Модель «Галілея»: програма-інсталятор Золотої доби

Ми вже говорили про те, що за дивним «збігом обставин» в часи Ісуса Хреста Палестинська Галілея пережила своєрідну Золоту добу. Головним зовнішнім чинником процвітання стало те, що в цей час Галілея перебувала під військовим захистом Римської імперії, а її правитель Герод Антипа був близьким другом імператора Тиберія, який правив з 14 до 37 року.

Щасливе поєднання чудових природно-кліматичних умов Галілеї, високої щільності працелюбного населення, тривалого періоду мирного життя і доброго управління Герода Антипи привело до економічного і культурного розквіту цього краю. Галілея стала інформаційним і комунікаційним вузлом тогочасної цивілізації, Палестинською Гардарікою – країною міст. Тому вона ідеально підходила для започаткування нового релігійно-світоглядного руху.

Головним внутрішнім чинником надзвичайно сприятливого розгортання подій, що привели до процвітання Галілеї, стало переселення до неї роду Ісуса Хреста. Відомо, що концентрація на певній території святих людей притягує до неї позитивні події, гармонізує місцевий клімат, піднімає урожайність, робить людей світлішими й успішнішими.

Сукупність фактів вказує на те, що рід Ісуса Хреста прийшов у Галілею з Північного Надчорномор’я (див.: Галілея і хрестиянство: українські корені). Ми вже знаємо, що двоюрідні брати Ісуса – найближчі до Нього апостоли Іван і Яків – мали типово українське прізвище Заведей (що значить заспівувач, заводіяка, ініціатор).

Також знаємо, що зі своїми батьками Ісус спілкувався «хатньою мовою», яка донині зрозуміла карпатським українцям, передусім лемкам і русинам. Всі притчі Ісуса просякнуті арійською хліборобською символікою. Описані Доброю Новиною ритуальні омивання, характер святкування Нового року на весняне рівнодення, початок доби від 6 години ранку, виконання обрядів побратимства та інші звичаї чітко вказують на Арійську традицію, а отже – на її первинне джерело, яке знаходилось в Україні (слово Оу-країна означає «країна-яйце», «країна-зародок», «країна-початок» – див.: Свастика і таємниця імені «Україна»).

1. ВІД ГІПЕРБОРІЇ ДО ГАЛІЛЕЇ

Згідно з Доброю Новиною та історичними даними, протягом короткого часу на території Галілеї була доволі успішно здійснена спроба локального відтворення Золотої доби. Як ми вже зазначали, ця Палестинська Галлія стала вторинним духовним центром по відношенню до первинного центру – Гіперборійської Галлії, розташованої у Північному Надчорномор’ї (див.: «Центр і периферія, або пробудження Пульсара»).

Слово «галія» на галльській мові означає «сила» (Казакевич Геннадій. Кельти: традиційна культура та соціальні інститути. – К., 2006). Проте сила буває різна. «Галія» означає духовну, внутрішню, магічну, сонячну, чарівну силу, пов’язану з голосом (галасом, гласом), знаннями (логосом–голосом), мовленням (галамагати), сонцем (геліо), світлом (галó), білим (гелл. «гала» – молоко), славою (лат. gloria, від «галорія»), іскрою (галаган) і співом (італ. гала – співоче свято, гала-концерт). Тому топонім «Галлія» вказує не стільки на те, що це «країна галлів» (сильних, пристрасних, пасіонарних, ярих), скільки на сакрально-магічні якості цієї країни.

Чому Надчорноморська Галлія, яку ще називали Гіперборією і вважали духовним полюсом планети, найкраще зберегла пам’ять про Царство боже Золотої доби? Тому що на її території Золота доба тривала три тисячоліття, а тому залишила по собі найсильнішу пам’ять. Її матеріальними артефактами є Трипільська археологічна культура, що набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., а розпочиналася на території між Карпатами і Дністром – у краї, який донині називається Галичиною. Важливо, що час її існування точно відповідає езотеричній пропорції, згідно з якою Золота доба триває 4/10 циклу, а це якраз 3 тисячоліття для нинішнього Арійського циклу, що триває сім з половиною тисячоліть (5508 до н. е. – 2015 р. н. е.).

Нагадаємо, що топонім Галичина або, по-старому, Галійщина (як у народній пісні «А в Галійщині вітер віє»), складається з кореня *гал (духовна сила) і суфікса -чин (-щин), який походить від давньоарійського кореня *ста (стояти) і позначає сталість якостей (напр. у словах «сталь», «стабільність», «стандарт») або «місце, де щось стоїть», територію, країну. Тому «Галичина» – це «Галія-стан», тобто Країна духовної сили. Тож коли галли опановували нові землі й давали їм назву Галлія–Гальлея–Галісія–Галатія, то вони освячували фізичний простір і творили новий духовний центр – зменшений образ первинної Гіперборійської Галлії. Одним з таких вторинних духовних центрів і стала Палестинська Галілея.

2. ДО ЗУСТРІЧІ В ГАЛІЛЕЇ!

Під час святкування Арійського Нового року, більше відомого як Таємна вечеря, Ісус пообіцяв учням, що після свого воскресіння він зустрінеться з ними у Царстві божому в Галілеї (Добра Новина про Царство боже).



І справді, Євангеліє описує зустріч воскреслого Ісуса з апостолами за святковим столом (Матвій 28.18, Лука 24.36, Іван 20.19) на горі в Галілеї. Всі учасники зібрання перебували у Просторі волі, ось чому було сказано, що зустріч відбудеться в Царстві божому. Це також вказує на те, що всі учні перебували у стані святості, були священною спільнотою – святим народом.

