Зрозуміло, що ні. Проте багато людей чомусь вважають саме так. Це просто дивовижно, адже Євангеліє однозначно свідчить, що Хрестос був галілеянином, а можливість Його юдейства якнайкатегоричніше заперечують самі правовірні юдеї. Як же пояснити цей парадокс? Почнімо з фактичного стану справ.
Коли кажуть, що Хрестос начебто був юдеєм, то це мало б означати принаймні одну з трьох можливостей: 1) що Він належав до племені Юди (був юдеєм за походженням); 2) мешкав у Юдеї (був юдеєм за місцем проживання); 3) був юдеєм за релігією.
ПОХОДЖЕННЯ ІСУСА ХРЕСТА
Згідно з Євангелієм, Хрестос народився від Діви Марії, яка була галілеянкою: майже все життя вона прожила в галілейському Назареті, галілеянами були всі її найближчі родичі. Нагадаємо, що галілеяни були народом, який належав до суперетносу галлів-кельтів. Цей суперетнос народився в Північному Надчорномор’ї приблизно у 12 ст. до н. е., звідки кількома хвилями розселився на величезні території Євразії. В Малій Азії (яку раніше називали Східною Галлією) галли заснували державу Галатія* — сАме до хрестиян-галатів (яких ще називали галло-гелленами**) Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. «Галати були відгалуженням галлів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції)» (Геллей Генри. Библейский справочник. — СПб., 1999. — С. 605). Частина суперетносу галлів зупинилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем) і дала цьому краю назву Галлія (Галлея, Гальлея***), яка збереглася донині у формі Галілея.
Перші згадки про Галілею сягають часів царя Салимона-Соломона**** (10 ст. до н. е.), а пророк Ісая говорить про неї як про не-юдейську країну (Іс 9.1). До речі, нинішні Голанські висоти (від «Галланд — «земля галів») знаходяться східніше Галілеї.
Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії (Діонісія Ареопагіта, Ігнатія Богоносця, святого Епіфанія, Никифора Калліста та інших), Діва Марія була шляхетною красунею, зросту вище середнього, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі і тонкі пальці рук. Тобто зовнішність виразно арійська і аж ніяк не семітська. Фантазії ж про юдейське походження Діви Марії просувалися ворогом у хрестиянське середовище на основі брутального юдейського пасквіля Цельса «Правдиве слово», а також апокрифічної «Книги Якова», яка була офіційно заборонена Церквою принаймні з 5 ст.
Належність Хреста до народу галілеян була однією з важливих причин того, що юдеї не прийняли Його, зате з легкістю засудили на смерть через розп’яття: «Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, називаним Месією? Усі відповіли: Нехай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж ще більше стали кричати: Нехай буде розп’ятий. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові праведника цього; ви бачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!» (Мт 27.22—25).
Згідно з описами у «Посланні до Візантійського імператора Теофіла», «Сказанні монаха Епіфанія» і «Листі проконсула Лентула імператору Тиберію і Римському сенату», Хрестос був дуже подібний до Своєї матері, був високого зросту (на що звернули увагу всі три автори), мав видовжене обличчя з легким рум’янцем, тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі, довгі тонкі пальці рук.
Цей словесний портрет підтверджує знаменита ікона Хреста-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 р.), зображення на якій практично повністю збігається з відбитком Ісуса на Туринській плащаниці — тканині розміром 4,36 х 1,1 м, в яку після смерті було загорнуто його тіло.
Дослідження Плащаниці також показали, що Ісус мав зріст 180 см, тобто був доволі високою людиною. Це ще один аргумент на користь його арійського (європейського) походження, оскільки галли-галілеяни були відчутно вищими в порівнянні з семітами. Згідно з даними археології, середній зріст тодішніх семітів Юдеї не перевищував 160 см, а середній зріст нинішніх євреїв 162—165 см (Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. Энциклопедический Словарь.). А кельти-галли-галати були високими, світловолосими, білошкірими, з круглими головами і видовженими обличчями, про що свідчать історичні документи, залишки скелетів і статуї галатів із малоазійського Пергама (Широкова Н. С. Культура кельтов и нордическая традиция античности. — СПб.: Евразия, 2000. — С. 84).
Євангельське оповідання також свідчить про те, що апостоли-галілеяни були високого зросту: якби вони були істотно нижчими за Хреста, то Юді Іскаріоту для видачі Вчителя не потрібно було Його цілувати — достатньо було просто вказати на найвищого. На картинах, що зображають поцілунок зрадника (наприклад, на фресці Джотто поч. 14 ст.), семіт Юда змушений дотягуватися до на голову вищого Ісуса.
