Контр-адмірал Микола Жибарєв, який 20 років тому, 21 липня 1992-го, став одним із організаторів переходу сторожового корабля Чорноморського флоту під Український прапор, не шкодує про свій вчинок і не бачить в ньому нічого героїчного.
Улітку 1992 року російські мас-медіа повідомили про «безпрецедентний випадок зради офіцера Чорноморського флоту, до якої причетні українські націоналісти, а також спецслужби». Вчинок капітана 2-го рангу Миколи Жибарєва вони порівнювали із вчинком Анатолія Біленка, котрий на початку 70-х перегнав до Японії надсучасний (на той час) винищувач, попросивши заодно і політичного притулку.
Нещодавно автор цих рядків зустрівся з контр-адміралом Миколою Жибарєвим, який нині обіймає посаду заступника директора Департаменту охорони державного кордону – начальника управління морської охорони Державної прикордонної служби України, і попросив розповісти про події, що вже стали історією.
– Я знайомий з тими «журналістськими розслідуваннями» і нічого, крім сміху, вони у мене не викликають, – говорить Микола Євгенович. – Бо ні з якими так званими націоналістами ніколи у своєму житті не зустрічався, ніхто мене не агітував ні з боку Міністерства оборони України, як про це писали, ні Служби безпеки України. Щоб розставити всі крапки над «і», скажу так: наш учинок став повною несподіванкою як для тодішнього командувача Військово-Морських Сил України контр-адмірала Бориса Кожина, так і тодішнього міністра оборони Костянтина Морозова.
Лише після того, як інцидент було вичерпано, вони доповіли про нього президенту України Леонідові Кравчуку.
– Вам, мабуть, доводилося зустрічатися з офіцерами Чорноморського флоту, серед яких маєте багато друзів і знайомих. Як вони реагували на Ваш вчинок?
– Знаючи менталітет Ігоря Касатонова, який, до речі, згодом обійняв посаду першого заступника головнокомандувача російським ВМФ, я, мабуть, так і залишився зрадником для нього та його найближчого оточення. Як і для деяких колег, і які досі вважають Севастополь містом російської слави, «забуваючи», що Севастополь у різні періоди захищали не лише росіяни, а й українці. А на Чорноморському флоті після росіян вони займали друге місце за кількістю особового складу.
– Розкажіть, будь ласка, як склалися долі колишніх моряків ЧФ, які того липневого дня, 1992 року, були разом із Вами на борту СКР-112?
– По-різному. Наприклад, командир сторожовика Сергій Настенко тривалий час служив у Військово-Морських Силах України. Остання його посада – командир бригади надводних кораблів. Не так давно звільнився. Непогано склалися долі й в інших учасників того походу до Одеси.
– Чи були на борту СКР-112 моряки, які не прийняли військової присяги на вірність України?
– Безперечно.
– Як би Ви вчинили, повторись ситуація двадцятилітньої давності?
– Жодного разу не пошкодував про свій вчинок, мені ні в чому розкаюватися. Повторись та ситуація, мої дії були б аналогічними. Але, сподіваюсь, до цього вже ніколи не дійде.
Ми, зазвичай, намагаємося згадувати (і по праву!) тих Героїв, які жили і творили Україну в далекі 40-ві, 20-ті роки ХХ ст., а то й ще раніші ХVII, XVI століття.
Але не забуваймо і тих, які творили і творять Україну нині...
Окрім Миколи Жибарєва іспит на вірність народу України на "відмінно" склали:
17-а бригада кораблів бригади охорони водного району одного з двох найбільших з’єднань Кримської військово-морської бази (на озері Донузлав у західному районі Кримського півострова. Зона її відповідальності за охорону водного району простягалася від устя Дунаю до Севастополя. Крім охорони водного району, кораблі бригади несли бойові чергування по флоту і бойові служби у Середземному морі);
Командиром бригади був капітан 2 рангу Юрій Шалит, начальником штабу – капітан 2 рангу Микола Жибарєв і заступником командира бригади-начальником відділу по роботі з особовим складом – капітан 2 рангу Костянтин Іванко.
