(клацайте на фото, щоб збільшити)
Євгенія Зотова грається у пісочниці з донькою Русланою. Останні два роки з чоловіком Олександром живе в екопоселенні у селі Вигнанка на Вінниччині. Дитину народжувала вдома (фото: Надія Штупун)
При в’їзді до села на польовій дорозі стоїть дороговказ ”Вигнанка”. Екопоселенці дописали поряд ”Рай”.
— Для нас це справжній рай на землі, — зустрічає серед поля за селом 29-річний Сергій Єрмоленко. — Ми з дружиною приїхали з Луганська, там погана екологія. Працювали економістами на заводі, але зароблених грошей не вистачало ні на відпочинок, ні на улюблені справи. В інтернеті знайшли екопоселенців. Дізналися, що таких багато. Квартиру продали і сюди переїхали.
Ні паркана, ні воріт біля будинку немає. Протоптана серед скошених бур’янів стежка веде до хати. На подвір’ї висаджені чорнобривці та флокси. Замість шибок вікна заклеєні поліетиленом.
— До зими обживемося трохи, вікна засклимо, двері поставимо, — запрошує до хати. — Зараз спимо на сіні, діти голенькі бігають, так вони здоровіші будуть. Ще жодного разу тут не хворіли, а в Луганську нежить не проходив.
Дружина Галина, 31 рік, готує трав’яний чай. Сина 4-місячного Ярослава тримає на руках. Поряд бігають 2-річний Владислав, 4-річна Анастасія та Мілана, 6 років. Дочки просять у Галини сушених грибів. Вона дістає з банки жменю почорнілих лисичок.
— Цьогоріч збирали в сусідньому лісі. Наші знайомі їх прямо в лісі сирими їдять, а мені більше сушені подобаються. Спробуйте, вони нешкідливі. Я спершу теж отруїтся боялася.
Сергій іде на грядку по помідори. За хатою серед бур’янів зроблено кілька насипів, на яких ростуть овочі. Земля під ними встелена сіном.
— Ми їх не кропимо, самі ростуть. Картоплю теж не кропимо, і жуки її не їдять. Бо між нею ми чорнобривці садимо. Треба тільки секрет знати. Чорнобривці садять розсадою, коли картоплю бульбами кидають. Інакше жуки молоде листя з’їдять ще до того, як чорнобривці проклюнуться. Ми важко не працюємо на землі, а застосовуємо технології безорного господарства. Так і земля не виснажується, і ми ситі.
Полем до Сергія прямує бородатий, із волоссям до плечей 24-річний Олексій Снігір.
— У мене дочка народилася, — хвалиться. — Я ще не мав достатньо знань, аби приймати пологи в неї, тому народжували в немирівській лікарні. Лікарі були такі раді, що ми прийшли, що навіть палату окрему нам виділили, і я з Танюшею весь час був поруч. Сьогодні привіз і закопав пуповину на полі. На тому місці сибірський кедр висаджу. Спеціально з батьківщини дружини Тані привіз, коли вона завагітніла. Я з нею в Курській області познайомився, коли на заробітки приїхав. А сам родом із Немирова. Кедр буде родовим деревом моєї дочки. Коли їй погано в житті буде, вона зможе прийти і набратися від нього сили.
Каже, до Вигнанки восени переїдуть іще кілька сімей.
— Хочуть хату тут купити. Пустих повно, валяться, а купити нема в кого. Бо власники померли, а їхні діти виїхали. Не знаєш, потрібні їм ці будинки чи ні. А свободної землі під будівництво вже нема.
Молодці! Сміливо! Виклик сьогоднішньому суспільству і спосіб виживання.
Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!
Коментарі
Молодці! Сміливо! Виклик сьогоднішньому суспільству і спосіб виживання.
Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!