На Туринській плащаниці зафіксувалися зображення монет, які були покладені на очі Ісусового тіла. Точно з’ясовано, що це т. зв. «лепта Пилата» — найдрібніша мідна монета, яка була викарбувана Пилатом в 29/30 році н. е. На монеті напис: TIBERIOU СAICAROC — «Тиберій імператор». За свідченням істориків, у юдеїв не було звичаю класти монети на очі померлим, до того ж неймовірно, щоб правовірні юдеї під час ритуалу поховання осквернювали своїх померлих монетами з іменем ненависного і «нечистого» імператора-язичника. Цього звичаю дотримувалися арійці, які здійснили покладення Ісусового тіла до тимчасової гробниці. До речі, звичай класти монети на очі померлим і донині поширений серед українців та інших арійських чи аріїзованих народів.
МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ
Майже все життя Хрестос прожив у Назареті, тому Його часто називали Ісусом з Назарета або Ісусом Назарянином. «“Єврейська Енциклопедія” наголошує, що батьківщиною Ісуса Хреста був Назарет. Отже, всі джерела згодні з тим, що Він був галілеянином, незалежно від місця Його народження», — пише авторитетний американський дослідник Дуглас Рід у фундаментальному дослідженні «Суперечка про Сіон» (1956) у розділі «Галілеянин».
Галілея і Юдея були окремими країнами з географічної, політичної, етнічної, культурної та релігійної точок зору. Вони не мали навіть спільного кордону: щоб потрапити з Галілеї в Юдею, треба було пройти понад 50 км через Самарію.
З погляду природного середовища Галілея і Юдея були майже повними протилежностями. Галілея була найбільш благодатною частиною Палестини з добрим водопостачанням, чудовою урожайністю, якісними шляхами, високою щільністю населення, відкритістю до європейської культури. Галілейське море давало багато риби. Рибальство і мореплавство — це традиційно арійські заняття, зовсім не властиві семітам, так само як і свинарство, а євангелія повідомляють, що навколо озера масово розводили свиней (Мк 5.11, Лк 8.32). Окрім того, галілеяни займалися бджолярством (Лк 24.42).
«Родючі землі і рибальство забезпечували процвітання цій землі. Торгівля тісно пов’язувала Галілею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму» (Библейская энциклопедия. Российское библейское общество, 1998. С. 24—25. Це переклад з англомовної «Encyclopedia of the Bible», Lion Publishing, Oxford, England, 1989).
Цілком іншою була природа Юдеї: «Південна час¬тина країни, власне Юдея, була повною протилежністю щодо Півночі. Непривітна і безплідна, вона подібна до гористої пустелі з оазами» (Мень Александр, прот. Сын Человеческий. — Bruxelles; FOYER ORIENTAL CHRETIEN, 1998. — С. 17). На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море; риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же гине.
З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. В євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю — Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що також повідомляє євангеліст Лука (3.1). Юдея і Галілея були штучно об’єднані Давидом в 11 ст. до н. е., однак після смерті його сина Салимона (Соломона) у 927 р. до н. е. ця імперія розпалася на Ізраїль зі столицею в Самарії і вчетверо меншу Юдею зі столицею в Єрусалимі. У часи Хреста в Галілеї проживала незначна юдейська діаспора, а в Юдеї були компактні поселення галілеян, наприклад, у Витанії неподалік Єрусалима.
Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово, — перші були арійцями (вихідцями з Північного Надчорномор’я), а другі — семітами (вихідцями з Аравійського півострова). Про етнічно-расові відмінності, серед іншого, свідчить те, що «арамейська мова була загальновживаною мовою Палестини часів Ісуса» (Геллей Генри. С. 410), проте, розмовляючи нею, галілеяни і юдеї суттєво відрізнялися способом її вимови. Наприклад, попри всі старання Петра, єрусалимляни його легко впізнали за галілейською вимовою (Мт 26.73, Мк 14.70, Лк 22.59).
Варто пояснити, що після повернення юдеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоч їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою. Галілеяни також сприйняли арамейську мову, але зберігали свою материнську, «хатню» мову. Саме цією мовою Хрестос промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46). Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Іліяху (Мк 15.34—35).
Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ, перекладають як «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!» Мовляв, перед самою смертю Хрестос почав цитувати «Псалом Давида» № 22: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?», що є абсурдом, який суперечить усьому сенсу життя, вчення і діянь Сина Божого.
