Відлуння третього пришестя

У статті “Гіперборійські традиції українців” розповідається про зафіксований ним у глухому поліському селі давній український обряд жертвоприношення, який, вірогідно, є тим самим обрядом (хоча і видозміненим протягом тисячоліть), який виконували описані Геродотом гіперборії. На цю користь говорить і дослідження академіка Бориса Рибакова про тотожність гіперборіїв і групи праслов’янських народів.

Усе це є ще одним підтвердженням гіпотези про те, що Гіперборія — це назва вищої цивілізації, яка виникла на території України у 55 ст. до н. е. і нині відома як Трипільська цивілізація (див.: Згадай себе!). Вірогідно, що ядром Гіперборійської цивілізації була вкрита лісами територія від Волині до Київщини, яка найдовше і зберегла традиції Землі Вепра. Головним духовним центром цієї святої землі був Київ, тому священні дари передавалися з Києва через Житомирщину і далі на південь аж на острів Делос в Егейському морі, де народилися Купало-Аполлон і Артеміда.

Привертають увагу імена двох згаданих Геродотом гіперборійських дівчат — Лаодіка і Гіпероха. Схоже, що це дещо перекручені праукраїнські імена: Лаодіка дуже нагадує ім’я Лада (точніше, Ладіка-Ладочка), а ім’я Гіпероха (чи Упероха...) типологічно подібне до наших Солоха чи Явдоха і могло означати “краща”, “обдарована вищими якостями” (упер — вище норми). Саме таких, найкращих дівчат і обирали для принесення священних дарів у храм Артеміди на Делосі.

Євдокія (Явдоха) Вітенко, з якою розмовляв Олександр Босий, розповіла, що обряд принесення жертовних дарів — це не було щорічне свято, але “покаяння” (“зміна свідомості”, "оновлення згори"). Тобто метою цього звичаю було вдосконалення або, точніше, оновлення людської свідомості шляхом згадування дуже давніх, ще дохристиянських сакральних подій. Така далекосяжність народної пам’яті не є чимось неймовірним, адже до нашого часу дожили значно давніші, ще кроманьйонські ритуали, пов’язані з жервоприношенням тотемної тварини — вепра.

У праці “Четверте пришестя Спасителя” (Перехід-IV, випуск 8) були закладені основи еволюційної моделі, яка дозволяє за прадавніми міфами і легендами побачити реальні історичні події. Проілюструємо продуктивність згаданої моделі на прикладі описаного вище ритуалу. Але спочатку нагадаємо сутність цієї моделі антропогенезу.

Небесний десант

Усе існуюче на землі (Яв) створене світлими небесними сутностями — ангельською ієрархією на чолі із Сином Божим і Небесною Дівою (Царицею ангелів), які є ідеальним уособленням чоловічого і жіночого начал. Окрім ангельської ієрархії (Прав), яка діє у цілковитій єдності з волею Бога-Отця Вишнього і Святого, ще є цілий світ духовних сутностей (Нав), які займають нижчі рівні духовного світу аж до найнижчого рівня — пекла.

Життя було створене на Землі принаймні з двома цілями.

По-перше, воно стало виявленням прагнення до творчості Бога-Отця і поєднаної з ним ангельської ієрархії.

По-друге, фізичний світ став своєрідним “тренувальним полігоном” для прискореного розвитку духовних сутностей. Прискорення відбувається за рахунок того, що в земних умовах у близькому сусідстві знаходяться носії добра і зла, в той час як у духовному світі між різними рівнями буття існують потужні бар’єри. Земне життя постійно вимагає від людини здійснення актів свідомого вибору, тож є своєрідним “тренажером волі” для втілених духовних сутностей.

Утілення може відбутися лише у таку земну оболонку, яка відповідає складності духовної сутності, дозволяє їй сформувати земну свідомість і ефективно взаємодіяти з навколишнім фізичним світом (людський дух не може втілитися в тіло тварини, так само як пілот не може літати на артилерійському снаряді, а потребує пристосованого для людини літального апарату). Таким біомеханізмом для втілення духовної сутності є людське тіло — фізична плоть з деяким базовим рівнем психіки (після втілення поступово формується індивідуальна психіка — “душа”).

