В Україні я став ще більше литовцем
В Україні я став ще більше литовцем
- Перед поїздкою в Україну як вона вам представлялася, і що ви очікували побачити?
- Для мене Україна - це насамперед люди, тому що я працюю з людьми, спілкуюся з людьми, фотографую людей, мене цікавить, як мислять люди, чим вони живуть, що для них найголовніше. Я побачив, що в Україні, як і в Литві, найбільше багатство - це люди. Українці справили на мене велике враження, особливо їх щедрість і заповзятливість. Колись давно я був на Україні у складі офіційної делегації, я бачив, що це велика країна. У цій поїздці я хотів побачити, наскільки збережені старі цінності. Литва вже дуже змінилася за менталітетом, ми мало спілкуємося між собою, кожен сам за себе. На Україні я знайшов те, чого в Литві вже немає. Більше душі я побачив. Я думаю, що Євросоюз свій вплив вніс, хоча зробив для нас чимало.
Раніше їздили в Німеччину, і дивувалися, чому на вулицях нема людей, де вони, чому сидять вдома, це було 15-16 років тому. А зараз ввечері на вулицях нашого міста теж порожньо. Душевне спілкування пішло в сторону, люди думають, як прожити, що купити, як заробити. Є категорія молоді, яка мислить інакше, не думає, як великі будинки побудувати і купити цінні автомобілі, мені такі люди подобаються більше.
В Україну я їхав не відпочивати, я хотів якомога більше сфотографувати. У Литві стару культуру, народні традиції зберегли сільські люди, тому і в Україні я прагнув до села. Для мене це було головним. Я думаю, що кожна держава в боргу у сільської культури, у простих людей, які зберігають традиції, мову етнічного регіону. Матеріалу в мене досить багато, хочеться зробити хорошу виставку і пустити по Литві, Польщі. Вже три роки моя виставка йде по різних містах Польщі.
- Що нового і несподіваного ви побачили і відвезли з собою, з надією, що це і у вас відродиться?
- Найдивовижніше для мене - це українська вишиванка. Ці костюми, сорочки святкові, наряди. Це дуже красиво, патріотично. Кожна людина, яка одягнула ці візерунки на себе, проявляє національну гордість: “Я - українець, я це підкреслюю”. Я хотів би, щоб таке було і в Литві. Розумію, що вишивка несе дуже глибокий сенс, філософію. Чому я це надягаю? Українець любить свою спадщину, це допомагає його душі. Я побачив різницю в очах тих, хто ходить у вишиванках в порівнянні з тими, хто без них - це зовсім інші люди. Ось наділа вишиванку дівчина, гарна жінка, хлопець - вони стають зовсім іншими. Я навіть друзям сказав: «Дивіться, які в них виразні, яскраві обличчя». Людина тримає себе інакше, стає іншою, радісною і натхненою.
- Що ви з дружиною відчули, коли одягнули вишиванки і стали рівними серед рівних?
- Хоча я одягнув вишиванку без якоїсь великої внутрішньої підготовки, я відчув, що став іншим. Я зрозумів, що не можу інакше себе вести, хоча не збирався робити щось погане, з'явилася внутрішня відповідальність. Якщо я одягнув, то хочу дружити з цими людьми, з Україною, я її поважаю. Це важко сказати, не вистачає слів, але це були дуже високі почуття. Багато акторів знають: коли одягають костюм, вони вже входять в образ. Сам костюм веде його. На репетиціях ми намагаємося раніше одягнути костюм, щоб він нам допомагав. Я думаю, що вишиванка, український костюм, допомагає українцям бути українцями.
У мене в Литві вже три вишиванки. Коли я їх одягаю, я хочу підкреслити: я - друг України, я люблю Україну, це не для того, щоб себе показати: подивіться, який я красень. Я хочу сказати, що я друг цієї країни, і це гордість мати друзів у вас, які тебе приймають. Ця країна для мене дуже важлива. Дуже люблю Грузію, дуже люблю Україну - ці дві країни для мене най-найголовніші. Якби я не жив у Литві, я поїхав би жити або в Грузії, або в Україні.
- У тебе вже є три вишиванки, немає думки, щоб четверта і сьома були вже литовськими?
- Я відразу, коли перший раз одягнув - друзі з України подарували в Литві - запитав себе: чому у нас це забуто і зараз нема? У нас є дуже велика історія народного костюма, вона дуже яскрава, але чому ми її втратили і зараз не маємо? Це нам потрібно не тільки для краси. Надходять інші цінності субкультури, і не завжди найкращі. У Євросоюзі є дуже чудові речі, але в цій культурі ми повинні залишитися литовцями. Ми громадяни Євросоюзу, але ми насамперед литовці. Це дехто в Литві забуває. Якщо литовець одягне свою вишиванку, він відчує те ж, що і українець. Він згадає, йому нагадають. Дивлячись на свій костюм, дивлячись на людину навпаки, він побачить себе цілісною особистістю. З литовської вишиванки почнеться підйом, який повинен вже прийти.
Мені довелося бути в Баварії, німці дуже люблять свої традиції, свята. Відносно своїх народних традицій вони на висоті, і якраз це, я думаю, є секретом їх економічних і політичних успіхів. Нам потрібно цьому гарному вчитися, на перший погляд здається - тільки костюм, тільки обряд, ні! Це все йде зсередини, від вібрації серця і душі.