Насправді ж остання фраза Ісуса звучала так: «Лельо, Лельо, лем в мя ся остані» (буквально «Тато, Тато — лише в мені останься»). Цей фразеологічний зворот (ідіому) можна перекласти як «Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Ці слова були сказані галльською мовою, якою Марія розмовляла зі своїм Сином від самого Його народження (відомі випадки, коли така «мова для своїх» — «хатня мова» — зберігається протягом кількох століть).
Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були абсолютно незрозумілими. Натомість вони зовсім не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни переселилися в Палестину (Ткач Микола. Якою була материнська мова Ісуса Хреста? — Газета «Українське слово», 16 січня 1997 р.). Правильність саме такого, «західноукраїнського» перекладу підтверджується євангелістом Лукою, який дає гелленський еквівалент згаданого гальського фразеологічного звороту: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх руках!»
Юдеї не сприймали Ісуса за свого, добре розуміючи Його галілейське походження: «І приступила до Петра одна служниця, кажучи: І ти був з Ісусом Галілеєм» (Мт 26.69). Під час урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалима люди, що Його супроводжували, пояснювали здивованим городянам: «Це Ісус, пророк із Назарета Галілейського» (Мт 26.11). Походження Ісуса точно визначив Понтій Пилат: «Пилат, почувши це, запитав, чи Він галілеянин; переконавшись, що є з підвладних Іродових, відіслав Його до Ірода, який саме був у Єрусалимі» (Лк 23.6—7), адже Ірод Антипа, нагадаємо, був правителем Галілеї.
Отже, для юдеїв Галілея була «закордонням», тим більше, що «змішані шлюби між мешканцями цих двох країн були заборонені, і ще до народження Хреста Симон Тарсис, один із Маккавейських князів, силоміць переселив усіх юдеїв, які мешкали в Галілеї, знову до Юдеї», — наголошує Дуглас Рід. Справді, у «Першій книзі Маккавеїв» (5.21—23) читаємо: «І вирушив Симон в Галілею і провів багато битв з язичниками. Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, а загинуло з язичників до трьох тисяч мужів, і він взяв здобич їхню. Також взяв він з собою юдеїв, що знаходилися в Галілеї і Арваттах, з жінками і дітьми і зі всім майном їхнім і привів у Юдею з великою радістю». Підсумовуючи, Рід твердить: «Таким чином, і за расою, і політично галілеяни та юдеї були різними народами».
РЕЛІГІЯ
«Чи можна сказати, що Хрестос був «євреєм» за релігією? — продовжує Дуглас Рід. — Юдаїстські авторитети, звісно, це категорично заперечують. Те, що на цю тему часто лунає з церковної кафедри та на зібраннях, викликало б бурю обурення в будь-якій синагозі. Незрозуміло, як такі твердження можуть висловлюватися відповідальними громадськими діячами. В епоху Ісуса Хреста не існувало ні «єврейської», ні навіть юдейської релігії. Був культ Єгови з його різними сектами фарисеїв, саддукеїв, ессеїв та ін., які затято сперечалися одна з одною та боролися за владу над народом. Це були не тільки секти, а й політичні партії, а найсильнішими з них були фарисеї з їхнім «усним переказом» того, що Бог начебто заповідав Мойсеєві.
Якщо вважати нинішніх сіоністів «євреями» (претензія, що її, вочевидь, визнають усі народи Заходу), то партією, яка відповідала їм в епоху Ісуса Хреста, слід вважати фарисеїв. Хрестос усю силу своєї критики скеровував саме проти фарисеїв. Він також картав і садукеїв, і книжників, але із Св. Писання незаперечно випливає, що саме їх (фарисеїв) Він вважав ворогами Бога і людини, а Його картаючий гнів з усією силою було скеровано головним чином проти них. Він атакував їх за те в них самих і в їхній вірі, що сучасні сіоністи оголошують головними характерними особливостями евреїв, єврейства й юдаїзму. За своєю релігією Ісус Хрестос, поза всяким сумнівом, був цілковитою протилежністю й ворогом усього того, що творить правовірного єврея сьогодні і чим були правовірні фарисеї Його часу».
ЩЕ РАЗ ПРО ДУХОВНУ ВІЙНУ
Таким чином, Хрестос не був юдеєм ні за походженням (расою), ні за місцем проживання, ні за релігією. Всі факти говорять про те, що Він був галілеянином, майже все життя прожив у Галілеї*****, всі Його апостоли, за винятком юдея Юди Іскаріота, були галілеянами, в Галілеї (а не в Єрусалимі) Він зіслав на апостолів Святого Духа і заснував свою Церкву, галілеяни першими масово сприйняли Хрестове вчення, тому Його послідовників протягом кількох століть найчастіше називали «галілеянами». Такий однозначний висновок випливає з Євангелія та історичних реалій того часу, він ґрунтується на відкритих і загальнодоступних джерелах.
