Так, Данія ввела податок на безкоштовну роздачу поліетиленових пакетів ще у 1994 році. В результаті такого нововведення попит на поліетилен у країні знизився на 90%.

В Ірландії та Шотландії з 2002 року ввели 15-центовий податок на купівлю кожного пластикового пакета. За ці кошти фінансуються роботи з утилізації і переробки відходів. У 2003 році, після введення податку, Ірландія використала лише 84 млн пакетів. Однак у наступні роки продажі продуктових пластикових пакетів зросли – і у 2006 році влада подвоїла податок на пластикові пакети. Як результат, зараз ірландці замість одноразових пакетів використовують багаторазові сумки з тканини.

15-центовий податок на пластикові пакети ввела і Південна Африка у 2003 році. Наразі у країні заборонено безкоштовне розповсюдження, а також виробництво занадто тонких поліетиленових пакетів – товщина мішка повинна бути щонайменше 30 мікронів. До того ж малюнок на пакеті повинен займати не більше 25% загальної площі.

Повна заборона на використання поліетиленових пакетів діє з 2003 року у Сінгапурі, Бангладеш та ряді штатів Західної Індії. В останніх двох країнах пакети стали причиною засмічення каналізаційного трубопроводу і створили серйозні затоплення, в результаті яких загинуло більше тисячі чоловік.

Цікаво, що введена у 2003 році на Тайвані пластикова заборона через три роки була скасована.

Занзібар ввів заборону на виробництво та імпорт поліетиленових пакетів у 2006 році у рамках програми щодо захисту навколишнього середовища та туризму.

Примітно, що у Танзанії, яка заборонила виробництво, імпорт або продаж пластикових пакетів у 2006 році, порушникові загрожує штраф у дві тисячі доларів або рік в'язниці. Країна відмовилась від використання пластикових харчових контейнерів і промислової упаковки з тонких полімерних матеріалів. Промислова упаковка з більш міцних полімерів обкладається подвійним податком.

У 2008 році пластикові пакети повністю заборонила невелика східноафриканська країна – Руанда. Зараз країна намагається звільнитися від інших видів пластику. Її конституція гарантує кожному громадянину «право на здорове навколишнє середовище». У Руанді та Еритреї поліетиленові пакети настільки суворо заборонені, що аеропорти цих країн не пропускають навіть туристів з пакетами – останні підлягають конфіскації.

З 2007 року Японія почала активно виступати за відмову від використання безкоштовних пластикових пакетів у супермаркетах. Так, держава уклала угоду з низкою великих торгових мереж і ресторанами швидкого харчування, які зобов'язалися скоротити кількість пакетів і пластикових упаковок на 20-50%. Крім того, у 2007 році набрав чинності новий варіант закону про переробку тари, який переклав витрати на переробку пакетів на плечі магазинів. Дії японської влади змусили деякі магазини зробити пакети платними, а заощадливих японців перейти на "багаторазові" сумки для покупок.

Китай заборонив виробництво тонких поліетиленових пакетів (до 0,025 мм завтовшки), а також безкоштовне їх розповсюдження у магазинах, супермаркетах і на ринках з 1 червня 2008 року. До такого кроку країну підштовхнуло використання занадто великих обсягів поліетиленової продукції і нездатність її переробляти та утилізувавати. Торговим підприємствам і дрібним приватним продавцям, які порушили правило, загрожує штраф у розмірі 10 тисяч юанів (1,428 тисячі доларів) або конфіскація товару. Нині КНР економить на пакетній забороні 37 млн барелів нафти. До речі, у 2010 році використання пластикових пакетів китайська влада заборонила й на Тибеті.

Досвід Китаю, який за рік заощадив 3 млн тонн нафти на забороні безкоштовних пластикових пакетів, змусив замислитися і ряд європейських країн. Так, у кінці 2009 року від пластикових пакетів почали відмовлятися найбільші мережі супермаркетів Іспанії.

А з 1 січня 2010 року заборону на використання поліетиленових пакетів ввели Італія і Франція. Відтак, магазини цих країн пропонують покупцям тільки сумки з тканини, пакети з паперу або з матеріалів, які піддаються переробці.

У 2009 році Єгипет ввів заборону на використання поліетиленових пакетів у районі прибережної лінії пляжів Червоного моря. Коралові рифи і їх мешканці у великих кількостях гинуть із-за пластикового сміття у морі. Пізніше дія закону поширилися на всю територію країни.

Першим в Об'єднаних Арабських Еміратах від використання пластикових пакетів повністю відмовився емірат Аджман – постанова вступила у дію 1 липня 2010 року. Пластикові пакети замінили паперові, тканинні і джутові мішки. Порушникам загрожує штраф у розмірі 50 тис. дирхам. У 2013 році країна запустила проект «Школи без пластику», який став останнім етапом ініціативи ОАЕ з ліквідації пластикових пакетів, прийнятою урядом у 2009 році.

