місцеві вибори

25 жовтня в Україні відбудуться місцеві вибори, на яких буде багато чого нового – нове виборче законодавство, нова виборча система, нові бюлетені… І якщо законодавство та система – це більше про процедури, наприклад, проведення агітації чи підрахунок голосів (тобто те, з чим стикнуться тільки ті, хто в цій процедурі залучений безпосередньо), то бюлетень – потрапить до рук кожного виборця.

А президент, який перебуває в передвиборчому турне за держрахунок, у червоних зонах звинувачує місцеве самоврядування в бездіяльності. Партія Слуг програє місцеві вибори. І єдине, що їм залишається, – переміщати міста і регіони в карантинні зони.

Росія висунула умову для проведення саміту Нормандської четвірки - згоду офіційного Києва на формулу Штайнмаєра - і Зеленський на нього погодився. Кожна зі сторін могла погодиться на своє трактування формули. Гарна пожива для роздумів!

Реєстрація кандидатів завершується, всі таємні розклади стають явними. До дня голосування залишається менше місяця. Це чи не найшвидша виборча кампанія в історії України. Саме час для ґрунтовного аналізу.

Що чекає кіровоградців у разі реваншу екс-регіоналів (читай – перемоги Райковича або Стрижакова)? Ковбаса для кіровоградців не стане доступнішою, влада не стане відповідальнішою, корупція не зменшиться. А регіонали – повернуться, і дадуть сигнал на Київ – мовляв, «пацани, народ це проковтнув! Можна і у парламенті те саме замутити!»…

Сьогодні тема перейменувань буде широко використовуватись на місцевих виборах. Одна частина політичних сил буде пропонувати власні варіанти перейменувань, інша закликатиме протестувати проти декомунізаційних процесів.

Щоб потрапити до ради за діючою виборчою системою, необхідно, по-перше, йти від рейтингової політичної партії, а це, передусім, притаманне парламентським політ силам. По-друге, йти в команді з авторитетними і популярними кандидатами. По-третє, особисто агітувати і працювати на перемогу у своєму окрузі.

По ідеї, партійна монополія на висування кандидатів мала би сприяти розвитку політичних партій, створенню розгалуженої мережі партійних осередків, конкуренції в середині партії. Частково, законопроект дійсно сприятиме цим процесам. Проте, чи готові до цього політичні партії?

Нагадаю, до нинішнього складу Верховної Ради потрапили лише 6 політичних партій, 5 з яких створені, де-факто, перед самими виборами. Звісно, їх не можна було вважати справжніми партіями, адже вони не мали ані членів, ані партійних організацій. Чи змінилась ситуація сьогодні? Чи готуються нові партії до місцевих виборів? Чи «мобілізують» безхозних активістів до своїх лав? Спробую проаналізувати на прикладі кіровоградського політикуму.