Ми вже бачили, що описані в Євангелії пригоди одночасно є пророчими заповідями (див.: Три плани Доброї Новини: пригоди, наука, пророцтво). Серед найвідоміших – настанова проповідувати Царство боже і зцілювати людей, святкувати Арійський новий рік, плекати чисту і правдиву мову, очищувати храми Божі від дітей диявола і паразитів, організовуватися в озброєні духовні громади, радіти життю, любити і захищати дітей та багато інших (див.: Три «О» Доброї Новини: Оновлюйся! Організовуйся! Озброюйся!).

Не є винятком і настанова про майбутню зустріч в Галілеї у просторі Царства божого. У плані пригод – це була заздалегідь запланована зустріч Ісуса з громадою своїх учнів відразу ж після його воскресіння. У плані науки – це повчання про ініціацію Святим Духом і про те, що після завершення операцій на ворожій території потрібно негайно переходити в безпечне місце і обов’язково здійснювати колективне обговорення – «розбір польотів». У плані пророцтва – це настанова майбутній духовній громаді.

У чому полягає пророцтво про зустріч в Галілеї?

По-перше, воно стосується оновленої духовної громади – небесно-магічної Церкви Дітей блискавки, яка прийде на зміну заземленій, духовно скам’янілій Церкві-скелі (див.: Воанергес: Церква дітей блискавки). За прикладом Ісуса, громада його послідовників має, в духовному сенсі, воскреснути з мертвих. Зустріч цієї громади з Ісусом означає відновлення єдності зі своїм Засновником, Вчителем, Господом (тобто Керівником). Фактично, Церква Петра і Церква Воанергес – це два послідовні етапи розвитку Руху за Царство боже, що має завершитися формуванням нового народу – сонячного і святого.

По-друге, нова громада-блискавка повинна перебувати у Царстві божому – на відміну від старої громади-каменя, яка опуститься у простори боротьби і страждань: «Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш» (Іван 21.18). Тобто формування нової раси відбуватиметься у Просторі волі.

По-третє, зустріч, тобто відновлення зв’язку оновленої громади з Ісусом Хрестом повинна відбутися в Галілеї – країні Золотої доби. Головна особливість Золотої доби (Сатья-юги, від «сатья» – свята, світла) – перебування більшості народу у стані Царства божого. Тож призначена Ісусом зустріч у Царстві божому за визначенням може відбутися тільки в Галілеї – й ніде інше.

Тут виникає запитання: А в якій Галілеї? Нині, на початку 3-го тисячоліття, коли настав час оновлення, євангельської Галілеї – цієї країни Золотої доби – вже не існує майже два тисячоліття. Вона була зруйнована в результаті римського геноциду в 67 році і остаточно добита протягом наступних кривавих війн та повстань, тож з середини 2 століття населення Галілеї різко змінилося – більшість уже складали іудеї. Нинішні дослідники дивуються: чому це давні іудейські синагоги в Галілеї прикрашені арійськими свастиками? А відповідь елементарна: згадані синагоги – це просто зайняті іудеями і частково перероблені арійські храми.

Отже, євангельської Галілеї вже не існує. То про яку Галілею може йтися в цьому пророцтві? Мабуть про ту, яка в найбільшій мірі зберегла пам’ять про колишню Золоту добу і яка досі плекає культ Ісуса Хреста і Діви Марії, культурну і расову чистоту. Цими якостями володіє тільки первинна, Гіперборійська Галілея, з якої свого часу почалася Трипільська цивілізація, точніше – Арійська раса і Арійська Європа.

3. ЗОЛОТА ДОБА І ПРИНЦИП ЧОТИРЬОХ ФАЗ

Нагадаємо, що протягом одного циклу свого розвитку цивілізація має тенденцію проходити чотири фази: Золота доба (4/10 тривалості всього циклу), Срібна доба (3/10), Мідна доба (2/10) і Залізна доба (1/10). Згідно з традицією, нинішній – Арійський цикл – почався у 5508 р. до н. е., а завершується, скоріше всього, в районі 2015 року. Орієнтовна тривалість Арійського циклу 5508 + 2015 = 7523, тобто приблизно 7500 років. Відповідно, одна десята частина циклу становить приблизно 750 років.

Якщо це так, то Золота доба тривала 4х750=3000 років; і справді – це збігається з часом існування Трипільської культури приблизно до 25 ст. до н. е. Срібна доба тривала 750х3=2250 років, тобто приблизно до 3 ст. до н. е. Мідна доба тривала 750х2=1500 років, тобто приблизно до 13 ст. Залізна доба, що становить приблизно 750 років, почалася в районі 13 століття і в наш час іде до завершення.

Традиційне уявлення про чотири доби відповідає системному Принципу чотирьох фаз. Згідно з ним, будь-яка масштабна ідея (світоглядна, наукова, політична, технологічна) у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:

1) генерування та популяризація нової ідеї або нове бачення давньої ідеї (Срібна доба);

2) створення діючого прототипу – «експериментального зразка» нової ідеї або спроба реставрації давньої системи (Мідна доба);

3) випробування прототипу в екстремальних умовах з можливістю його повного або часткового руйнування (Залізна доба);

4) синтез всього набутого досвіду, створення нової повноцінної моделі та її масове тиражування (Золота доба).

Неважко побачити, що короткочасна реставрація Золотої доби в Палестинській Галілеї припала саме на Мідну добу, тобто на другу фазу. Тому, з одного боку, це була спроба повернення до «втраченого раю», а з другого – творення прототипу нової Золотої доби на вищому рівні еволюційного розвитку.

Ми вже говорили, що євангельські події мають пророчий характер і всі разом є моделлю для наслідування. Тепер ми можемо стверджувати, що вся євангельська Галілея була суцільним пророцтвом, діючим прототипом і моделлю для наступної реалізації у незмірно більших масштабах. Протягом наступних двох тисячоліть цей прототип мав пройти жорстку перевірку, руйнування (смерть) і відновлення (воскресіння) для повноцінної реалізації і масового тиражування з центром у первинній Галілеї (див.: Центр і периферія, або пробудження Пульсара).