Повна заборона на використання поліетиленових пакетів діє у таких містах США, як Сан-Франциско, Окленд, Санта-Моніка, Портленд, а з недавнього часу і у Лос-Анжелесі, у супермаркетах якого споживачу запропонують три упаковки на вибір: поліетиленовий пакет, який біологічно розкладається, паперовий пакет або текстильну багаторазову сумку. До речі, до повної відмови від використання пластикових пакетів вже готові Гавайські острови.

У 2007 році канадське містечко Ліф-Рапідс (штат Манітоба) стало першим населеним пунктом у країні, який ввів заборону на використання пластикових пакетів. Порушнику, який продає або роздає поліетиленові пакети, загрожує штраф у розмрі 1 тис. доларів. Подібне містечко зявилось також і у канадській провінції Британська Колумбія. У жовтні 2015 року від безкоштовних пластикових пакетів відмовилося найбільше місто Канади – Торонто. Відтак, у місцевих супермаркетах та інших магазинах целофанові пакети будуть коштувати покупцям по п'ять центів кожен.

Тонкі поліетиленові пакети заборонені на половині території Австралії. У 2004 році на третьому за величиною острові Австралії – Кенгуру – з’явилася перша на той час вільна зона від поліетиленових пакетів (plastic bag-free). А у 2010 році від використання пластикових пакетів відмовився австралійський штат Тасманія.

У Німеччині за збір та вторинну переробку поліетиленових пакетів відповідають продавці і розповсюджувачі, а їх утилізацію - оплачують споживачі. Відповідні правила в країні були ухвалені у 1991 році. У травні 2005 року у країні були введені нові правила, що регулюють утилізацію упаковки. Директива German Packaging Directive передбачає звільнення від податків підприємств, які постачають на ринок товари в упаковці, що біологічно розкладається. Наразі німці зазвичай користуються пакетами, які розкладаються від сонячного світла або безслідно зникають після нагріву у компостних купах.

У Великобританії теж заохочують виробників продуктових пакетів, виготовлених з матеріалів, що підлягають вторинній переробці. Примітно, що у 2004 році на Туманному Альбіоні з’явилися перші в світі біорозкладані пакети для хліба.

З 2007 року на багаторазові сумки та екологічно безпечну упаковку почали переходити супермаркети Латвії та Польщі.

У Естонії проводять кампанію під назвою "Пакет-вбивця", яка покликана зменшити кількість придбаних пакетів за допомогою інформування людей про їх шкоду. Перший етап провели у 2009 році, другий – стартував у вересні 2015 року. Порівняно з проведеним у 2009 році дослідженням, кількість естонців, які абсолютно не користуються поліетиленовими пакетами, збільшилася з 16 до 29 відсотків. 89% опитаних знають, що пакети шкідливі. Однак 94% респондентів зізналися, що щодня використовують тонкі прозорі низькоякісні пакети. До 2018 року Естонія повинна або знизити використання пакетів до 90 штук у рік на людину, або заборонити безкоштовну роздачу пакетів.

Молдова ввела спеціальне мито на імпорт продукції у пластмасовій упаковці. Офіційний Кишинів також запровадив податок на використання поліетиленових пакетів.

Мексика оголосила війну пластиковим пакетам у 2010 році. Тоді у столиці Мехіко Сіті, яка використовувала понад 20 млн пластикових упаковок у день, набрав чинності закон, згідно з яким власникам магазинів, які відпускають товари у безкоштовних пластикових пакетах, загрожує штраф до 90 тисяч доларів, а в окремих випадках і 36-годинне тюремне ув'язнення. Відтак, торгові точки мегаполісу беруть гроші за упаковку, яка до того ж повинна бути такою, що розкладається.

Голландія почала перехід на біорозкладані матеріали у виготовленні упаковки з 2005 року.

Фінляндія ж намагається скоротити шкідливий вплив на природу як поліетилену, так і паперових та текстильних упаковок, значно зменшивши їх використання. З 2008 року у фінських супермаркетах автомати приймають не лише порожні пластикові пляшки, а й використані поліетиленові пакети, які піддаються переробці.

У Швейцарії целофанові пакети опинилися під забороною у 2013 році.

А Ізраїль ввів заборону на безкоштовні пластикові пакети влітку 2015 року. Відтак, власники магазинів зобов'язані стягувати плату за пластиковий пакет, товщина якого становить 20-50 мікрон.

В Україні ж законопроект, який забороняв виробництво, імпорт і розповсюдження одноразових пластикових пакетів, об'ємом менше 20 літрів і товщиною - менше 0,025 мм, був розроблений у 2012 році. Однак, віз і нині там.

У природньому середовищі поліетилен розкладається більше двохсот років, а пластик - майже 450 років. В той же час деякі вчені вважають, що пластик лише розпадається на шматочки, які з часом стають меншими.