16 річниця героїчної битви експедиційного корпусу «Арго» УНСО під Шромою

Грузинські регулярні частини кілька разів безуспішно атакували сильно укріплені російські позиції, понесли значні втрати і змушені були відійти. Український гірськострілецький підрозділ і до цього вважався одним з найбоєздатніших у грузинській армії, тому цю операцію доручили нам. Щоб не повторювати помилки наших попередників і не лізти до перемоги по горах своїх трупів, ми ретельно, провівши розвідку, знайшли обхідну дорогу. Вона виводила в тил селища.

З цього боку містечко ретельно не охоронялося, бо для того, щоб добратись до нього, треба було б спуститись зі скелі висотою приблизно 200 метрів, причому на очах у ворога. Діяти довелось уночі. Уявіть всю складність операції, в повній темряві опустити на мотузках кулемети, боєприпаси та людей, більшість з яких не мали спеціальної альпіністської підготовки.

Якщо б нас виявили, піднятись нагору живими не було жодного шансу. На щастя, все пройшло спокійно. Хлопці сиділи тихо, як миші, навіть коли один стрілець втратив рівновагу і повис на 100-метровій висоті вниз головою, то так і висів собі, вниз головою, хвилин десять, поки його не зняли. Кожен розумів, назад дороги нема, ми повинні перемогти або померти.

Ми опинились за тридцять — сорок метрів від російських становищ. В горах світає миттєво. Як тільки сонце вийшло з-за гори, пролунала команда — «гранатами вогонь». 46 гранат Ф-1 майже одночасно розірвались на російських позиціях. Атака! Залунало ніколи не чуте в цих горах, і, на жаль, призабуте в Україні — СЛАВА!! До початку штурму я не мав відомостей про кількість гарнізону і тепер з жахом зрозумів, ми сунулись в осине гніздо, де противник перевищує нас більше ніж в десять разів. Вихід був один, вперед, вперед, щоб не дати оговтатись, оцінити ситуацію і зрозуміти, скільки нас є насправді. І це нам вдалось, противник залишив Шрому і в паніці відступав по дорозі до Нового Афону. Це був момент, коли можна було виграти війну.

Якщо б ми отримали підкріплення від грузинів, хоча б півтори-дві сотні багнетів, то на плечах втікаючих в паніці «козачків» вдерлись би в Н.Афон і перерізали єдину дорогу, по якій йшло постачання головного фронту сепаратистів. На жаль, з невідомих мені причин цього не сталося, замість підкріплень ми отримували тільки накази, триматись, триматись і ще раз триматись.

Почались важкі дні. Вже на другий день росіяни оговтались, замінили переляканих на смерть «козачків» батальоном регулярних військ, здається їх перекинули десь з-під Іркутська, та почали планомірно вибивати нас з містечка. Перед кожною атакою з машини гучномовця нам кричали — «хохли, в плєн нє здавайтєсь, ми із вас жівих шкуру драть будєм».

Ми вірили «старшим братам» і не здавались. Бої тривали три дні, росіяни найдужче дошкуляли нам мінометами, яких ми не мали жодного, але піхота воювала мляво. Більшість кацапчуків, навіть не могли б на мапі показати, де ж ця Абхазія. Наші стрільці розуміли, воюючи в Грузії, ми захищаємо Україну. Сьогодні Сухумі, завтра Тбілісі, післязавтра Київ. На третій день боїв прийшов наказ залишити місто. Виходили в повному порядку, забравши з собою вбитих і пораненних, місто горіло. До речі, в перекладі з грузинського шрома — труд. Я подумав, добре, що це не Фастів або Коломия.

Від Сяну по Кавказ! Наші діди почали з Сяну — програли, ми починаємо з Кавказу, може нам пощастить?

За три дні боїв ми втратили двох чоловік вбитими та вісім тяжко пораненими, один з загиблих, за бажанням його батька, був похованний у Сухумі в парку «Курченко». Після падіння Сухумі росіяни викопали труну з тілом, викинули в море, а коли її почало прибивати назад до берега, розстріляли її з гранатомета РПГ-7.

За даними грузинської військової розвідки за триденний період боїв під Шромою росіяни та їх найманці втратили тільки вбитими 58 чоловік, був спалений російський танк, до речі, перший на Кавказі.