– Я втомився. Все, що я вмію, тепер робить штучний інтелект краще за мене. Навіть музику пише, вірші – не гірше Шевченка. І дизайн, і тексти. Навіщо я взагалі? Я чув це з вуст мого знайомого, креативного продюсера, якого всі називали «живою енергією». Сьогодні він дивився в екран, ніби в чорну діру. – Послухай, – сказав я, – а ти колись бачив, щоб штучний інтелект заплакав над пораненим другом? Аби він відчув, що насправді значить втратити надію – і знайти її в чиємусь погляді?» Він мовчав. Тому я розповів йому історію. А тепер ділюсь із тобою.