Убивство міністра Броніслава Перацького: внутрішня диверсія, спецоперація Москви (+аудіо)

• Історія спецслужб – це історія їхніх провалів
• Геополітичні союзники
• Українська Держава – союзник Третього Райху
• Асиметрична відповідь: український фашизм
• УВО – ОУН: виховання нації

Аудіоверсія: Убивство Перацького: внутрішня диверсія

Найпотужніший удар по Організації українських націоналіс­тів і взагалі по українській справі на західноукраїнських землях відбувся після убивства міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Перацького. Його здійснив Григорій Мацейко 15 черв­ня 1934 р. у Варшаві за наказом 25 річного Степана Бандери, більше відомого під псевдонімом «Сірий». У цей час Бандера був керівником крайової екзекутиви (виконкому) ОУН на західно-українських землях. Головним організатором убивства був найближчий соратник Бандери – Микола Лебідь.

Убивство наче спеціально було організоване так, щоб усі сліди привели до ОУН: «Невдовзі після вбивства Б. Пєрацького жертвами терактів стали директор Львівської української академічної гімназії Іван Бабій та студент Яків Бачинський... Обоє вони були вбиті з того самого пістолета, що й Б. Пєрацький... Оскільки підозра за ці вбивства впала на українських націоналістів, то, відповідно, ниточка від цих вбивств привела до атентату на пана міністра. Також Г. Мацейко ніби свідомо лишив різні сліди, що спрямували слідство в бік ОУН. По-перше, він покинув бомбу, виготовлену в хімічній лабораторії Я. Карпинця; по-друге, плащ, в якому (чомусь?!) знайшлися українські символи»[1].

Це убивство також було здійснене всупереч волі лідера ОУН. Про це розповів у своїх спогадах Павло Судоплатов.   «Повною несподіванкою стала для мене новина, що вбивство польського міністра генерала Пєрацького в 1934 році українським терористом Мацейком було проведено всупереч наказу Коновальця і ​​стояв за цим Бандера, що змагався з останнім за владу. Бандера прагнув до контролю над організацією, граючи на природній неприязні українців до Пєрацького, який ніс відповідальність за репресії проти української меншини в Польщі. Коновалець розповів мені, що до цього часу між Польщею і Німеччиною був підписаний договір про дружбу, так що німців жодним чином не влаштовували будь-які ворожі акції по відношенню до поляків. Вони були так розлютовані, що видали Миколу Лебедя, який переховувався в Німеччині. Вбивця генерала, Мацейко, зумів сховатися.

У Чехословаччині ОУН мала потужну підтримку з боку влади. У президента Бенеша були з Коновальцем особисті стосунки ще з часів першої світової війни. Однак, коли ОУН "вийшла з-під контролю" влади і здійснила вбивство Перацького, ці відносини погіршилися. Незважаючи на емоційний виступ Бандери на суді на захист справи українського націоналізму, він та інші організатори були засуджені до смертної кари через повішення. Однак тиск Німеччини на польську владу зрештою врятував їм життя. Смертний вирок замінили тюрмою»[2]. Німці врятували оунівців від смерті тільки тому, що Україна в особі ОУН розглядалася як стратегічний союзник Третього Райху.  

Про фальсифікацію Петра Мірчука, наче наказ на убивство Пєрацького віддав Євген Коновалець.

Розслідування убивства Перацького призвело до надпотуж­ного удару по українському націоналістичному руху. Після масових арештів 1934-1935 років усе регіональне керівництво ОУН у Польщі перебувало в ув’язненні, багато низових організацій припинили своє існування. Роботу організації вдалося нормалізувати тільки у 1938 році. Разом з оунівцями постраждали тисячі зовсім не причетних до цієї справи українців, були закриті українські організації і видання.

Броніслав Перацький

Виникають запитання: Хто постраждав і хто отримав вигоду від убивства Перацького? Постраждали українці в Польщі, водночас внутрішній конфлікт ослабив польську державу. Це спрацювало на шкоду Німеччині, яка була союзником Польщі, зате було на користь Москві – ворогу Польщі й українського націоналістичного руху.  

Навіщо Бандера віддав цей фатальний наказ? – адже досі він був точним, дисциплінованим і відповідальним членом ОУН. Тут треба приглянутися до його особистості та історії його просування в Організації.

Продовження: Степан Бандера: Коротка біографія до 1934 року