Чому українці пережили СРСР? Про перепис населення СРСР у 1926 році (книга 1931 року)

Станом на 1931-й рік (очевидно, мався на увазі перепис 26-го року) росіян є 78 мільйонів, а українців – 81 мільйон!
Отож, нинішню прес-конференцію ми хочемо присвятити такій темі: куди ж поділись ті 81 мільйон українців? Адже цифри 1989-го року, коли вже завершувалася радянська ера, говорять: росіян – 145 мільйонів, їх кількість зросла вдвічі. А українців – 44 мільйони – зменшилось вдвічі.
Отже навколо цієї книжки, зокрема, цих цифр поведуть розмову головний редактор газети «За вільну Україну» Богдан Вовк, Богдан Гутий – ініціатор саме повернення цієї книжки в Україну для того, щоб ми мали аргументи у розмові з московськими пропагандистами, і я – керівник фонду «Україна-Русь.
Почалося все з того, що три роки тому з’явилася публікація в київській пресі («Вечірній Київ) і аналогічна була публікація в газеті «За вільну Україну», де співак Анатолій Мокренко згадує про цю книжку. У тих публікаціях саме йдеться про те, що ці цифри можна пояснити лише тотальним нищенням українців. Але це – лише посилання. Не складно було розшукати Анатолія Мокренка в київській філармонії. І він надіслав копію цієї книжки, і ось що дослівно написав у своєму листі: «Надсилаю Вам потрібну ксерокопію. Ці ж дані подає перша радянська енциклопедія 1929-го року. Джерело настільки значуще! Цю інформацію я одержав від одного нашого банкіра-патріота»…
Так ось, з 2008-го року, відколи виник наш фонд, ми почали інтенсивні пошуки цього джерела. Ніде в Україні цієї книжки нема. «На вєлікой стройке», очевидно, була вилучена свого часу. Крім того, немає видання радянської енциклопедії 29-го року. Були перевидання з доповненнями… Через те ми змушені були шукати цю книгу за кордоном.
Про те, як це відбувалося, розповість Богдан Вовк».
Богдан Вовк, головний редактор газети «За вільну Україну»:
«Історія справді цікава. Згадану статтю надрукували у кількох виданнях, зокрема, у «Слові просвіти». Потім передрукували і ми її 11 грудня 2008-го року. Тим часом, упродовж отих років і понині в різних засобах масової інформації розгорнулася величезна дискусія, власне, навколо саме цієї цифри і цієї книги.
Суть дискусії зводиться до того, як кажуть наші опоненти, що цифру назвав співак. Отож, тільки на тій підставі, що пан Мокренко є співаком, відмовляють йому в праві, як так розумію, взагалі оперувати якимось історичними фактами. Мовляв, це не є справа співаків.
В такому ж праві відмовляють колишньому Президентові України Віктору Ющенку, який так само називав цифру 81 мільйон 195 тисяч українців, які мешкали на території СРСР станом на 1929-й рік. Ющенкові відмовляють називати таку цифру тому, що він не каже, звідки він її взяв.
Тим часом голова київського «Меморіалу» Роман Пруцик, який також називає цю цифру, також, на думку опонентів, не має права її називати лише на тій підставі, що, як пише одне видання, «он просто банальний нацик». І на цій підставі, очевидно він «не може» оперувати історичними цифрами. Проте, називаючи цю цифру, він таки посилається саме на цю книжку, про яку ми нині говоримо.
Оскільки це так, ми вирішили роздобути цю книгу. В Україні її не виявилося. Довге листування із бібліотекою в Москві, яка колись називалася «Ленінська», - це велика центральна бібліотека Росії, дозволило з’ясувати, що там ця книжка є. Спробували ми зробити замовлення і ось, хоч коштувало це недешево, таки отримали завірену копію.
Але попри наявність джерела, опоненти надалі продовжують спростовувати цифру 81 мільйон, говорячи, що, очевидно, мова мала би йти про 31 мільйон або ж 41 мільйон. Наприклад, думають, що мова йшла про 41 мільйон тому, що просто так думають. А про 31 мільйон тому, що, на думку критиків, цифра три надто подібна до вісімки. І вони висловили таку гіпотезу, що під час друку цієї книги просто був уже збитий шрифт, бо вона друкувалася ще в 31-му році, і тепер всі, хто посилається на цю цифру, просто переплутали трійку і вісімку.