На Україні я був у свято Дня незалежності. Ми проїхали кілька міст. Нам теж потрібні такі акценти: костюмом, піснею та іншими деталями. Нам самим собі треба нагадати, що ми литовці, чим ми відрізняємося. Напевно, не великими проектами для Євросоюзу. Для нас найголовніше - душа, і ця цінність в Європі також затребувана і потрібна... У людині найголовніше - серце і душа. Від цього внутрішнього світу йдуть всі інші позитивні явища і перемоги. Я, як людина культурного фронту, мистецтва, помічаю, що це ми втрачаємо. І цьому треба повчитися. В Україні за 10 днів поїздки я побачив, що у вас цього більше.
Для мене Україна після цих 10 днів стала ще більш дружньою країною. До тих друзів, що були, додалися нові. Я всі дні фотографував і намагався показати щось красиве. Буває, коли придумаєш тему і знімаєш, то не завжди на першому плані естетика. А тут моя любов до України диктувала високу естетику, адже краса зобов'язує. Адже найкрасивіше - жінки - роблять нас краще, а в Україні їх багато, в основному фотографував їх. Хоча я не пейзажист, але тут пробило, почав знімати красиві пейзажі. Хотілося показати все, що є найкрасивішого в Україні. Не зробити гарніше, ніж є, але відобразити цю зовнішню і внутрішню красу. У цьому істина України. Вона стала для мене дуже своєї і дуже рідний. Я хочу знову поїхати і розповісти там про Литву.
Був у мене випадок: пішов сам вранці купити в Карпатах молоко для дружини і попросив російською мовою. До мене поставилися якось насторожено, але коли сказав, що я литовець, то більше півгодини ми з місцевими проговорили, і мене пригощали як друга. Ось що значить народна дипломатія і добре ім'я дружнього народу і країни, а мова тут ні при чому - це тільки засіб спілкування. У магазині я розповідав про Литву і бачив, як цього не вистачає простим людям, я відчув спрагу спілкування. Було цікаво разом. Для нас це було дуже важливо, разом ми і сильніші, і жити могли б краще. Знати один про одного - це суперважливо. У Литві, як ми тільки їхали, багато говорили: куди їдете, там небезпечно... Навіть рідні діти були проти нашої поїздки. У Литві мало знають тієї правди, що побачили ми. Потрібно розвивати це спілкування і шукати спільне, творче. Я люблю Україну, і, скільки зможу зробити, як литовський фотохудожник, зроблю по-максимуму.
Україна не єдина країна за межами Литви, де ми побували, але хочу зазначити, що там ми не відчували себе іноземцями або туристами. Може це через те, що ми з друзями їздили.Як це не дивно, в Карпатах знайшли багато литовського. Навіть їжа, яку нам готували з української національної кухні, багато в чому була схожа на литовську. Ми почули слова українські, які є і в литовській мові. У мене в характері є таке: коли в іншій країні щось не збагнув, а десь не знаєш, то треба промовчати, я думаю, як поводитися, щоб не виділятися, а тут вільно був сам собою, як вдома. У нас дуже схожі менталітети: є багато спільних цінностей. Я ні на одну мить не відчув себе іноземцем.
Думаю, що багато європейців не відкрили для себе Україну, тому що немає інформації, а вони самі якось не шукають її, а живуть в навіяних страхах і помилкових міфах. Самі українці повинні розповісти, які у них курорти, що є цікавого і привабливого. Ми разом маємо розвіяти міф страху і невідомості: куди їхати, що там чекає і як там з тобою обійдуться, тим більше якщо немає попереднього досвіду. Ось зараз ми в Литві розповідаємо всім, що в Україні ніхто з тобою зле не поступить. Потрібно їхати, там зустрічають добре. Більше такої позитивної інформації, і все налагодиться. Люди повинні бути впевнені і повинні знати, що на Україні безпечно і якісно. Так, на сході України йде війна і всі думають, що небезпечно взагалі туди їхати. Але потрібна і інша інформація: куди можна поїхати, про ціну і якість послуг. Литовець із середнім заробітком може в Україні себе почувати вільно. Люди в Литві не вірили, що 12 євро може коштувати обід у ресторані на п'ятьох. Яка ціна квитка на автобус з Каунаса до Львова наші теж не знають.
Необхідно для преси робити такі поїздки. Ось Брюссель робить навіть безкоштовні поїздки для журналістів, щоб вони розповідали про Європу. І я думаю, мій проект у фотографії більше розповість про Україну, додасть інформації. На відкритті виставки я представлю і розповім для преси, як там було на Україні, що надихнуло мене до такого творчого проекту. Я прокоментую фото і розповім, що ще не встиг зафіксувати.
З Литви цю інформацію легше поширити в Євросоюзі. Литовці мало знають про Україну, а в інших країнах ще менше, а якщо і знають, то негатив, який через російську пропаганду до них доносять. Цією фотовиставкою про Україну, яку обов'язково покажу і в інших країнах Європи, я думаю, зможу допомогти вашій країні. Великі справи починаються з маленьких, треба говорити і робити. Треба починати з малого.
Ще на Україні мене переповнило відчуття духу часу, коли ми були разом у великій державі. Здається, це було давно, але це передається, і я відчував себе безпечно і вільно. Я був на землях наших спільних предків, а для душі і пам'яті кордони нічого не означають.
Хочу побажати українцям великої дружби з Литвою. Треба, щоб приїжджали художники, творці, артисти і всі, хто зможе розповісти по телебаченню і в пресі про наші країни.
Ми впевнені і знаємо, що Україну чекає велике майбутнє, а зв'язки між людьми треба будувати сьогодні. Для народної дипломатії немає меж, і ми душею і серцем можемо бути ближче на людському рівні, а політики нас нехай наздоганяють.
Підготувала Анна Олар (Литва)
