Відмова від творчих підходів в різних царинах діяльності людини перешкоджає розвитку суспільства. Оскільки творчий підхід дає можливість ефективно вирішувати проблеми які з’являються, тому зрозуміло, чому так гостро стоїть питання на виявлення творчих особистостей. Активізація творчих начал людини дає повноцінну реалізацію особистості у суспільстві і тим самим прискорює культурний розвиток країни.

Особливу цікавість викликає прихована частина від стороннього ока, а саме, - таїнство процесу творіння живописного полотна художника. Психологія творчості митця, це тема, до якої дуже мало зверталися за останні двадцять років фахівці відповідного напрямку (таке твердження висловив знаний психолог – мистецтвознавець Б. Горинь ).

… Свій творчий шлях О. Громовий розпочинав як професійний історик – археолог. Темою його науково – творчих пошуків була культура міст – держав Причорномор’я. така діяльність розбудила в ньому пристрасть до живопису, можна сказати, в Громовому – археологові прокинувся Громовий – художник. Олександр закінчив графічний факультет Одеського педагогічного інституту. Вже у середині 90-х років його роботи були представлені на персональних виставках в Україні, Росії, Словаччині, та Угорщині.

У різні історичні епохи у психології існували різні погляди пов’язані з творчою діяльністю людини. Особливість античної культури, античного світогляду, полягала в тому, що творчість трактувалася як минуще і мінливе буття. Значна кількість античних мислителів була впевнена у вічному існуванні космосу. Платон зокрема, у своєму вченні зазначав, що божественна творчість – це момент божественного споглядання. Зовсім інакше трактування творчості народилося в християнській культурі середніх віків, у якій спостерігалося два напрямки:

а) теїстичний
б) пантеїстичний

В часи епохи Відродження творчість розуміли насамперед, як художню творчість, був характерний культ генія, як носія творчості. Якраз у той період з’явився інтерес до самого творчого акту, та паралельно до особистості творця. За часів Реформації творчості надавали не естетичний зміст, а дію. Повноцінну концепцію творчості у 18 ст. створив І. Кант, який назвав творчість продуктивною здатністю уяви. Кантівське вчення про уяву розвинув Ф. Шеллінг. Він вважав, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності.

Наприкінці 19 – у 20 ст. творчість розглядали як противагу механічно – технічній діяльності. В екзистенціалізмі носій творчого начала – особистість як екзистенція. Інакший варіант інтелектуального розуміння творчості представляв зокрема, неореалізм, у якому основа наукового пізнання – не діяльність, а інтелектуальне споглядання. Великим досягненням психологічної науки 19ст. є виявлення представниками асоціативної психології законів асоціацій. Представники сучасної психології творчості продовжують розробляти творчу спадщину асоціативної та гештальтської психології. Цілісну концепцію творчості, як психічного процесу запропонував Я. О. Пономарьов. Критерій творчого акту ( за визначенням Я. Пономарьова) - це рівневий перехід: потреба в новому знанні формується на найвищому структурному рівні організації творчої діяльності, а засоби її задоволення – на низьких структурних рівнях.

Читати повністю ТУТ