4. МИР, ВІЙНА І НЕМИНУЧІСТЬ ПЕРЕХОДУ

Відомо, що присутність на певній території групи святих людей захищає її від неприємностей і притягує до неї позитивні події. Через своє стратегічне положення – на перехресті торгових шляхів – Галілейська земля ніколи не знала тривалого спокою, її населення завжди готове було до війни. Тож 4 десятиліття миру і добробуту за правління Герода Антипи виглядають як диво або, принаймні, надзвичайно рідкісний «збіг обставин». Насправді ж Золота доба Галілеї відбулася під потужним впливом брахманського роду Ісуса Хреста. Так само несподівано різке завершення смуги позитивних подій у Галілеї свідчить про те, що святі покинули цю землю.

Можливість святих людей утримувати навколишній мир визначається співвідношенням їхньої внутрішньої духовної сили і сили зовнішніх руйнівних чинників. Останні можуть бути настільки потужними, що протидія їм стає майже неможливою, і тоді необхідно шукати безпечніше місце. Саме такі події насувалися на Палестину. У середу 21 березня 31 року Ісус повідомив учням про велику війну, яка призведе до повного руйнування Єрусалима: «Істинно кажу вам: не мине це покоління, доки усе це не збудеться. Небо й земля пройдуть, слова ж Мої не пройдуть» (Матвій 24.34, Марко 13.30, Лука 21.32). І підбадьорив апостолів, щоб вони не тривожились, «бо треба, що це сталось... Ось Я попередив вас».

Ісус попередив апостолів-галілеян тому, що майбутня війна не обмежиться Іудеєю, а матиме пряме відношення до Галілеї. І справді: в 66 році євреї підняли повстання проти Риму і влаштували терор проти неєврейського населення Самарії, Галілеї та Зайордання (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ. – М.: ТЕРРА, 1998. – С. 259). Щоб придушити повстання, римляни спочатку вирішили взяти під повний контроль «житницю Палестини» – Галілею. Це викликало жорсткий опір галілеян, які завжди найвище цінували волю. Їм довелось воювати на два фронти – як проти римлян, так і проти іудейських повстанців. Війна досягла небаченої ескалації і затятості: багатотисячні міста вирізалися і зрівнювалися з землею, а ті, що здавалися, продавалися в рабство або направлялися на каторжні роботи імперії. Все це призвело до величезних втрат місцевого населення, після яких Галілея вже ніколи не змогла відновитися. Прототип Золотої доби було знищено.

Навіщо потрібен був тривалий період спокою в Галілеї?

Для того, щоб цей комунікаційний центр цивілізації сприйняв інформацію і засвоїв її. Нагадаємо, що на цій компактній території площею до 3 тис. кв. км було сконцентровано до 3 млн. людей – вся Галілея була своєрідним зеленим мегаполісом.

Навіщо потрібна була війна, пророкована Ісусом Хрестом?

Щоб цей мегаполіс прийшов у рух і розніс по всьому світу сприйняту від Ісуса Хреста інформацію. Багато говорять про розсіяння іудеїв після руйнування Єрусалиму. Проте мало де почуєш, що розсіяння галілеян почалося трьома роками раніше.

Коли виникає загроза війни, кожен рятує найголовніше. Брахмани рятують знання. Попередження Ісуса про грядущу війну було прямою настановою рятувати вчення та його носіїв. Перехід учнів Ісуса Хреста на безпечніші території був неминучим.

5. КОЛИ ВІДБУВСЯ ВИХІД ХРЕСТОВИХ УЧНІВ З ГАЛІЛЕЇ

Зауважимо, що цей вихід відбувся вже без Господа, інакше про Нього голосно повідомляли би про всьому маршруту переходу. Після зустрічі воскреслого Ісуса на горі в Галілеї, Він ще якийсь час продовжував підготовку учнів: «По тому Ісус явився своїм учням при Галілейському морі» (Іван 21.1). Коли ж Він відпустив учнів «у самостійне плавання», їм треба було покладатися на власні сили. Переселялася, скоріше всього, група з однієї чи більше сотень учнів, тобто переважно люди молоді (апостолам у 30-му році було приблизно по 20 років), динамічні, не обтяжені домашнім господарством, легкі на підйом.

Коли міг відбутися цей перехід?

По-перше, до початку бойових дій, тобто в діапазоні від 31 до 66 року н. е. По-друге, відомо, що у 37 році правитель Галілеї Герод Антипа посварився зі своєю дружиною, що призвело до війни з її батьком Аретом – царем Кам’янистої Аравії. Арета виграв битву з Антипою, вторгся зі своїм військом в Галілею і мало її не захопив. Це значить, що у 37 році доля відвернулася від Галілеї, вона вже не перебувала під небесним захистом. Запитаєте, чому? Бо в тому році концентрація святих людей у Галілеї різко зменшилась. Отже, переселення Хрестової громади відбулося в діапазоні від 31 до 37 року.

Для того, аби ще точніше визначити початок виходу, треба відповісти на запитання: хто міг його організувати і забезпечити надійний перехід на протилежний край Римської імперії?

В ідеалі це мала бути людина:

1) свята, тобто така, що перебуває у Просторі волі,

2) належить до Ісусової громади,

3) володіє організаційним досвідом,

4) володіє зв’язками і впливом у Римській імперії.

Зазначеним вимогам повністю відповідав Понтій Пилат. Все вказує на те, що саме цей високий римський чиновник з українським прізвищем організував перехід хрестиянського ядра на північ. Пилат був ключовою фігурою у здійсненні Ісусового задуму. Це одна з трьох осіб, згаданих в «Символі віри» – після Ісуса Хреста і Діви Марії.