Незрозуміло інше: чому, попри весь наведений вище комплекс загальнодоступних відомостей, у масовій свідомості домінує уявлення про те, що Хрестос був юдеєм?****** І це при тому, що проти цієї облуди свідчать і Євангеліє, і історія, і навіть самі правовірні юдеї!
Відповідь проста: проти Хрестового вчення і його Церкви протягом двох тисячоліть ведеться прихована інформаційно-духовна війна. Вона почалася ще за життя Ісуса: «Тоді привели до Нього біснуватого: сліпого та німого, і Він зцілив його, так що німий і говорив, і бачив. І здивувалися всі люди. А фарисеї сказали: Отой не інакше виганяє бісів, як тільки Вельзевулом, князем бісівським» (Мт 12.22—24).
Ця війна активізувалася після відходу Ісуса з цього світу, коли ворог виявив диявольську активність у спотворенні Євангелія і Хрестового вчення, масово тиражуючи сфальсифіковані рукописи Євангелія і популяризуючи такі фальшивки, як «Книга Якова».
Сьогодні війна проти Хреста досягла безпрецедентних масштабів. Наслідки методичного отруєння християнської свідомості очевидні: західноукраїнських галлів перестали відрізняти від семітів, квітучу Галілею назвали околицею напівпустельної Юдеї, галілеян Ісуса Хреста і Діву Марію записали євреями, головну ідею Його вчення про боголюдську трансформацію підмінили фарисейським «воскресінням мертвих», а потенційних синів Божих майже переконали в тому, що вони є створеними «з праху земного» недолугими рабами-біороботами.
— Але чому тоді Ісус, не будучи юдеєм, разом зі своїми учнями святкував юдейський Пейсах?
Це ще одна дуже небезпечна закладка в нашу масову свідомість. Про це поговоримо у наступному підрозділі.
Примітки
* «Галатія — стародавня країна у центральній частині Малої Азії (тепер Туреччина); бл. 277 року до н. е. завойована кельтськими галатами (звідси назва)» (Універсальний словник-енциклопедія. — К.: Ірина, 1999. — С. 299).
** Нюстрем Эрик. Библейский словарь (пер. со швед.). — СПб., 1998.— С. 85, «Галатия».
*** Звуки «е» та «і» дуже часто чергуються, наприклад, веди—віди, весть—вість, река—ріка, Борея—Борія, Арей—Арій.
**** Салимон (від салим — мир, ман-мон — людина, тобто «мирна людина») був царем індоєвропейської імперії Ізраїль (від арійського Is-ra-il — буквально «від сонячного бога»). Батьком Салимона був білявий Давид, а його матір’ю — білява євусеянка Вірсавія-Ярусавія з тоді ще арійського Ярусалима-Яруса (див. книгу «Арійський стандарт»).
***** Згідно з Євангелієм, в Юдеї Ісус був лише 3 рази: 1) разом з учнями перед призначенням 12-ти апостолів (Ів 3.22); 2) під час воскресіння Лазара (Ів 11.7); 3) під час Єрусалимської кризи (від дня входження в Єрихон до дня Воскресіння в Єрусалимі). Загалом час Його перебування на території Юдеї на перевищував двох-трьох тижнів.
****** Значно більше формальних підстав стверджувати, що Тарас Шевченко був росіянином: народився і жив в Російській імперії, більшу частину життя перебував за межами України, багато творів і листів, навіть свій щоденник, написав російською мовою, мав багато друзів серед росіян, служив у російській армії тощо. І тим не менш ніхто не заперечить, що Шевченко — щирий українець.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
16 --- ЧИ БУВ ХРЕСТОС ЮДЕЄМ?
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Зрозуміло, що ні. Проте багато людей чомусь вважають саме так. Це просто дивовижно, адже Євангеліє однозначно свідчить, що Хрестос був галілеянином, а можливість Його юдейства якнайкатегоричніше заперечують самі правовірні юдеї. Як же пояснити цей парадокс? Почнімо з фактичного стану справ.
06121601e.jpg
Продовження. Попередній розділ книги «Пшениця без куколю»: 15 --- Палінгенезія, тобто реінкарнація
Коли кажуть, що Хрестос начебто був юдеєм, то це мало б означати принаймні одну з трьох можливостей: 1) що Він належав до племені Юди (був юдеєм за походженням); 2) мешкав у Юдеї (був юдеєм за місцем проживання); 3) був юдеєм за релігією.