Робота “ангельської лабораторії” над створенням людського тіла тривала мільйони років, а на незліченній кількості живих істот — від найпростіших мікроорганізмів до людиноподібних мавп — відпрацьовувалися складові елементи плоті та психіки. Нарешті, приблизно 150—200 тисячоліть тому у Східній Африці була створена конструкція земної істоти, придатна для більш-менш безпечного втілення духовних сутностей. Це і була перша людина.

Для закріплення і розвитку нових біологічних та психічних якостей потрібна була сприятлива, достатньо ізольована територія — т. зв. “расотворчий казан”. Приблизно 100 тисяч років тому відбувся Перший перехід у перший “расотворчий казан”, що знаходився у межиріччі Тігру і Ефрату — у славнозвісний Едем. На той час Месопотамія знаходилася в зоні м’якого, теплого клімату, а її територія з усіх чотирьох сторін була захищена потужними ріками. Цілком можливо, що у цій виокремленій країні-тетрагоні — “країні У” — не було небезпечних для людини хижих звірів, отож расотворчий центр Едем був ідеальним місцем для формування першої людської раси. Принагідно згадаємо, що одне зі значень імені “У-країна”, “країна-У” або “країна-4” (“країна-тетрагон”) — виокремлена і захищена з чотирьох сторін територія, оскільки букві “У” в найдавніших абетках відповідали числа 4 і 400 (стократна четвірка), а саме написання букви У подібне до написання цифри Ч (чотири) і букви Ч, з якої й починається слово “чотири” (на санскриті — “чатур”). Перший расотворчий центр Едем традиційно розглядається як захищена з 4-х сторін (чотирма ріками) свята земля — “країна-Ч” (країна-чотиристоронник) або “країна-У” (де У = 4), або “4-крайна” (земля з чотирма краями-межами), або “У-крайна”.

Судячи з даних археології, ця перша людська раса — раса неоантропів — сформувалася приблизно у 40 тисячолітті до н. е. Виникнення нової раси означає, що людська спільнота адаптувалася до відповідних природно-кліматичних умов. Наслідком такої адаптації стали демографічний вибух і зафіксоване археологією розселення неоантропів на навколишні території аж до Австралії (нещодавно точно установлено, що перші люди з’явилися на цьому континенті 40 тисячоліть тому, тобто у 38-му тис. до н. е.)

Детальніше особливості Першого переходу описані в працях “Арійський стандарт” (Перехід-IV, № 4) і “Четверте пришестя Спасителя”. А зараз лише зупинимось на одному принциповому моменті: цілеспрямований перехід з Африки в Месопотамію і формування першої людської раси не могли відбутися без потужного Лідера — втіленої духовної істоти найвищого рівня. Можливо, що саме це, перше пришестя Сина Божого відбито в індо-арійських міфах про Ганумана, ім’я якого перекладається як “людська раса” (ган-гон — потік, раса; ман — людина). Богочоловік Гануман отримав тіло, згідно з міфологією, від “небесної діви” Ан’яни (Ан — небо, яна — юна, діва).

Запам’ятаймо цю архетипову ситуацію, яка у майбутньому повториться ще три рази:

1. Перехід на вищий цивілізаційно-расовий рівень ініціюється діяльністю втілених духовних сутностей найвищого рівня — Небесної Діви і народженого від Неї Сина Божого. Оскільки їхня духовна свідомість є повністю відкритою до божественної свідомості Бога-Отця, то вони є втіленими божественними сутностями — боголюдьми.

2. На духовному рівні Син Божий і Небесна Діва діють як брат і сестра, а в земному житті — як матір і син.
Другий перехід відбувся 30—27 тисячоліть тому і привів до формування раси європейських кроманьйонців у тетрагоні Борія (захищеній з півдня Понтійським озером, із заходу Карпатами, з півночі льодовиком, зі сходу Доном). Його зініціював втілений Син Божий Адам (від Аз-ман — боголюдина), який народився від втіленої Небесної Діви Єви (єва — блага).

Третій перехід розпочався у 55 ст. до н. е. Він привів до формування арійської раси у расотворчому центрі Гіперборія (Уперборія). Ця “країна-У” була захищена з півдня Руським морем, із заходу Карпатами, з півночі болотами, зі сходу Доном. Головна ж расотворча активність відбувалася у межиріччі Дніпра і Дністра. Цей перехід був ініційований утіленим Сином Божим, відомим під іменами Рама (поєднувач небесного і земного, хрест), Ной—Йона—Їма (новий, оновлений), Ману, Луг (людина), Гопал—Гопалан—Аполлон (захисник) та іншими. Його народила втілена Небесна Діва, також відома під багатьма іменами: Інанна (ін — юна, анна — небесна), Діванна-Діана (діва небесна), Юнона (лат. Juno — юна), Артеміда (сонячна, божественна посланниця, або посланниця з Арти-Артанії).