Його ім’я, можливо, вказує на походження з Понту – краю на південному березі Чорного моря, що безпосередньо межував з Галатією – країною галлів-кельтів, яку ще називали Східною Галлією. За іншою версією, Понтій Пилат народився в 10 р. до н. е. в Лугдуні, в Галлії (нині м. Ліон, Франція). До речі, саме в це місто у 39 році було вислано Герода Антипу – і саме з Лугдуна почалося розгортання хрестиянства у французькій Галлії. Назва міста означає «твердиня бога Луга» (Луг – бог варни брахманів, у слов’ян – Велес).

Ім’я Пилат (списометальник) також натякає на те, що він міг бути галлом, адже важкий дротик «пилум» – це зброя, яку римляни запозичили у галлів-кельтів. За деякими повідомленнями, дружина Пилата мала галльське походження або навіть була галілеянкою; під час суду вона закликала свого чоловіка: «Нічого не роби праведникові тому» (Матвій 27.19).

Після Хрестового воскресіння Пилат долучився до святої громади Ісусових учнів, тобто він також досягнув стану святості. Цей факт надійно зафіксовано: рання хрестиянська церква канонізувала Понтія Пилата, тобто внесла його до списку святих (див. День святого Понтія Пилата). Зазвичай, підставою для канонізації були: 1) життя й справи святого; 2) чудеса, які він творив за життя або які діялися після його упокоєння за молитвами до його заступництва.

Під впливом іудейського лоббі у 12 ст. католицька й православна церкви тихо вилучили Понтія Пилата з числа святих. Проте в Коптській (єгипетській) та Ефіопській церквах день святого Пилата донині відзначається 25 червня. Дружина Понтія Пилата — Клавдія Прокула (Прокла) – також канонізована: Російська та інші православні церкви дотепер відзначають День святої Прокули 9 листопада.

Зауважимо, що саме в районі 12–13 століття почалася Залізна доба, проявом чого стало поширення зображень розіп’ятого Ісуса Хреста. Якщо в ранньому хрестиянстві символом Ісуса Хреста була атакуюча сварга, то вже з 13 століття головним символом стає розп’яття. До цього часу ніде не зустрічається й натяку на те, щоб представити Сина Божого розіп’ятим на таврі. Ранні хрестияни не могли й подумати про те, щоб зобразити момент страждань і принизливої смерті свого Господа (Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник – К.: Вілбор, 1997. – 480 с.) Рене Генон стверджував, що найбільший занепад хрестиянського світу пішов на початку 14 століття.

Пилат був особисто знайомий з Ісусом Хрестом та його батьком – святим Йосипом Ариматейським (див.: Святий Йосип і Діва Марія були друїдами). Він був професійним воїном і організатором з великим досвідом державного управління, людиною вольовою і рішучою, з самостійним мисленням, користувався великим авторитетом, володів значними зв’язками в Римській імперії. Тому саме він ідеально підходив для здійснення таємної операції виходу з Галілеї.

Вірогідно, що перехід здійснювався під прикриттям якось рутинного пересування – чи то купців, чи прочан, чи якоїсь делегації, чи ще чогось. Пилат міг придумати найкращий спосіб маскування цієї спецоперації, адже був людиною креативною. Наприклад, коли одного разу проти нього виступив розлючений іудейський натовп (Пилат використав храмові гроші для будівництва в Єрусалимі водопроводу), то для умиротворення Пилат вчинив нестандартно. Як повідомляє Йосип Флавій в «Іудейській війні», Пилат заздалегідь переодягнув своїх воїнів у цивільний одяг, щоб вони розчинилися в натовпі. За його сигналом ці воїни почали бити крикунів батогами, не застосовуючи зброї, тож серед іудеїв почалася паніка і вони розбіглися, затоптавши багатьох своїх одноплемінників.

Служба Понтія Пилата на посаді префекта Самарії, Іудеї та Ідумеї тривала з 26 до 36 року н. е., після чого його слід в історії губиться. Отже, переселення святого народу – ядра заснованого Ісусом Хрестом руху за Царство боже – відбулося в 36 році. Після цього з Галілеї було знято магічний «захисний щит» і до неї почали притягуватися неприємності, притаманні Простору боротьби.

Офіційною версією (легендою) для переселення могла послужити подорож Пилата до Риму: як повідомляє Йосип Флавій, у 36 році легат Сирії – Луцій Вітеллій старший – відсторонив Пилата від влади і наказав їхати в Рим для звіту перед імператором. Про його прибуття до Рима нічого не відомо – скоріше всього, він туди не доїхав, бо вже переймався важливішими справами.

Також існує ймовірність, що переселення почалося дещо раніше, а Пилат долучився до нього вже після складання своїх обов’язків, можливо навіть за власною ініціативою. Відсторонення його від влади легатом Сирії може бути однією з численних вигадок іудейського історика Йосипа Флавія, який погано ставився до Пилата, втім як і Пилат до іудеїв.

Наскільки коректним є використання щодо учнів Ісуса терміну «святий народ»?

Оскільки після свого воскресіння Ісус зустрівся з учнями в Царстві божому (Просторі волі) в Галілеї, то це однозначно вказує, що всі ті учні перебували у стані святості.

Послідовників Ісуса Хреста називали хрестиянами, від слова «хрестос» – боголюдина. Згідно з «Діяннями апостолів» (11.26) назва «хрестияни» (саме так – через букву Е, див.: Хрестос чи Христос? Відповідь дає Синайський кодекс IV століття) вперше з’явилася в Антіохії Сирійській приблизно у 43 році. Водночас принаймні до 4 століття послідовників Ісуса називали “галілеянами”, вказуючи тим самим на етнічну основу хрестиянства. Поява слова «хрестияни» вказує на те, що Рух за Царство боже вийшов за межі галілейського етносу, а також на те, що до 43 року святий народ уже побував у Антіохії.