ПОХОДЖЕННЯ ІСУСА ХРЕСТА
Згідно з Євангелієм, Хрестос народився від Діви Марії, яка була галілеянкою: майже все життя вона прожила в галілейському Назареті, галілеянами були всі її найближчі родичі. Нагадаємо, що галілеяни були народом, який належав до суперетносу галлів-кельтів. Цей суперетнос народився в Північному Надчорномор’ї приблизно у 12 ст. до н. е., звідки кількома хвилями розселився на величезні території Євразії. В Малій Азії (яку раніше називали Східною Галлією) галли заснували державу Галатія* — сАме до хрестиян-галатів (яких ще називали галло-гелленами**) Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. «Галати були відгалуженням галлів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції)» (Геллей Генри. Библейский справочник. — СПб., 1999. — С. 605). Частина суперетносу галлів зупинилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем) і дала цьому краю назву Галлія (Галлея, Гальлея***), яка збереглася донині у формі Галілея.
Перші згадки про Галілею сягають часів царя Салимона-Соломона**** (10 ст. до н. е.), а пророк Ісая говорить про неї як про не-юдейську країну (Іс 9.1). До речі, нинішні Голанські висоти (від «Галланд — «земля галів») знаходяться східніше Галілеї.
Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії (Діонісія Ареопагіта, Ігнатія Богоносця, святого Епіфанія, Никифора Калліста та інших), Діва Марія була шляхетною красунею, зросту вище середнього, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі і тонкі пальці рук. Тобто зовнішність виразно арійська і аж ніяк не семітська. Фантазії ж про юдейське походження Діви Марії просувалися ворогом у хрестиянське середовище на основі брутального юдейського пасквіля Цельса «Правдиве слово», а також апокрифічної «Книги Якова», яка була офіційно заборонена Церквою принаймні з 5 ст.
Належність Хреста до народу галілеян була однією з важливих причин того, що юдеї не прийняли Його, зате з легкістю засудили на смерть через розп’яття: «Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, називаним Месією? Усі відповіли: Нехай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж ще більше стали кричати: Нехай буде розп’ятий. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові праведника цього; ви бачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!» (Мт 27.22—25).
Згідно з описами у «Посланні до Візантійського імператора Теофіла», «Сказанні монаха Епіфанія» і «Листі проконсула Лентула імператору Тиберію і Римському сенату», Хрестос був дуже подібний до Своєї матері, був високого зросту (на що звернули увагу всі три автори), мав видовжене обличчя з легким рум’янцем, тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі, довгі тонкі пальці рук.
Цей словесний портрет підтверджує знаменита ікона Хреста-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 р.), зображення на якій практично повністю збігається з відбитком Ісуса на Туринській плащаниці — тканині розміром 4,36 х 1,1 м, в яку після смерті було загорнуто його тіло.
Дослідження Плащаниці також показали, що Ісус мав зріст 180 см, тобто був доволі високою людиною. Це ще один аргумент на користь його арійського (європейського) походження, оскільки галли-галілеяни були відчутно вищими в порівнянні з семітами. Згідно з даними археології, середній зріст тодішніх семітів Юдеї не перевищував 160 см, а середній зріст нинішніх євреїв 162—165 см (Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. Энциклопедический Словарь.). А кельти-галли-галати були високими, світловолосими, білошкірими, з круглими головами і видовженими обличчями, про що свідчать історичні документи, залишки скелетів і статуї галатів із малоазійського Пергама (Широкова Н. С. Культура кельтов и нордическая традиция античности. — СПб.: Евразия, 2000. — С. 84).
Євангельське оповідання також свідчить про те, що апостоли-галілеяни були високого зросту: якби вони були істотно нижчими за Хреста, то Юді Іскаріоту для видачі Вчителя не потрібно було Його цілувати — достатньо було просто вказати на найвищого. На картинах, що зображають поцілунок зрадника (наприклад, на фресці Джотто поч. 14 ст.), семіт Юда змушений дотягуватися до на голову вищого Ісуса.
На Туринській плащаниці зафіксувалися зображення монет, які були покладені на очі Ісусового тіла. Точно з’ясовано, що це т. зв. «лепта Пилата» — найдрібніша мідна монета, яка була викарбувана Пилатом в 29/30 році н. е. На монеті напис: TIBERIOU СAICAROC — «Тиберій імператор». За свідченням істориків, у юдеїв не було звичаю класти монети на очі померлим, до того ж неймовірно, щоб правовірні юдеї під час ритуалу поховання осквернювали своїх померлих монетами з іменем ненависного і «нечистого» імператора-язичника. Цього звичаю дотримувалися арійці, які здійснили покладення Ісусового тіла до тимчасової гробниці. До речі, звичай класти монети на очі померлим і донині поширений серед українців та інших арійських чи аріїзованих народів.
МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ
Майже все життя Хрестос прожив у Назареті, тому Його часто називали Ісусом з Назарета або Ісусом Назарянином. «“Єврейська Енциклопедія” наголошує, що батьківщиною Ісуса Хреста був Назарет. Отже, всі джерела згодні з тим, що Він був галілеянином, незалежно від місця Його народження», — пише авторитетний американський дослідник Дуглас Рід у фундаментальному дослідженні «Суперечка про Сіон» (1956) у розділі «Галілеянин».
Галілея і Юдея були окремими країнами з географічної, політичної, етнічної, культурної та релігійної точок зору. Вони не мали навіть спільного кордону: щоб потрапити з Галілеї в Юдею, треба було пройти понад 50 км через Самарію.
З погляду природного середовища Галілея і Юдея були майже повними протилежностями. Галілея була найбільш благодатною частиною Палестини з добрим водопостачанням, чудовою урожайністю, якісними шляхами, високою щільністю населення, відкритістю до європейської культури. Галілейське море давало багато риби. Рибальство і мореплавство — це традиційно арійські заняття, зовсім не властиві семітам, так само як і свинарство, а євангелія повідомляють, що навколо озера масово розводили свиней (Мк 5.11, Лк 8.32). Окрім того, галілеяни займалися бджолярством (Лк 24.42).
«Родючі землі і рибальство забезпечували процвітання цій землі. Торгівля тісно пов’язувала Галілею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму» (Библейская энциклопедия. Российское библейское общество, 1998. С. 24—25. Це переклад з англомовної «Encyclopedia of the Bible», Lion Publishing, Oxford, England, 1989).
Цілком іншою була природа Юдеї: «Південна час¬тина країни, власне Юдея, була повною протилежністю щодо Півночі. Непривітна і безплідна, вона подібна до гористої пустелі з оазами» (Мень Александр, прот. Сын Человеческий. — Bruxelles; FOYER ORIENTAL CHRETIEN, 1998. — С. 17). На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море; риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же гине.
З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. В євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю — Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що також повідомляє євангеліст Лука (3.1). Юдея і Галілея були штучно об’єднані Давидом в 11 ст. до н. е., однак після смерті його сина Салимона (Соломона) у 927 р. до н. е. ця імперія розпалася на Ізраїль зі столицею в Самарії і вчетверо меншу Юдею зі столицею в Єрусалимі. У часи Хреста в Галілеї проживала незначна юдейська діаспора, а в Юдеї були компактні поселення галілеян, наприклад, у Витанії неподалік Єрусалима.
Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово, — перші були арійцями (вихідцями з Північного Надчорномор’я), а другі — семітами (вихідцями з Аравійського півострова). Про етнічно-расові відмінності, серед іншого, свідчить те, що «арамейська мова була загальновживаною мовою Палестини часів Ісуса» (Геллей Генри. С. 410), проте, розмовляючи нею, галілеяни і юдеї суттєво відрізнялися способом її вимови. Наприклад, попри всі старання Петра, єрусалимляни його легко впізнали за галілейською вимовою (Мт 26.73, Мк 14.70, Лк 22.59).
Варто пояснити, що після повернення юдеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоч їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою. Галілеяни також сприйняли арамейську мову, але зберігали свою материнську, «хатню» мову. Саме цією мовою Хрестос промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46). Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Іліяху (Мк 15.34—35).
Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ, перекладають як «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!» Мовляв, перед самою смертю Хрестос почав цитувати «Псалом Давида» № 22: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?», що є абсурдом, який суперечить усьому сенсу життя, вчення і діянь Сина Божого.
Насправді ж остання фраза Ісуса звучала так: «Лельо, Лельо, лем в мя ся остані» (буквально «Тато, Тато — лише в мені останься»). Цей фразеологічний зворот (ідіому) можна перекласти як «Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Ці слова були сказані галльською мовою, якою Марія розмовляла зі своїм Сином від самого Його народження (відомі випадки, коли така «мова для своїх» — «хатня мова» — зберігається протягом кількох століть).
Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були абсолютно незрозумілими. Натомість вони зовсім не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни переселилися в Палестину (Ткач Микола. Якою була материнська мова Ісуса Хреста? — Газета «Українське слово», 16 січня 1997 р.). Правильність саме такого, «західноукраїнського» перекладу підтверджується євангелістом Лукою, який дає гелленський еквівалент згаданого гальського фразеологічного звороту: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх руках!»