Інший закид полягав у тому, що, можливо, була допущена просто помилка. Тому обов’язково в такій книзі мала би бути зноска така, як це завжди робиться, вклейка, де є список допущених помилок. Ми замовили собі ксерокопію всієї книжки, не тільки однієї сторінки, і, по-перше, ніякої вклейки там немає, ніяких «виправлень ніхто не додруковував. Та й навіть з ксерокопії, завіреної бібліотечною печаткою, дуже добре видно, що саме ця сторінка зі згаданою цифрою дуже чітко віддрукована. Немає жодних сумнівів, що ми маємо справу із цифрою вісім. Тобто, на той час українців було 81 мільйон 195 тисяч!
Був ще один закид, чому це може бути помилкою. Тому що, як ми можемо бачити зі списку, спочатку стоять «руссіє» - 77 мільйонів 191 тисяча, потім – українці, далі йдуть білоруси (4 мільйони) тощо. Але, якщо проаналізувати загалом спосіб викладення матеріалу в цій книжці, то автори Шибанов, Костін, Марейн, Науменко та інші всюди, коли йдеться про перелік національностей, наприклад, як революційна свідомість зростала, як зростала кількість робочих місць…, всюди перелік йде в такий спосіб, що спочатку стоять «русскіє». Так було заведено. А крім того, мені видається, що в 31-му році так просто цифри у таких книжках не з’являлися. Якщо би вона з’явилася як помилка, її обов’язково би виправили. Тому ми маємо усі підстави вважати, що ця цифра є правдивою.
Тож, відштовхуючись від цієї цифри (81 мільйон), тепер можна зробити трохи інакший перерахунок жертв українців в період СРСР. Звичайно, сама по собі ця цифра нічого не пояснює, але вона спонукає ставити під сумнів навіть оті величезні цифри наших втрат. Бо ж ідеться про додаткові десятки мільйонів жертв. І мабуть тому всіх, хто посилається на цю цифру, намагаються будь-яким чином дискредитувати, принизити, виставити їх нефахівцями, такими, що неуважно ставляться до першоджерел. Інакше доведеться пояснювати чому у той же час, коли всі інші народи кількісно зростали, українців раптом стало удвічі менше. Адже українці ні чим не гірші, українська сім’я так само може продукувати дітей, може вести господарство, працювати, розвиватися і так далі».
Богдан Гутий: «Під час своїх пошуків я наштовхнувся на кілька цікавих речей. Наприклад, всі ми знаємо Ігоря Каганця. Він у своїй книжці також подає ці дані. І хоч його книжки популярні, на жаль, ніхто на це не звертає уваги. У «Нації золотих комірців» також подані ці дані. І також на них майже ніхто не звертає уваги. Я, прочитавши презентовану нами книжку і проаналізувавши деяку літературу, звернувся до пана Богдана та пана Ростислава, щоб вони подивилися і проаналізували правдивість цих даних.
Візьмемо, для прикладу, першу цифру: Голодомор 30-х років в Україні – це десять мільйонів жертв, плюс Кубань і Жовтий Клин, додати – виходить вже дванадцять. Така цифра є, і багато науковців говорять, що вона більш-менш правдива.
Якщо додати до цієї цифри втрати під час Другої світової війни, а про них Інститут національної пам’яті (Юхновський) говорить, що це – 14,5 мільйонів загиблих. Правда, серед науковців є думка, що в Україні загинуло більше. Дехто говорить про 46 мільйонів, дехто – 35. А ми дотримуємося цифри 27 мільйонів. Та навіть коли зважати лише на ту найменшу цифру, загалом з наведених уже даних виходить 26,5 мільйонів жертв.
Наступна цифра – голод 47-го року. Одні кажуть, що загинуло мільйон осіб, але часом чуємо – до трьох. Отже, маємо вже 29,5 мільйонів втрат.
Крім того, наприклад, Павло Штепа подає, що за даними міжнародної комісії в концентраційних таборах загинуло мінімум 60 мільйонів людей. З тридцятого по 53-й рік. На цю цифру спираючись, можна приблизно казати, що з них українців було 30 мільйонів. Додаємо, виходить 59,5 мільйонів українців.
Як бачимо, якщо б, як стверджує офіційна нинішня статистика, на початку існування СРСР було не 81, а 31 мільйон українців, то нас би вже не мало бути зовсім. А ще ж були й депортації та інші речі. Скажімо, зараз показують по «1+1», що після війни було знищено 2,5 мільйони ветеранів-калік.
І ще нагадаю, хоч це наразі й не стосується населення 29-го року, що за даними радянської статистики в результаті Першої світової війни й комуністичного перевороту загинуло 28 мільйонів людей, а в першому голодоморі – 3-5 мільйонів. (Фактично, машина на знищення населення вже тоді працювала на повну потугу, і чого б то вона пізніше «зменшувала оберти»? – ред.)