Державний синьо-жовтий прапор України – хула на Бога

Як відреагує Папа Римський на спроби якогось клірика розмістити хреста догори дригом? Що зроблять зі сміливцем-муллою мусульмани, якщо тому прийде на думку молитися не в бік Мекки, а в бік Нью-Йорка чи Москви?

 

Смішно? Зараз посміємося разом.

 

Відомо, що 23 липня в Україні святкується День Державного прапора України. Це свято є однім з найважливіших дежавних свят. Але ось питання: що саме ми святкуємо? Якому прапору вклоняємося?

 

Почнемо ось із чого. Сучасна українська держава офіційно оголосила себе правонаступницею Української народної республіки. Щоб підкреслити це, були взяті до вжитку символи УНР – герб (Тризуб) та прапор.

 

 

Якщо з гербом все більш-менш нормально (більш-менш ми кажемо тому, що досі не спромоглися прийняти Великий державний герб), то з прапором маємо справжню біду. Будь-який студент історичного факультету, якщо його розбудять серед глупої ночі, не роздумуючи скаже: Державний прапор УНР був жовто-блакитним, а не синьо-жовтим, як нині. Точніше жовтий колір того прапора – то вже подальше примітизоване трактування, насправді та смуга була золотою, бо УНР взяло кольори прапору з герба Галицько-Волинського князівства (золотий лев на блакитному тлі). Пертурбація золотого в жовтий пояснюється тим, що, по перше, далеко не всі бачать різницю між цими кольорами, а, по друге, в буремні 20-ті не завжди можна було знайти тканину золотистого кольору для того, аби пошити прапор в суворій відповідності до вимог.

 

Головне тут ось що: золотиста смуга на прапорі УНР була зверху (в геральдиці верхній колір називають головним або основним), а блакитна (блакитна, а не синя!) – внизу.

 

Це визнавала комуністична влада СРСР, пропаганда якої прибічників Петлюри, Грушевського, Конвальця або Бандери називали «жовто-блакитниками», але аж ніяк не «Синьожовтниками» (слово ж яке…).

 

Кольори ці та їх розташування на прапорі несе величезний символічний зміст. В дохристиянській «примітивній» символіці, в тому числі давній арійській, зороастрійській, золотий колір символізує Сонце, або Небесний Вогонь, а блакитний – Воду. Тобто маємо сполучення символів двох головних Джерел Життя.

 

Цікаво, чи не тому Україну стусають перманентні катаклізми – соціальні, політичні, економічні? Що буде, якщо згори у незгасимий Небесний Вогонь падає Вода? Вічне бурління, вибухи, дріж…

 

Не подобається «язичництво»? Будь ласка. В християнській символіці золотий колір – це колір Бога-отця, а блакитний – колір Богоматері. Де і коли дозволялося розташовувати когось чи щось над Богом?

 

Цікаво, чи не тому Бог не дає землі нашій і народу нашому спокою й добробуту, що ми знущаємося з Нього? Як назвати сумнівні маніпуляції із символами Творця? Правильно, богохульство. Відповідно, маємо розплату.

 

А що там наші професори придумали про символіку сучасного українського прапора? Мирне безхмарне небо та пшеничні поля? Як назвати цю профанацію, над якою регочуть іноземці, скільки-небудь обізнані на геральдиці? Невже професори та академіки, що писали висновок до затвердження в конституції символіки української держави, наукові світили, список почесних звань, регалій та нагород яких займає у довідниках по півсторінки, не знають того, що відомо студентам третього курсу? А якщо знають, то чому промовчали? Чому досі мовчать? Хто наказав провести цю ідеологічну диверсію?

 

В усіх людей – як у людей. Колір герба, як то годиться за геральдичними законами має відповідати головному кольору прапора, а щит, на тлі якого він зображується – вторинному кольору. Чому ж у нас Тризуб має вторинний колір, а зображується на тлі головного кольору прапора? Чому, всупереч канонам геральдики холодний колір є головним, а теплий – вторинним? Відповідь одна: нинішній Державний прапору України – перевернутий. Вдумайтеся на хвилину: перевернутий прапор!

 

Хто ж пішов на такий злочин? Дехто з українських патріотів киває на тогочасну комуністичну більшість в Раді, мовляв, не маючи змоги зашкодити прийняттю прапора, вони спромоглися його хоча б спотворити. Але в такому разі виникає логічне запитання: а куди дивилися «патріоти»? Всі оті Чорноволи і Юхновські, Лук`яненки та Коцюбинські; чому не волали на увесь голос Слава Стецько та Юрко Шухевич?

 

І ще: чому "патріоти" мовчать зараз?

 

Хтось скаже: все те дрібниці. Подумаєш, перевернули прапор. Ну, перевернули, нехай вже так і залишається. Змінювати все – дуже дорого, а грошей і на пенсії не вистачає. Маємо більші проблеми, ніж символіка якась.

 

Ні, шановні. Це – не дрібниці. В усі часи прапор був святинею і для воїнів, і для цивільних громадян. Під ним, а часто – і заради нього гинули. Його виносили з оточень на власному тілі. Прапор – це найважливіша, найсвятіша річ, яка є у нації. Не ковбаса ж. І не медова з перцем.

 

Маємо розуміти, і будь-яка нормальна політична сила має записати це в свої програмі першим пунктом (не пенсії та НАТО, не ЄЕП та зарплати, навіть не продаж землі й купівля нафти) має стояти декларація про зміну Конституції в частині державної символіки.

Та чомусь здається, що довго ще ми житимемо з покрученими скаральними символами бутності нашої нації. Ми – єдина країна в світі, яка за двадцять років не спромоглася прийняти Великий державний герб, і хто знає, скільки ще років житимемо без нього. Ми – єдина в світі країна, в якій приймаються закони про використання на святах прапору давно не існуючої імперії, але яка не спромоглася довести до пуття прапор власний.

 

Відомо, що в бій ідуть під прапором. Невже в бій за власне майбутнє маємо іти під ТАКИМ прапором?

 

P.S. І все ж, як би ми не старалися, та справжній прапор все частіше «вилазить» у світ. Неначе сам Бог нам підказує, наказує, волає: зробіть як має бути. Особливо показними є часи нової влади. Навряд чи Янукович та Ко. роблять це з якоюсь певною, тим більш позитивною метою, але факт залишається фактом. То під час робочої поїздки Президента по країні повісять прапор «навпаки», то на прес-конференції в облдержадміністрації виявиться «помилка», яку зафіксують численні журналісти, то (взагалі кричуща річ!) один з талісманів Євро-2012, український Славко виявиться одягненим «неправильно».

 

Може, дослухаємося до натяків? Липень 2010 року. Неформальний саміт президентів країн СНД, зустріч в Левадійському палаці. Журналісти вважають, що це – наслідки слабкої роботи протокольної служби Президента України. А, може, це доля?

 

НА прес-конференції тодішнього першого заступника голови Державної податкової адміністрації Віталія Захарченка, заступника голови ДПА Сергія Лекаря, голови Львівської облдержадміністрації Василя Горбаля та голови ДПА у Львівській області Віталія Пекарчука у вересні 2010 року.