Юдеї не сприймали Ісуса за свого, добре розуміючи Його галілейське походження: «І приступила до Петра одна служниця, кажучи: І ти був з Ісусом Галілеєм» (Мт 26.69). Під час урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалима люди, що Його супроводжували, пояснювали здивованим городянам: «Це Ісус, пророк із Назарета Галілейського» (Мт 26.11). Походження Ісуса точно визначив Понтій Пилат: «Пилат, почувши це, запитав, чи Він галілеянин; переконавшись, що є з підвладних Іродових, відіслав Його до Ірода, який саме був у Єрусалимі» (Лк 23.6—7), адже Ірод Антипа, нагадаємо, був правителем Галілеї.
Отже, для юдеїв Галілея була «закордонням», тим більше, що «змішані шлюби між мешканцями цих двох країн були заборонені, і ще до народження Хреста Симон Тарсис, один із Маккавейських князів, силоміць переселив усіх юдеїв, які мешкали в Галілеї, знову до Юдеї», — наголошує Дуглас Рід. Справді, у «Першій книзі Маккавеїв» (5.21—23) читаємо: «І вирушив Симон в Галілею і провів багато битв з язичниками. Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, а загинуло з язичників до трьох тисяч мужів, і він взяв здобич їхню. Також взяв він з собою юдеїв, що знаходилися в Галілеї і Арваттах, з жінками і дітьми і зі всім майном їхнім і привів у Юдею з великою радістю». Підсумовуючи, Рід твердить: «Таким чином, і за расою, і політично галілеяни та юдеї були різними народами».
РЕЛІГІЯ
«Чи можна сказати, що Хрестос був «євреєм» за релігією? — продовжує Дуглас Рід. — Юдаїстські авторитети, звісно, це категорично заперечують. Те, що на цю тему часто лунає з церковної кафедри та на зібраннях, викликало б бурю обурення в будь-якій синагозі. Незрозуміло, як такі твердження можуть висловлюватися відповідальними громадськими діячами. В епоху Ісуса Хреста не існувало ні «єврейської», ні навіть юдейської релігії. Був культ Єгови з його різними сектами фарисеїв, саддукеїв, ессеїв та ін., які затято сперечалися одна з одною та боролися за владу над народом. Це були не тільки секти, а й політичні партії, а найсильнішими з них були фарисеї з їхнім «усним переказом» того, що Бог начебто заповідав Мойсеєві.
Якщо вважати нинішніх сіоністів «євреями» (претензія, що її, вочевидь, визнають усі народи Заходу), то партією, яка відповідала їм в епоху Ісуса Хреста, слід вважати фарисеїв. Хрестос усю силу своєї критики скеровував саме проти фарисеїв. Він також картав і садукеїв, і книжників, але із Св. Писання незаперечно випливає, що саме їх (фарисеїв) Він вважав ворогами Бога і людини, а Його картаючий гнів з усією силою було скеровано головним чином проти них. Він атакував їх за те в них самих і в їхній вірі, що сучасні сіоністи оголошують головними характерними особливостями евреїв, єврейства й юдаїзму. За своєю релігією Ісус Хрестос, поза всяким сумнівом, був цілковитою протилежністю й ворогом усього того, що творить правовірного єврея сьогодні і чим були правовірні фарисеї Його часу».
ЩЕ РАЗ ПРО ДУХОВНУ ВІЙНУ
Таким чином, Хрестос не був юдеєм ні за походженням (расою), ні за місцем проживання, ні за релігією. Всі факти говорять про те, що Він був галілеянином, майже все життя прожив у Галілеї*****, всі Його апостоли, за винятком юдея Юди Іскаріота, були галілеянами, в Галілеї (а не в Єрусалимі) Він зіслав на апостолів Святого Духа і заснував свою Церкву, галілеяни першими масово сприйняли Хрестове вчення, тому Його послідовників протягом кількох століть найчастіше називали «галілеянами». Такий однозначний висновок випливає з Євангелія та історичних реалій того часу, він ґрунтується на відкритих і загальнодоступних джерелах.
Незрозуміло інше: чому, попри весь наведений вище комплекс загальнодоступних відомостей, у масовій свідомості домінує уявлення про те, що Хрестос був юдеєм?****** І це при тому, що проти цієї облуди свідчать і Євангеліє, і історія, і навіть самі правовірні юдеї!
