Латиніна справедливо відзначає, що на сьогодні маємо декілька поширених ярликів:  «Демократія - це добре», «без демократії не може бути свободи», «хто проти демократії - той фашист».

На виборах зазвичай перемагає демагог, який обіцяє біднякам роздати якомога більше. Після виборів демагог перетворюється на диктатора.

На початку 1990-х  Південно Африканська Республіка була країною першого світу – для білих, зрозуміло. На неї припадало 40% ВВП всіх африканських країн, що були південніше Сахари. Після того, як в 1994 році в країні був скасований апартеїд і пройшли загальні вибори, ПАР перетворилася на країну навіть не третього, а четвертого світу. Дохід середнього південноафриканця впав на 49%, доходи найбідніших верств населення – на 50%.

Звалилося все: економіка, сільське господарство, видобуток сировини; безробіття досягло 40%, збагатилися тільки наближені до влади колишні революціонери і керівники профспілок, що відразу стали мільярдерами. Цілі райони Кейптауна і Йоганнесбурга перетворилися в буквальному сенсі в руїни, в яких можна знімати фантастичний фільм про планету, яка пережила ядерну катастрофу.

На відміну від ПАР, у сусідній Родезії не було апартеїду. У ній був тільки майновий і освітній ценз, і біла меншість країни сприяла розвитку та освіті чорної більшості. Однак, під тиском Заходу і прихильників загального виборчого права у 1980 році в країні були проведені загальні демократичні вибори, в результаті яких до влади прийшов Роберт Мугабе.

За 34 роки свого правління Роберт Мугабе перетворив «житницю Африки» в царство злиднів та СНІДу. Країна, що була одною з найбільших в світі експортерів зерна, перейшла на гуманітарну допомогу, інфляція склала мільярди відсотків, тривалість життя впала з 59 до 49 років, а ВВП з 1980-го по 2007-й зменшився в три з половиною рази, притому, що населення зросло з 7 до 12 млн. людей.

При цьому 88-річний Мугабе востаннє - в 2013 році - абсолютно чесно переміг на загальних виборах. Зімбабвійський виборець добре знає, що всі лиха в економіці країни відбуваються не від Мугабе, а від того, що проклятий Захід хоче поставити на коліна Зімбабве, яка при батькові нації Мугабе встала з колін, і що вся опозиція в країні фінансується проклятим Заходом.

У 1999 році до влади у Венесуелі, яка офіційно називається Боліварианською Республікою Венесуела, в результаті загальних демократичних виборів прийшов Уго Чавес. Він став будувати в країні «Боліваріанську економіку» - почав з націоналізації великих нафтових компаній і закінчив встановленням «справедливих цін» на товари. В країні негайно почався дефіцит предметів першої необхідності, в якому Чавес звинуватив «торговців, що ховають товари», і імперіалістичних ворогів Боліваріанської республіки.

В країні був встановлений офіційний курс песо до долара, який не мав нічого спільного з реальним. Він привів до виникнення чорного ринку і до того, що наближені до влади люди, які мали можливість обмінювати долар за офіційним курсом, одразу ж стали мільйонерами.

Все це не завадило наступнику Чавеса - його колишньому шоферу Ніколаю Мадуро - перемогти на загальних виборах. Мадуро оголосив своїм виборцям, що Чавес був отруєний проклятими імперіалістами і що він з'явився йому після смерті у вигляді птаха, - і продовжив політику Чавеса. Крах інфраструктури країни Мадуро пояснював диверсіями з боку опозиції, фінансованої імперіалістами з США, які хочуть знищити Боліваріанську революцію.

В магазини Венесуели була введена армія. Солдати за прилавками розпродавали товари за цінами, призначеними державою. Відсутність після цього нових товарів була оголошена результатом підступів «спекулянтів» і «ворогів народу». Коли середній клас повстав, Мадуро найняв головорізів для вбивств протестувальників, при цьому публічно заявляючи, що протестуючі вбивають себе самі, щоб скомпрометувати Боліваріанську революцію.

До кінця XX століття Таїланд був країною, що стрімко розвивалася. Однак, у 2001 році тут пройшли загальні вибори. Популістські гасла і скупка голосів виборців привели до влади мільярдера Таксіна Чинавата. Колишній поліцейський Чинават став мільярдером завдяки корупції: він поставляв поліції та уряду мобільники, а заодно пропхав закон, згідно з яким купівля мобільного в Таїланді супроводжувалася покупкою послуги зв'язку його (вельми дорогої) компанії-провайдера.

За п'ять років прем'єрства пан Чинават багаторазово збільшив свої статки, поки в 2006-му не був скинутий військовими. Однак, у 2011-му в Таїланді знову пройшли загальні вибори, в результаті яких виборець вибрав сестру вигнаного Чинавата, і Таксин Чинават став керувати країною по скайпу.

В країні почалися зіткнення між буржуазією, що вимагає відставки Чинават, і більшістю, яка підтримуює популістський курс властей. Зрештою, тайська армія знову взяла владу в свої руки, звільнила прем'єра і заборонила будь-які демонстрації.

Як було з Венесуелою, більшість західних коментаторів в кращому випадку проігнорували феномен повстання ринкових верств суспільства проти демократії. В гіршому – протестуючих обзивали «фашистами».

Протест буржуазної меншості проти популістської більшості не вписувався в сучасну мантру про «демократію, яка завжди веде до ринку і процвітання».

Юлія Латиніна вирішила навіть не наводити приклади Близького Сходу, які є більш красномовними не на користь демократії. Вона вважає, що для всіх вищезгаданих країн загальне виборче право стало катастрофою – як  політичною, так і економічною. Демократія аж ніяк не привела до свободи і ринку. Як і в Росії, вона привела до масового мракобісся, корупції і диктатури.

Далі буде