Самі ж учасники Руху за Царство боже називали себе «віруючими», «братами» або «святими» (Нюстрем Эрик. Библейский словарь (пер. со швед.) – СПб. 1998.– С. 486). Автор «Першого послання Петра», адресованого «вибраним переселенцям, розсіяним Понту, Галатії, Кападокії, Азії та Вітинії», так звертається до хрестиян: «Ви ж рід вибраний, царське священство, народ святий» (2.9). Епітети «царське священство» і «народ святий» не були перебільшенням: духовна громада, принаймні значна її частина, справді перебувала у стані святості, тож діяла у Просторі волі – в Царстві божому.

6. КУДИ ВІДБУЛОСЬ ПЕРЕСЕЛЕННЯ ГАЛІЛЕЯН?

Найприродніша відповідь: туди, куди завжди повертається діаспора в ситуації небезпеки – на прабатьківщину, на святу землю предків, до своєї родової колиски. В даному випадку – на землю, з якої почалася Золота доба Арійського циклу і Трипільська культура.

Маршрут переселення на північ проходив через Сирію і Малу Азію, і це пояснює швидке поширення хрестиянства саме на цих територіях: «Першою країною, яка цілком потрапила під хрестиянський вплив, була Мала Азія... Вже в апостольські часи малоазійські церкви вражали своєю багаточисельністю; ми маємо точні відомості про більш чи менш великі громади, що виникли уже в другій половині (а деякі і з середини) I століття в Ефесі, Колоссах, Тарсі, Іконії, Лістрі, Лаодікії, Троаді, Пергамі, Смирні, Сардах, Траллах, Магнезії, Єраполі Фригійському, Фіатирі, Філадельфії і багатьох інших містах та містечках Малої Азії» (Николаев Юрий. В поисках божества. – К.: София, 1995. – С. 82–83). Схоже, що це й були ті «вибрані переселенці», до яких звертається автор згаданого вище «Першого послання Петра».



Таким чином, маршрут пересування Хрестових учнів можна прослідкувати за фактом неймовірно стрімкого поширення хрестиянства. Тобто саме пересування святого народу не привертало уваги, зате пізніше всі могли побачити результати цього пересування. Зазначимо, що з погляду розгортання Руху за Царство боже Рим у ті часи виглядав далекою периферією. Центром же була населена галлами-галатами та іншими арійськими етносами Мала Азія, через яку пройшли Хрестові учні.

Згодом центр хрестиянізації перемістився у Південно-Західну Україну і Надчорномор’я, де, згідно з церковною історією, проповідували апостоли Андрій і Пилип. Зокрема: «Від Тертуліана (160—230) знаємо про успіхи в християнізації скіфських країв. У III ст. поширюється християнство в римській провінції Мезія, тобто в нинішньому Покутті (південно-західна Україна)... Святий Ієронім (347—420) пише: «Зимні країни Скіфії є сповнені вогнем віри» (Ортинський Іван. Хрищення, хрест та харизма України. – Рим–Мюнхен–Фрайбург: Видавництво оо. Салезіян, 1988. – С. 21). «Тиверці і уличі були християнами ще до Нікейського собору 325 року (апостол Пилип)» (Паїк Володимир. Корінь безсмертної України. – Львів: «Червона калина», 1995. – С. 203). Наприкінці III – на початку IV ст. вже існувала Скіфська єпархія, а її глава у 325 році був учасником Першого Вселенського собору, в якому також брали участь єпископи Кадм Боспорський, Пилип Херсонеський і Теофіл Готфський (Ляшевский Стефан, протоиерей. История христианства в Земле Русской с I по XI век. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – С. 17).

Все відбувалося настільки швидко, що коли у 99 році єпископ Риму св. Климент прибув у Крим, то застав там поважну громаду з двома тисячами хрестиянських родин і численними храмами, а згодом сам заснував 75 нових церковних громад (Крисаченко Валентин Семенович. Україна на сторінках Святого письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — Видання НАН України. Київ: Наукова думка, 2000. — С. 111).

З приходом святого народу в Північне Причорномор’я – у низов’я рік Прут, Дністер і Буг – пов’язують виникнення суперетносу слов’ян і могутнього князівства Тивер, що охоплювало землі нинішніх Галичини і Одещини. Згодом ця територія стала серцевиною наймогутнішої держави Європи і світу – Антського союзу, що досягла найвищого злету під керуванням царя Аттили, українською – Гатила (див.: Гуни – це анти). Згідно з працями Йордана та інших тогочасних істориків, анти як найсильніші зі слов’ян розташовувалися між Дністром і Дніпром, між Чорним морем і Поліссям (Баран В. Д. Східнокарпатський регіон у V—VII ст. н. е. // Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат. Том 1. — Львів, 1999. — С. 266, 268).

Згідно з легендами, антською державою керувала духовна каста укрів (мудреців, брахманів). Тому це була не просто держава, а Свята Земля, свого роду Мекка хрестиянського світу і центр європейської культури (Пономарьов Анатолій. Українська етнографія. — Київ: Либідь, 1994. – С. 102).

Стрімке поширення хрестиянства напередодні виникнення держави антів підтверджується результатами археологічних розкопок. Наприклад, біля с. Чорнявка Новоселицького району Чернівецької області в культурному шарі другої пол. 4 – поч. 5 ст. н. е. знайдено атрибути раннього хрестиянства. Особливий інтерес викликає двостороння ливарна форма, з якої виготовляли хрестики завтовшки 4 мм з круглою ямкою для камінця чи емалі. Очевидно, що йдеться, як підтвердив український історик М. Брайчевський, «про масове місцеве виробництво» (Войнаровський Віктор. Версія виникнення ранньохристиянського вчення на західноукраїнських землях (IV–V ст. н. е.) // Київська церква (Альманах християнської думки). Київ–Львів, 4/1999. С. 55–57). А якщо було масове виробництво, то, очевидно, був і масовий попит.

