Лідер закарпатських «правосеків» Роман Стойка сам розповів у відео зверненні, записаному після стрілянини, що він та його бійці приїхали на «переговори» з народним депутатом Михайлом Ланьом, а той, «начав мені розказувати свою «політику», що тут його територія, тут його земля і контрабандний «бізнес» весь його і вони з Шараничем (начальником УМВС України в Закарпатській області Сергієм Шараничем – iPress.ua) нас сюди не допустять. І що за ними стоїть Медведчук».

Ключова фраза «нас сюди не допустять». Не допустять до контрабандних схем та потоків. Зрештою, для того, щоб «боротися з контрабандою» зовсім не потрібно їхати на «переговори» з нардепом Ланьом, більше відомим на Закарпатті як «авторитет» на прізвисько «Блюк».

У цьому контексті варто нагадати, що Роман Стойка – відомий у регіоні контрабандист, спочатку «кришував» її, будучи співробітником МВС, а після звільнення з міліції кілька років доволі успішно особисто «контрабасив» сигарети у Європу. У 2013 році його навіть затримували після спроби незаконного перетину кордону зі Словаччиною разом з великою партією сигарет. Щоправда, завдяки заступництву батька – у минулому високопоставленого співробітника СБУ в Закарпатській області – зумів вийти сухим із води.

Втім, Стойка – доволі дрібна фігура на політико-кримінальній мапі Закарпаття, і у конфлікті з нардепом Ланьом він лише забезпечував силовий тиск в інтересах конкурента «Блюка» – народного депутата Віктора Балоги.

Ось що розповідає  Ярослав Галас, у минулому закарпатський журналіст «Дзеркала тижня», а нині прес-секретар Геннадія Москаля:

«Цілком очевидно, що це – конфлікт над контрабандними потоками між Балогою і Ланьо. Люди, котрі розбираються в ситуації, впевнені, що жодної іншої причина подій в Мукачево немає.

Я не знаю деталей їхніх домовленостей, але чув, що вони поділились: один нібито займається контрабандою сигарет через КПП, інший – через «зеленку». Напевно порахували, що хто заробляє більше, ніж інший. Усні домовленості за кілька тижнів до цих подій не принесли результатів і тоді залучили хлопців з «Правого сектору».

Вони (Балога і Ланьо –  iPress.ua ) часто то сварились, то мирились. Ці хлопці десятиліттями займаються бізнесом і були давно знайомі. Але, як щодо бізнесу, так і щодо політики, то були разом, то їхні шляхи розходились.

Напевно поїздка «Правого сектору» мала на меті залякати, продемонструвати силу, а все вилилось у побоїще.

А «Правий сектор» Балога використовував для різних розбірок вже давно. Наприклад, минулого року під час захоплення дачі Медведчука якраз на хвилі ейфорії Майдану..

Були ще й інші факти нальотів ПС. В Хустському районі на будівництво ГЕС, що не подобалось Балозі... Влітку минулого року «Правий сектор»намагався увірватись в будівлю СБУ, і тоді був поранений один з міліціонерів, яких викликали на підмогу».

Балога та Ланьо – давні господарі Закарпаття. Колись партнери, що виросли під патронатом Віктора Медведчука. Свого часу Балога допоміг Ланьо уникнути покарання за зґвалтування. Зараз ці закарпатські «барони» – вороги.

Ланьо має рацію, називаючи Балогу «раковою пухлиною Закарпаття», однак сам він є таким же злоякісним утворенням, яке отруює життя регіону. Обоє контролюють місцевих силовиків, ЗМІ, органи місцевої влади, суди та найбільш прибутковий бізнес, у тому числі й незаконний.

І обоє – «недоторкані». Ланьо – член парламентської групи «Воля народу», яка «страхує» своїми голосами президентські ініціативи, він тісно пов’язаний із Віктором Медведчуком – одним із переговорників між Києвом та Москвою.  

Клан його зайшов у парламент одразу чотирма представниками – троє братів-Балог та їхній двоюрідний брат Василь Петьовка. Родинні узи пов’язують Балог із керівником Управління державної охорони  та екс-міністром оборони Валерієм Гелетеєм. У голови клану Віктора Балоги – давні дружні та партнерські зв’язки з президентом Петром Порошенком…

Хто ж чіпатиме настільки шанованих та потрібних людей?

І такі ж клани існують практично в усіх регіонах країни. Вони зберігають свій вплив попри зміни влади у Києві, попри революції та війну. Вони – важливий елемент механізму збереження та відтворення корупційної вертикалі у масштабах країни. Не позбавивши їх влади, не знищивши корупційної павутини, яку вони сплели, не покаравши за скоєні уже злочини годі сподіватися змінити країну.

Проблема друга. Партія з гранатометами

Держава має монопольне право на насильство – це аксіома сучасного світу. Винятки – це країни, де триває громадянська війна або ж поруч з офіційною владою діють потужні кримінальні угрупування на кшталт латиноамериканських наркокартелів.

Інколи у країнах із слабкою владою виникають воєнізовані політичні структури – як це було, скажімо, на початку 1990-х у Грузії, де діяла організація «Мхедріоні». «Вершники», а саме так у перекладі з грузинської звучить назва цієї організації, відіграли важливу роль у відстороненні від влади першого демократично обраного президента Грузії Звіада Гамсахурдіа, а також у грузино-абхазькому конфлікті. У 1995 році організацію звинуватили в організації замаху на президента Едуарда Шеварднадзе та заборонили.

Активісти, лідери та прихильники «Правого сектору» не бачить проблеми у тому, що бійці ПС носять і застосовують зброю на відстані тисячі кілометрів від фронту.

«Вони добули цю зброю у важких боях. Без зброї їм не можна», – так пояснив застосування кулемета та гранатометів у мирному Мукачево командир 8-го окремого батальйону ДУК «ПС» Андрій Гергерт.

Проблема третя. Втрата державою легітимності

Реакція на події в Мукачеві засвідчили: влада практично вичерпала кредит довіри, виданий їй після Революції Гідності. Держава не надто змінилася з дореволюційних часів – це все той же неефективний, розбалансований механізм, який утримує від розвалу корупційна вертикаль. Нинішні і не намагаються цю вертикаль знищити – вони намагаються її очолити.

У нас все та ж корумпована, абсолютно відірвана від країни владна еліта. І єдина її відмінність від попередників – крадуть дещо обережніше.

Нічого не змінилося у системі «правосуддя». Не реформовані за півтора роки правоохоронні органи.

Як наслідок, рівень легітимності держави в очах українців впав до катастрофічно низького рівня. Суспільство не хоче миритися з відсутністю змін, та косметичними піар-реформами, які пропонує їй чинна влада.

Людям потрібні радикальні дії і вони готові визнати «повстанцями», «месниками» кого завгодно – аби ці «месники» були проти системи.

Це дуже небезпечна тенденція, наслідком якої може стати як анархія, отаманщина та фактичний розвал країни, так і прихід справжньої «хунти».

Будь хто, хто задекларує готовність навести порядок (негайно посадити, а ще краще стратити корупціонерів, як «учорашніх», так і представників чинної влади) і продемонструє здатність це робити отримає легітимність в очах країни без будь-яких виборів.

 

Матеріал поданий із незначними скороченнями. Виділення в тексті мої, О.К.