема в Україні, і далі продовжує працювати традиційно керуючись у своїй діяльності не законами, а все тією ж доцільністю.

Тільки уже не революційною, а комерційною чи клановою доцільністю розподілу і прихватизації залишків державного майна та інших способів збагачення злодійського капіталу, в залежності від формату проблем, які вирішуються.

Перспектива залишитись у розбитого корита при розподілі державного майна змусила багатьох борців за справедливість приборкати свою безкомпромісність у святих здавалося б для окремих осіб питаннях: для правих - розбудови національної держави, а для лівих – соціально-справедливого суспільства, що спричинило до консервації основ радянських методів правління державою та встановлення феодального правління Україною мафіозними кланами.


>Читати повністю тут