7. УКРАЇНСЬКА ГАЛІЛЕЯ

Викладена сукупність фактів свідчить про те, що учні Ісуса Хреста перенесли дух Золотої доби і вчення про Царство боже з Палестинської Галлії до первинного духовного центру в Гіперборійській Галлії. Можна було б сказати, що маємо гарну легенду або, в кращому разі, цікаву наукову гіпотезу. Ще хтось скаже, що це лише збіг обставин. Але...

На півдні Тернопільщини, на водорозділі Серету та Нічлави, знаходиться Галілея. Це дендро-заказник площею 1856 га з дивовижним дубовим лісом. В шести кілометрах від Галілеї, на лівому березі Серету – село Улашківці, в 7 км на схід – село Пилатківці й залізнична станція Пилат, на південь (4 км) – Констанція.



Можливо, урочище Галілея захищене лісом від розорювання для того щоб зберегти артефакти культури галілеян (переселенців з Палестинської Галілеї) до слушних часів, а також щоб зберегти назву старої і нової батьківщини хрестиянства. Галілея належить до Улашківського лісництва. Вона розташована на колишньому торговому шляху, що зв’язував Азію з Європою.

Писана згадка про село Улашківці – 1464 рік, проте наявність поселення фіксується щонайменше періодом мідної доби. Протягом 16 ст. аж до 30 років 20 ст. тут щорічно влаштовувались торгові ярмарки, які починалися на свято Івана Купала і тривали до початку серпня. В давнину сюди крам завозили на верблюдах (за матеріалами краєзнавця Яромира Чорпіти). Тобто Галілея була важливим торговим центром.

Польська листівка з видом лісу в подільській Галілеї. Підпис польською мовою: Podole, Halilea (Поділля, Галілея). Фото з сайту "Замки та храми України" – http://www.castles.com.ua

Див. також: Експедиція до Української Галілеї на каналі Культура «Радіо Сенсар» (аудіо).

Назва поселення Констанція означає «остаточна», «незмінна», бо це була кінцева точка переселення учнів Ісуса Хреста на прабатьківщину Святого Йосипа і Діви Марії.

Про село Пилатківці місцеві жителі розповідають, що воно було засноване якимось чоловіком на ім’я Пилат. Тут шанують Понтія Пилата, а дехто вважає, що він тут похований. Прямих доказів немає – для цього треба робити археологічні розкопки і розгортати комплексні дослідження. Але ж до розкопок Вікентія Хвойки також не було прямих доказів існування Трипільської культури. Була тільки езотерична традиція, що вказувала на місце і час: Скуфія, середина 6 тис. до н. е.



У селі Пилатківці

Перша письмова згадка про Пилатківці – 1494 рік, хоча воно було засновано набагато раніше. На церкві 19-го ст. відреставровано старовинний напис «Хрестос посеред нас» (саме так – через букву Е). В самому селі та його околицях жодного розп’яття – тут славлять перемагаючого Ісуса Хреста.



Таке саме написання слова «Хрестос» знаходимо на Гуцульщині – на каплиці в селі Снідавка Косівського району Івано-Франківської області: «Слава Ісусу Хресту!»



Це село знаходиться поблизу Терношорської Лади – мегалітичної 100-тонної статуї Великої матері Білої раси – Неньки України (див.: Терношорська Лада, або патріотизм по-кроманьйонськи). Цьому святилищу, можливо, 25–30 тисячоліть. Від цього головного символу Білої раси до Галілеї – всього сотня км.



Гуцульщину і Галілею об’єднує край, що називається Покуття. Слово Покуття або Покуть означає куток в українській селянській хаті, розміщений на протилежній стороні по діагоналі від печі, де сходяться краями дві лави, та місце біля нього. Це найсвятіше і найпочесніше місце у хаті. У покуті знаходилися цінні речі: ікони (образи), Біблія, свічки (у тому числі вінчальні); стіл (хатній престіл), за яким відбувалися трапези, як родинні, так і гостьові, коли були родинні свята. Для позначення покуті ще використовуються слова кра́сний, святи́й, Бо́жий, пе́рший, ста́рший.

Якщо розглядати Україну як велику хату, то Покуття – це її найсвятіше місце, яке, до речі, знаходиться на протилежній стороні від головної печі Гіперборії – Донбасу.

Неподалік – на північний-захід від Покуття – знаходяться містечка Єзупіль (місто Ісуса) і Маріямполь (місто Марії). Трохи на схід – Марійський духовний комплекс у селі Зарваниця – одна з головних духовних святинь світового українства. Ще є села Трійця, Голгоча, Спас і Воскресинці. Ці топоніми завершують формування уявлень про Галичину як сакральний центр України і всього світу. Тут найбільша концентрація культових мегалітичних споруд і стародавніх монастирів. Це місце, звідки все почалося. Тут зв’язок між старим світом і наступним.

Галичани донині люблять називати свій край Галілеєю. Тут поширене переконання, що Ісус і Марія були українцями. Ось що про це написала поетеса Анна Малахова (Слобожанщина, 5 вересня 2004 року):

В Карпатських го́рах, скрізь поміж народом,
Відомим з давніх пір, як галичани,
Ще пам’ятають жінку свого роду –
Її Марією назвали й величали.
Вона жила в прадавній Галілеї,
Де той народ так звав свою країну,
Пісні співала мовою своєю,
І з молоком передала ту мову сину...

Про кого йдеться, то невже ж не здогадався?
І цю історію від нас давно ховали,
Наш слід заплутали та «склабами» назвали,
Щоб кожен з нас осліп і запродався
Чужинцю підлому, облудливому татю,
Якому байдуже, чи ллється наша мова,
Чи почали її, сердешну, виганяти
Із храму пам’яті та світлої любові...

Та слід залишився, – жива допоки мова,
І до історії ключі вона тримає,
І рідним словом, невмирущим вічним словом
До нас Євангеліє нині промовляє.
Там, бач, залишились такі слова Хрестові,
Що ні один тлумач ще їх не втямив,
Бо прозвучало, сповнене любові:
„О, лельо, лельо, лем з мя ся остані!”

Перекладати галичанам слів не треба –
Там батько лельом споконвіку називався,
То син Маріїн очі звів свої до неба,
Сказав, щоб лиш Отець із ним остався...
Незрозуміле розпинателям те слово, –
Вони і досі на свій лад його тлумачать,
Марія ж дивиться на нас і досі плаче,
Не забувати нас благає рідну мову!

У найдавнішому храмі біля Мегіддо, що в Палестинській Галілеї (15 км від Назарета), датованому близько 230 роком н. е., є напис зі згадуванням Ісуса Хреста. Слова «Богу Ісусу Хресту» написані у формі сакрального скорочення ΘΩ ΙΥ ΧΩ, поєднаного верхньою горизонтальною лінією (подібно до письма Велесової книги та санскриту). Гелленською мовою ця фраза пишеться Θεω Ιησου Χρηστω, читається як «Теу Їсу Хресту». Цікаво, що в галицьких селах старі люди донині використовують привітання «Слава Їсу!»

Саме в Галичині найбільше зберігся культ Ісуса Хреста і Діви Марії. Тут знаходимо сотні тисяч присвячених їм каплиць і статуй, які люди з власної ініціативи ставлять у містах, селах, у своїх дворах, при дорогах.

8. ЗГАДАЙ СЕБЕ!

На наших очах відбувається формування цілісного уявлення про вчення Ісуса Хреста як продовження і оновлення прадавньої Арійської (Гіперборійської) і ще давнішої Примордіальної (Борійської) традиції. Ніщо не було зроблено марно. Археологічні пам’ятки, символіка, побутові прикраси, пісні, рукописи, спогади, легенди, топоніми, гідроніми, імена і прізвиська – все неначе магнітом притягується одне до одного і зливається в цілісне послання неймовірної гармонії і краси.

Для кого це послання?

Для тих, хто здатний його сприйняти і застосувати для перетворення світу – для нового святого народу.

У чому полягає призначення цього послання?

У тому, щоб нагадати українцям про те, що вони є народом Осі, народом Центру, навколо якого обертається світ. Оновлення світу може початися тільки з країни-зародку, країни-початку, країни-яйця – з Оу-країни.

Тема забування і згадування себе достатньо розкрита в літературі й кіномистецтві. Прикладом може бути роман Курта Воннегута «Сирени Титана», фільми «Згадати все» (Total Recall, 1990), «Пам’ятай» (Memento, 2000), «Кодер» (Cypher, 2002). Сенс в тому, що головний герой може змінити світ, і він про це знає. Але він також знає, що в силу несприятливих обставин він може про це забути. Тоді він пише сам собі послання – щоб потім, в майбутньому, нагадати собі, хто він є і що має робити.

Серед мороку і виродження, страху і розпачу, зради і брехні Залізної доби, український народ намагається зорієнтуватися в навколишньому хаосі і знайти шлях порятунку. Він шукає порятунок назовні – і нічого не знаходить. Тому що порятунок захований в ньому самому. Порятунок – це він сам.

Але хто ж йому про це скаже, щоб він повірив? Адже за сотні років його переконали, що він ніхто, що його предки – невдахи, а його земля – це «окраїна» сусідніх держав і прохідний двір для всіляких «великих переселень».

Ось тому то, перед початком темної ночі Залізної доби, українські брахмани винесли Світло на периферію цивілізації – щоб через два тисячоліття Центр побачив це Світло і згадав себе! А щоб він не сумнівався, що йому робити – вони показали рекомендовані дії власним прикладом, розіграли їх «у ролях» у Палестинській Галілеї.

9. ДИСТРИБУТИВ ДЛЯ ІНСТАЛЯЦІЇ НОВОГО СВІТУ

Народження нового народу типологічно подібне до народження нової людини. За рідкісними винятками, дитина народжується зі стертою пам’яттю про досвід попереднього життя. Це необхідно, адже якби дитина пам’ятала страждання, переживання, тривоги, страхи, образи та інші негативні емоції з попереднього життя, вона б народилася психічно хворою, а може б і вмерла. Тому під час чергового втілення духовна сутність творить собі нову земну особистість «з чистого листа».

Якщо інформація про досвід всього попереднього земного життя стирається, то яким чином формуються базові уявлення людини про себе і світ? За допомогою інформації із-зовні: від батьків, родичів, культурного середовища. Якщо дитину протягом 3–5 років научать, що вона втілений бог, то на цьому вона вибудує боголюдський світогляд і відповідний спосіб життя. Якщо ж її навчать, що вона всього лише «розумна тварина», то таке уявлення вона скоріше всього пронесе через усе своє життя.

Це нагадує оновлення комп’ютера. Його робота визначається базовою операційною системою. При її установці з комп’ютера стирається інформація про його «колишнє життя» – про стару операційну систему, інакше нова не зможе коректно працювати. Нова система завантажується з зовнішнього носія, де програмне забезпечення зберігається у формі т. зв. «дистрибутива». Дистрибутив містить інсталяційні програми у стисненому, «запакованому» виді. У процесі ініціалізації нової системи вони розгортаються і займають значно більше простору.

Подібним чином виглядає перехід від старого до нового світу. Як показав Рене Генон, «перехід від одного циклу до іншого може відбуватися тільки у повній темноті» (Криза сучасного світу, 1927). Це означає, що в ситуації міжциклового переходу стирається суттєва інформація про попереднє життя, розривається зв’язок із минулим. Кризовий світ, переживаючи прискорене руйнування, вже давно не має в собі позитивної інформації, придатної для народження нової системи.

То де ж її шукати?