Четвертий перехід був започаткований утіленням Цариці ангелів, яка жила у фізичному світі як галілеянка Діва Марія. Вона народила втіленого Сина Божого, відомого під іменами Ісус, Хрестос (від хрест — знак поєднання небесного і земного, рама), Спаситель, Галілеянин, Назарянин, Син Людський (як Він сам себе називав). Повноцінна реалізація Четвертого переходу має відбутися в Україні до 2015 року і привести до формування раси нових аріїв. Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (країною-У або У-країною) після Едему, Борії і Уперборії.

А тепер кілька слів про те, чому гіперборійські Арга і Опіс для полегшення пологів зверталися не до матері Лати, а до діви Артеміди, яка, згідно з міфологією, ніколи не народжувала дітей.

Брат і сестра, матір і син

Згідно з давньогрецькою міфологією, Аполлон і Артеміда були народжені титанідою Летою (Латою) на острові Астерія, який після народження близнюків стали називати Делос (від гр. deloo — являю). Фактично, титанами давні греки називали расу європейських кроманьйонців — могутніх довгоногих мисливців на мамонтів (наступну за ними расу аріїв вони вважали богами), з чого випливає, що Лета вийшла із середовища цієї першої Білої раси (європеоїдів-бореалів), тим більше, що сам острів Астерія знаходився на ближній периферії Борії.

Ми вже говорили про те, що у духовному світі Син Божий і Небесна Діва як ідеальні уособлення інноваційно-атакуючого чоловічого і оберігаючо-упорядковуючого жіночого начала перебувають у гармонійній, взаємодоповнюючій, рівноправній взаємодії і знаходяться на одному ієрархічному рівні. Такий характер їхніх небесних стосунків людська уява часто переносила на їхні стосунки після земного втілення. В результаті втілена Небесна Діва сприймалася разом з народженим нею Сином як чоловік і жінка (Адам і Єва) або брат і сестра (Аполлон і Артеміда).

Важливим чинником, який сприяв такому їх сприйняттю в народній свідомості, були дружні стосунки між Матір’ю і Сином, а також те, що протягом усього життя вони обидва зберігали вигляд молодих людей (наприклад, Ісус Хрестос і Діва Марія зовнішньо виглядали як брат і сестра). Ця їхня “вічна молодість” пояснюється високим духовно-психічним розвитком і здоровим способом життя.

Втілена Цариця ангелів водночас була і Матір’ю (бо народила Сина), і Дівою (бо виглядала юною).

Згодом в народних уявленнях відбулося розділення особи Матері і особи Діви: звідси Лета як Божа Матір і, вона ж, Артеміда як Діва і сестра Аполлона. Врешті-решт, якщо людина, не знайома з християнською догматикою, дізнається про Діву Марію і Матір Божу, то вона буде переконана, що йдеться про дві окремі особистості з різними функціями і різними іменами. А якщо ж подивитися на ікони, особливо в західній християнській традиції, то Ісус Хрестос і Діва Марія часто зображуються саме як брат і сестра.

Таким чином, Артеміда і Лета-Лата-Лада — це одна й та ж сама особа, втілена Цариця ангелів, матір Рами-Аполлона-Гопалана-Гопала-Купала (точніше, Йвана Купала, тобто “юного”). Не вдаючись у детальні обґрунтування (це тема окремої статті), скажемо лише, що феномен поєднання в одній особі материнства і дівоцтва пояснює те, чому Арга і Опіс принесли вдячну жертву діві Артеміді за легкі і швидкі пологи, а також те, чому українська Діванна (Діва Анна, вона ж — Лада) була не лише ідеальним утіленням жіночого начала, покровителькою материнства, породільних обрядів, дітонародження і жіночої долі, але й богинею невинності та чистоти (Войтович Валерій. Сокіл-Род (Легенди та міфи стародавніх українців).— Рівне: Оріана, 1997.— 332 с., с. 202).