До складу бригади входили 307-й дивізіон протичовнових кораблів - командир дивізіону капітан 3 рангу Сергій Просяник, 31-й дивізіон тральщиків - командир капітан 2 рангу Олександр Купрєнков, рейдовий пост і підрозділ боротьби з підводними диверсантами - начальник старший мічман Леонід Палій і берегова база бригади - командир майор В’ячеслав Устименко.
До 307-го дивізіону протичовнових кораблів входили сторожові кораблі СКР-6 - командир капітан-лейтенант Ігор Петров, СКР-13, СКР-110 - командир 3 рангу Микола Мєльніков, СКР-48 – капітан 3 рангу Михайло Бєлов, СКР-84 - командир капітан-лейтенант Володимир Даневич, СКР-112 - командир капітан-лейтенант Сергій Настенко, малий протичовновий корабель МПК-93 – командир капітан-лейтенант Віктор Заремба, МПК-116 - командир капітан 3 рангу Карен Хачатуров, учбово-тренувальне судно - командир мічман Іванов і два невеликі катери – торпедолови. Причому, на час складання присяги два кораблі дивізіону знаходилися на ремонті в Севастополі: СКР-84 у Стрілецькій бухті, а МПК-93 у плавдоці ПД-30.
До 31-го дивізіону тральщиків на той час належали ланка рейдових тральщиків - командир капітан-лейтенант Анатолій Куклєнко, у складі рейдових тральщиків РТ-583 (пр. типу «Корун») і однотипний РT-349, базові тральщики: БТ "Оренбургський комсомолець" (БТ-126) - командир капітан-лейтенант Олег Гребенюк, БТ "Севастопольський комсомолець" (незабаром перейменований на БТ-79), БТ-40 і БТ-241.
Про події, які не мають строку давності, можете прочитати у спогадах капітана 1-го рангу Мирослава Мамчака:
"17-а бригада кораблів охорони водного району (БК ОВР) Кримської військово-морської бази" (частина І, частина ІІ).
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
У наших діях не було політики…(розмова з Героєм, який, однак, себе таким не вважає)
Світ:
Спецтема:
Контр-адмірал Микола Жибарєв, який 20 років тому, 21 липня 1992-го, став одним із організаторів переходу сторожового корабля Чорноморського флоту під Український прапор, не шкодує про свій вчинок і не бачить в ньому нічого героїчного.
tochechnyyrysunok.jpg
Улітку 1992 року російські мас-медіа повідомили про «безпрецедентний випадок зради офіцера Чорноморського флоту, до якої причетні українські націоналісти, а також спецслужби». Вчинок капітана 2-го рангу Миколи Жибарєва вони порівнювали із вчинком Анатолія Біленка, котрий на початку 70-х перегнав до Японії надсучасний (на той час) винищувач, попросивши заодно і політичного притулку.
Нещодавно автор цих рядків зустрівся з контр-адміралом Миколою Жибарєвим, який нині обіймає посаду заступника директора Департаменту охорони державного кордону – начальника управління морської охорони Державної прикордонної служби України, і попросив розповісти про події, що вже стали історією.
– Я знайомий з тими «журналістськими розслідуваннями» і нічого, крім сміху, вони у мене не викликають, – говорить Микола Євгенович. – Бо ні з якими так званими націоналістами ніколи у своєму житті не зустрічався, ніхто мене не агітував ні з боку Міністерства оборони України, як про це писали, ні Служби безпеки України. Щоб розставити всі крапки над «і», скажу так: наш учинок став повною несподіванкою як для тодішнього командувача Військово-Морських Сил України контр-адмірала Бориса Кожина, так і тодішнього міністра оборони Костянтина Морозова.
Лише після того, як інцидент було вичерпано, вони доповіли про нього президенту України Леонідові Кравчуку.
– Вам, мабуть, доводилося зустрічатися з офіцерами Чорноморського флоту, серед яких маєте багато друзів і знайомих. Як вони реагували на Ваш вчинок?
– Знаючи менталітет Ігоря Касатонова, який, до речі, згодом обійняв посаду першого заступника головнокомандувача російським ВМФ, я, мабуть, так і залишився зрадником для нього та його найближчого оточення. Як і для деяких колег, і які досі вважають Севастополь містом російської слави, «забуваючи», що Севастополь у різні періоди захищали не лише росіяни, а й українці. А на Чорноморському флоті після росіян вони займали друге місце за кількістю особового складу.