Як завжди, на зовнішніх носіях. Добра Новина, основана на подіях Золотої доби євангельської Галілеї, – це зовнішній дистрибутив для інсталяції нового світу, який завжди починається з Золотої доби. Це потік істинної, абсолютно позитивної і продуктивної інформації, що закладає у фундамент нової цивілізації сонячний, боголюдський, магічний світогляд. Розпаковуючи, тобто розкриваючи і реалізуючи цей дистрибутив, ми також отримуємо настанови щодо правильної організації, взаємодії з ближніми, персонального і колективного вдосконалення.

Якщо це дистрибутив, то для його інсталяції треба знати пароль доступу?

Таким паролем є досягнення спільнотою достатньо високого рівня свідомості і наявність волі для здійснення інсталяції нового світу. Для тих же, хто ще не доріс, послання Доброї Новини є закритим.

У чому головний сенс цього послання?

Він сконцентрований в одному реченні: «Шукайте перше Царства божого та правди його, а все інше вам додасться» (Матвій 6.31–33). Це не метафора, а пряма настанова до дії.

Звідки почнеться інсталяція нового світу?

Пророцтво Ісуса Хреста: «Усі ви потрапите у пастку цієї ночі, але після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї» (Матвій 26.32–32, Марко 14.27–28). Воно вказує на те, що після темної ночі, що тривала багато століть, і пастки «дітей мороку» Рух за Царство боже воскресне і знайде Ісуса Хреста в Галілеї.

Сьогоднішня Українська Галілея багато в чому нагадує євангельську Галілею: арійське населення, наявність гір, розвинене сільське господарство, культ Ісуса Хреста і Діви Марії. Територія Галичини становить 49500 кв. км (8,2% тер. України), що на порядок більше території євангельської Галілеї. Населення Галичини складає приблизно 5 мільйонів, що перевищує 10% всього населення України. Науково доведено: для вибухоподібного поширення нової ідеї потрібно, щоб вона опанувала 10% населення. Отже, Галичина володіє необхідною «критичною масою» для ініціації стрімкого і незворотного переходу України у Простір волі.

На те, що духовна зустріч з Ісусом відбудеться в Українській Галілеї, вказує відверто українське прізвище двох найближчих апостолів Ісуса Хреста, його двоюрідних братів Якова та Івана Заведеїв. Слово «заведей» означає «заспівувач, заводій, ініціатор». Цим двом апостолам Ісус дав ім’я Воанергес, що значить Діти блискавки. Брати уособлюють оновлену хрестиянську громаду – небесно-магічну Церкву Дітей блискавки – заведеїв-заспівувачів нової Золотої доби.

«І одинадцять учнів пішли в Галілею на гору, куди їм призначив Ісус» (Матвій 28.16). Згадана зустріч має відбутися «на горі», а саме Галичина є найбільш гірською територією України.

10. ВИСНОВКИ

1. Події в євангельській Галілеї були локальним відтворенням Золотої доби, що існувала протягом 3 тисячоліть на території Північного Надчорномор’я. Матеріальними артефактами Золотої доби є Трипільська археологічна культура, що розпочиналася з Української Галлії – Південно-Західної України.

2. Дух Золотої доби було відтворено родом Ісуса Хреста, що переселився до Палестинської Галілеї з Первинної Галлії (країни сонячної духовної сили) – нинішньої Галичини.

3. Згадані події зафіксовані в документі «Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого», який задля інформаційної захищеності було розділено на 4 взаємно доповнюючі євангелія. Всі описані в них події є одночасно пригодами, наукою і пророцтвами, тому Добра Новина є неперевершеним зразком згортання (упаковки) інформації. Цей документ є зашифрованим посланням в майбутнє для тих, хто спроможеться його прочитати, зрозуміти і застосувати.

4. Частина учнів Ісуса Хреста – святий народ – задля збереження знань і навиків ще до 37 року здійснила перехід з Палестинської Галілеї на землю Галичини. Шлях просування учнів позначений неймовірно швидким творенням нових хрестиянських громад в Малій Азії і Південно-Західній Україні. В ролі організатора переходу виступив Понтій Пилат – відразу ж після своєї відставки з посади імперського намісника у 36 році.

5. Факт прибуття святого народу в Галичину зафіксований у місцевих топонімах: Галілея, Пилатківці, Констанція, Покуття, Єзупіль (місто Ісуса), Маріямполь (місто Марії), місцевих традиціях і переказах про українські корені Ісуса та його батьків – Йосипа і Марії. Ці топоніми, підкріплені неймовірною концентрацією прадавніх святилищ і монастирів, є нагадуванням українцям – народу Центру – про його місію творення Золотої доби нового циклу.

6. Добра Новина є дистрибутивом для інсталяції нового світу: потоком абсолютно чистої, істинної і продуктивної інформації, призначеної для закладання фундаменту боголюдського світогляду цивілізації нового циклу.

7. Духовним центром народження нового світу є Українська Галлія–Галілея–Галичина. Як тільки Рух за царство боже опанує цей край, то в усій Україні почнеться вибуховий процес оновлення. «Царство боже близько! Оновлюйтесь і вірте в Добру Новину! (Марко 1.15).
 

В тему:
Три «О» Доброї Новини: Оновлюйся! Організовуйся! Озброюйся!
Діти у Просторі волі
Абсолютна захищеність у Просторі волі
Прискорення подій, левітація і телепортація у Просторі волі
Слово – найпотужніший засіб керування реальністю
Добра Новина: настанови для Дітей блискавки
Добра Новина: настанови для Дітей блискавки
Галілея і хрестиянство: українські корені
Воанергес: Церква дітей блискавки
Три плани Доброї Новини: пригоди, наука, пророцтво
Добра Новина про Царство боже
Здоров’я людини і простори буття
Фільм "Українська Галілея" на TV Сенсар (відео)
Експедиція до Української Галілеї на каналі Культура «Радіо Сенсар» (аудіо)
Трипільськими шляхами: печера Вертеба (відео)
Доля мурашника: загибель і воскресіння