Реконструкція гіперборійського обряду

Проте час повернутися до острова Делос, на якому Лада-Артеміда народила Раму-Аполлона. На цьому острові були святилища Артеміди і Аполлона, які притягували до себе прочан зі всього світу. Навіть в далекій Гіперборії пам’ятали про цю подію і періодично надсилали на Делос делегації зі священними дарами. Цей звичай зберігся у віддалених селах гіперборійського Полісся аж до початку XX століття разом із пам’яттю про те, що початковою точкою, звідки передавалися жертовні дари на Делос, був Київ.

Що спільного між Києвом і островом Делос? Логіка достатньо проста. Рама-Аполлон народився на Делосі — тодішній цивілізаційній периферії. Своє служіння він розпочав на землі кроманьйонської Борії (Землі Вепра), ядро якої знаходилося на північному узбережжі прісноводного Понтійського озера. Борія вважалася святою, райською землею тому, що була колискою (расотворчим казаном) Білої раси. Це природно, що місце свого дитинства людина вважає “раєм”, адже безтурботний час дитинства на все життя залишає у душі людини світлі спогади невинного дитячого щастя.

Напередодні Циркумпонтійської катастрофи Рама попередив людей про наближення великого потопу. Ті, які володіли ширшою свідомістю, повірили Йому і здійснили перехід на північ, на географічно вищі землі, де заснували цивілізацію вищого світоглядного, організаційного і технологічного рівня — Вищу Борію (Уперборію, Трипільська цивілізація). Ті, що не пішли за Рамою, загинули у бурхливих солоних водах, які ринули на долини Борії з переповненого Середземного моря через Босфор.

Можливо, що Рама народився у 5508 році до н. е., тому цей рік вважається початком світу. Згідно з переказами у Києві Рама заснував головне святилище нової цивілізації, тому Київ був духовним центром Гіперборії. З цієї причини головні арійські обсерваторії Стоунгендж і Аркаїм побудовані на широті Києва на віддалі у 30 градусів довготи на захід і на схід від нього ( Згадай себе!), а Київ і донині залишається чи не найбільшим центром паломництва на просторах Євразії.

Таким чином, Делос і Київ — це “альфа і омега”, початок і кінець земного життя втіленого Сина Божого під час Його третього пришестя в особі Рами—Гопала—Ноя—Їми—Ману. Для пам’яті про ті сакральні часи, “коли все почалося”, гіперборійці прибули на Делос і заснували на ньому святилища Аполлона і Артеміди (отим-то греки вважали їх богами-пришельцями). Для оновлення свідомості (покаяння) періодично з Києва на Делос від села до села передавалися священні дари. Вірогідно, що цей обряд виконувався кожні 19 років, оскільки, згідно з повідомленням Діодора Сицілійського, саме з такою періодичністю Аполлон з’являється гіперборійцям — народу співучому і музично обдарованому.

Додамо, що 19 років — це тривалість “кола Місяця” (через 19 років фази місяця припадають на ті ж самі числа календаря). “За астрологічною традицією, на зламах кола Місяця люди переосмислюють (звичайно підсвідомо) пройдений шлях і змінюють життєві пріоритети. Народження людини супроводжується конкретною астрономічною ситуацією, і, повторюючись через 19 років, вона ніби знов починає життя цієї людини, закладає її якісно нову «мікроцивілізацію»”. Іншими словами, кожні 19 років відбувається неначе духовне перенародження людини. Ще цікавіше те, що для ПЕРЕХОДУ цивілізації від старої системи до нової потрібно саме 19 років (Васильченко Сергій, Холодна Наталка. Метонів цикл і міжепохальна цивілізація (рукопис).

У присвяченому Рамі-Аполлону гіперборійському обряді, про який розповіла Євдокія Вітенко, фігурує не Рама, а Хрестос. Можливо, така невимушена заміна “діючих осіб” у народних віруваннях пов’язана не лише із сутнісною тотожністю їхніх імен (рама = хрест), але й усвідомленням нашими предками того факту, що і Рама, і Хрестос є втіленнями того ж самого Сина Божого. Сам же обряд з передачею священних дарів на Делос був виразним нагадуванням про народження Боголюдини, звідси й лялька з хрестом на обличчі — символ божественного немовлятка.

--------------------------------------
В тему:

Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці

Держава Землі Білого Вепра

Добра Новина для Четвертого Переходу