– Розкажіть, будь ласка, як склалися долі колишніх моряків ЧФ, які того липневого дня, 1992 року, були разом із Вами на борту СКР-112?
– По-різному. Наприклад, командир сторожовика Сергій Настенко тривалий час служив у Військово-Морських Силах України. Остання його посада – командир бригади надводних кораблів. Не так давно звільнився. Непогано склалися долі й в інших учасників того походу до Одеси.
– Чи були на борту СКР-112 моряки, які не прийняли військової присяги на вірність України?
– Безперечно.
– Як би Ви вчинили, повторись ситуація двадцятилітньої давності?
– Жодного разу не пошкодував про свій вчинок, мені ні в чому розкаюватися. Повторись та ситуація, мої дії були б аналогічними. Але, сподіваюсь, до цього вже ніколи не дійде.
Читайте також
Повстання на СКР-112
Коментар гравця
Ми, зазвичай, намагаємося згадувати (і по праву!) тих Героїв, які жили і творили Україну в далекі 40-ві, 20-ті роки ХХ ст., а то й ще раніші ХVII, XVI століття.
Але не забуваймо і тих, які творили і творять Україну нині...
Окрім Миколи Жибарєва іспит на вірність народу України на "відмінно" склали:
17-а бригада кораблів бригади охорони водного району одного з двох найбільших з’єднань Кримської військово-морської бази (на озері Донузлав у західному районі Кримського півострова. Зона її відповідальності за охорону водного району простягалася від устя Дунаю до Севастополя. Крім охорони водного району, кораблі бригади несли бойові чергування по флоту і бойові служби у Середземному морі);
Командиром бригади був капітан 2 рангу Юрій Шалит, начальником штабу – капітан 2 рангу Микола Жибарєв і заступником командира бригади-начальником відділу по роботі з особовим складом – капітан 2 рангу Костянтин Іванко.
До складу бригади входили 307-й дивізіон протичовнових кораблів - командир дивізіону капітан 3 рангу Сергій Просяник, 31-й дивізіон тральщиків - командир капітан 2 рангу Олександр Купрєнков, рейдовий пост і підрозділ боротьби з підводними диверсантами - начальник старший мічман Леонід Палій і берегова база бригади - командир майор В’ячеслав Устименко.
До 307-го дивізіону протичовнових кораблів входили сторожові кораблі СКР-6 - командир капітан-лейтенант Ігор Петров, СКР-13, СКР-110 - командир 3 рангу Микола Мєльніков, СКР-48 – капітан 3 рангу Михайло Бєлов, СКР-84 - командир капітан-лейтенант Володимир Даневич, СКР-112 - командир капітан-лейтенант Сергій Настенко, малий протичовновий корабель МПК-93 – командир капітан-лейтенант Віктор Заремба, МПК-116 - командир капітан 3 рангу Карен Хачатуров, учбово-тренувальне судно - командир мічман Іванов і два невеликі катери – торпедолови. Причому, на час складання присяги два кораблі дивізіону знаходилися на ремонті в Севастополі: СКР-84 у Стрілецькій бухті, а МПК-93 у плавдоці ПД-30.
До 31-го дивізіону тральщиків на той час належали ланка рейдових тральщиків - командир капітан-лейтенант Анатолій Куклєнко, у складі рейдових тральщиків РТ-583 (пр. типу «Корун») і однотипний РT-349, базові тральщики: БТ "Оренбургський комсомолець" (БТ-126) - командир капітан-лейтенант Олег Гребенюк, БТ "Севастопольський комсомолець" (незабаром перейменований на БТ-79), БТ-40 і БТ-241.
Про події, які не мають строку давності, можете прочитати у спогадах капітана 1-го рангу Мирослава Мамчака:
"17-а бригада кораблів охорони водного району (БК ОВР) Кримської військово-морської бази" (частина І, частина ІІ).
КОРАБЛІ-ГЕРОЇ (наша доба «СКР-112»)
Відео
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля