Працівниця адміністрації маленького містечка, що хоче навчитись керувати вічно малим бюджетом, переселенець з Донецької області, що сподівається освоїти нову професію, кримчанин, який намагається підтримувати хоча б інтелектуальний зв’язок із материковою Україною… Все це студенти онайн-курсів освітньої програми «Прометеус», що стартували у жовтні і набрали більше ніж 30 тисяч охочих вчитися біля екрану. 

Технологія, якою відтепер користуються українці і вже давно практикують у світі, називається МВОК (масові відкриті онлайн-курси). Як правило, курс складається з відеолекцій, контрольних робіт, списку літератури для самостійного опрацювання, і що найголовніше – форуму, де студенти спілкуються між собою та викладачем. Наприклад, один із найкращих фінансових директорів України (за рейтингом журналу «&.Финансист») Олексій Геращенко, що викладає на «Прометеусі» фінансовий менеджмент, зробив більше ніж 100 коментарів та роз’яснень свого курсу допитливим слухачам. А їх, до слова, аж 15 тисяч.

«Це специфіка онлайн-освіти, що люди спілкуючись на форумі можуть вчитися одне від одного і не обов’язково, щоб завжди був викладач. Тому ми виділили окремий блок «Питання до викладача». Питання дуже практичні. Хтось, наприклад, пише, що хоче інвестувати гроші в тваринництво і радиться, чи робити це, чи ні, а хтось взагалі висуває свої альтернативні фінансові теорії», – ділиться враженнями від курсу викладач.

Втім, формат дистанційного навчання підходить не всім. Комусь бракує самодисципліни, комусь – безпосереднього контакту з очима викладача. Аспірант кафедри Новітньої історії України університету імені Тараса Шевченка Євген Папенко прослухав курс із «Історії України: від Другої світової війни до сучасності» викладача Івана Патриляка за університетською партою і вирішив порівняти з курсом за комп’ютером.

«Для мене важливіше і цікавіше жива розповідь викладача, спілкування з ним особисто. Це відіграє набагато більшу роль, ніж слухання онлайн. Втім, курс цікавий, більш розширений, ніж той, що я слухав в університеті, і охоплює більшу джерельну базу», – каже він. 

Масово онлайн-курси у світі почали з’являтись лише два роки тому. Станом на червень 2014 року в світі існувало вже близько 2600 МВОК, що на 327% більше, порівняно з 2013 роком. У таких країнах, як Франція, Китай та Йорданія, МВОК взагалі існують як національні платформи.

Разом з тим, новий формат – це лише половина справи. Попри величезну кількість людей, які можуть охопити курси та географію покриття, до підсумкового тестування доходять лише 10-15% студентів. Тобто, фактично онлайн-освіту здобуває лише кожен десятий слухач.

Адепт онлайн-освіти в Україні Іван Примаченко передбачає, що схожа статистика буде і в «Прометеусу». Тому в його планах  – змішати онлайн навчання з офлайновим: лекції у вишах замінятимуться на онлайн-курси, а в аудиторіях студенти зустрічатимуться лише для практичних занять і консультацій.

«У нас дві головні мети: зробити освіту від найкращих викладачів доступною кожному громадянину України, та інтегрувати ці онлайн-курси, які ми створюємо, в університетську освіту. Так, викладачі отримають більше часу на індивідуальну роботу. Перші результати курсів, які проходять у США, демонструють фантастичні результати і ми сподіваємося, що за допомогою комбінування освіти онлайн і офлайн, ми зможемо за дуже невеликі гроші змінити всю освіту в Україні», – мріє він.

Серед амбітних планів «Прометеуса» – запустити у наступні 5 років 150 курсів, серед яких прикладна психологія, зокрема боротьба зі стресом, побудова репутації, медицина, англійська, астрономія. Хочуть автори перших онлайн-курсів видавати сертифікати і від імені українських університетів. Сьогодні ж сертифікат, який студент отримує по закінченню, має лише підпис викладача КПІ, Києво-Могилянської академії чи університету імені Тараса Шевченка і слугує хорошим доповненням до резюме.