Відповідь проста: проти Хрестового вчення і його Церкви протягом двох тисячоліть ведеться прихована інформаційно-духовна війна. Вона почалася ще за життя Ісуса: «Тоді привели до Нього біснуватого: сліпого та німого, і Він зцілив його, так що німий і говорив, і бачив. І здивувалися всі люди. А фарисеї сказали: Отой не інакше виганяє бісів, як тільки Вельзевулом, князем бісівським» (Мт 12.22—24).
Ця війна активізувалася після відходу Ісуса з цього світу, коли ворог виявив диявольську активність у спотворенні Євангелія і Хрестового вчення, масово тиражуючи сфальсифіковані рукописи Євангелія і популяризуючи такі фальшивки, як «Книга Якова».
Сьогодні війна проти Хреста досягла безпрецедентних масштабів. Наслідки методичного отруєння християнської свідомості очевидні: західноукраїнських галлів перестали відрізняти від семітів, квітучу Галілею назвали околицею напівпустельної Юдеї, галілеян Ісуса Хреста і Діву Марію записали євреями, головну ідею Його вчення про боголюдську трансформацію підмінили фарисейським «воскресінням мертвих», а потенційних синів Божих майже переконали в тому, що вони є створеними «з праху земного» недолугими рабами-біороботами.
— Але чому тоді Ісус, не будучи юдеєм, разом зі своїми учнями святкував юдейський Пейсах?
Це ще одна дуже небезпечна закладка в нашу масову свідомість. Про це поговоримо у наступному підрозділі.
Примітки
* «Галатія — стародавня країна у центральній частині Малої Азії (тепер Туреччина); бл. 277 року до н. е. завойована кельтськими галатами (звідси назва)» (Універсальний словник-енциклопедія. — К.: Ірина, 1999. — С. 299).
** Нюстрем Эрик. Библейский словарь (пер. со швед.). — СПб., 1998.— С. 85, «Галатия».
*** Звуки «е» та «і» дуже часто чергуються, наприклад, веди—віди, весть—вість, река—ріка, Борея—Борія, Арей—Арій.
**** Салимон (від салим — мир, ман-мон — людина, тобто «мирна людина») був царем індоєвропейської імперії Ізраїль (від арійського Is-ra-il — буквально «від сонячного бога»). Батьком Салимона був білявий Давид, а його матір’ю — білява євусеянка Вірсавія-Ярусавія з тоді ще арійського Ярусалима-Яруса (див. книгу «Арійський стандарт»).
***** Згідно з Євангелієм, в Юдеї Ісус був лише 3 рази: 1) разом з учнями перед призначенням 12-ти апостолів (Ів 3.22); 2) під час воскресіння Лазара (Ів 11.7); 3) під час Єрусалимської кризи (від дня входження в Єрихон до дня Воскресіння в Єрусалимі). Загалом час Його перебування на території Юдеї на перевищував двох-трьох тижнів.
****** Значно більше формальних підстав стверджувати, що Тарас Шевченко був росіянином: народився і жив в Російській імперії, більшу частину життя перебував за межами України, багато творів і листів, навіть свій щоденник, написав російською мовою, мав багато друзів серед росіян, служив у російській армії тощо. І тим не менш ніхто не заперечить, що Шевченко — щирий українець.
Продовження:
17 --- Пейсах чи Перехід?
-----------------------
В тему:
«Книжка року 2006»: випадковість чи світоглядне відродження?
Книга «Пшениця без куколю» знята з конкурсу Бі-Бі-Сі через ідеологічні причини
Книга Двох Тисячоліть
Якщо ти арієць
1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ
2 --- ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ
3 --- ЦЕРКВА І ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ТЕКСТИ
4 --- МЕТАФІЗИЧНІ АРХЕТИПИ
5 --- ВОАНЕРГЕС, тобто СИНИ ГРОМУ
6 --- ІСУС, ЩО ОЗНАЧАЄ ЯСНИЙ
7 --- ХРЕСТОС І ХРІСТОС
8 --- ХРЕСТИЯНСТВО І ЮДОХРІСТИЯНСТВО
9 --- ДОГОВІР І ЗАПОВІТ
10 --- АРІЇ, АРІЙЦІ, ТРИПІЛЬЦІ
11 --- ГАЛЛИ — КЕЛЬТИ
12 --- ПЕЛАЗГИ, ГЕЛЛЕНИ, ГРЕКИ
13 --- МАГИ, ВОЛХВИ, ЕГРЕГОРИ, СИЛИ, БОГИ
14 --- ВІЙНА ЗА РОЗУМ
15 --- ПАЛІНГЕНЕЗІЯ, ТОБТО РЕІНКАРНАЦІЯ
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»