- Відвідувань: 1
- Переглядів: 1
Формальна демократія – шлях в нікуди в інфантильних суспільствах
Світ:
14050902r.jpg
Всі, хто заробив мільярди в Україні Кучми, Ющенка, Януковича, всі хто посідав у ній провідні політичні посади, - усі хворі на постсовок. Це критичний брак гідності, брак породи, брак аристократизму. І ЦЕ, на жаль, – не виліковне. Всі ці "з грязі в князі" ніколи не побудують гідну країну.
Ще раз переконуюсь: в інфантильних суспільствах формальна демократія (один громадянин – один голос) – шлях в нікуди. Бо інфантильні суспільства наполегливо голосують за примару доброго і щедрого царя (чи цариці) – замість чесного і відповідального лідера.
Альтернативою є все, що допомагає суспільству швидко подорослішати. Я знаю тільки один рецепт – шокова терапія.
Бо навіть у найрозвинутіших демократіях працює віковий ценз (майже усі інші скасовані, а віковий досі працює!). Інфантильні – увішані орденами пенсіонери, які досі двома руками тримаються за спідницю неіснуючої держави, не менш інфантильні люмпени-алкоголіки, усілякі соціально незахищені верстви, які ностальгують по Союзу, отримуючи водночас подачки та субсидії від української держави, – всіх потрібно позбавити права голосу. Бо не доросли. Не склав іспит з української, не засудив публічно Сталіна, не визнав голодомор – усі права, окрім політичних. Бо це – громадянські права, які передбачають відповідальність та громадянську зрілість, громадянське повноліття, якщо завгодно.
Недемократично? До певної міри так. Але формальна демократія має завершуватися там, де закінчується лояльність до держави, в якій проживає людина. Там, де немає готовності пов’язати свою долю з долею держави, в якій проживаєш. Там, де панує ненависть до усього українського. Тобто спочатку ти визначаєшся: я українець і ворог України - мій ворог, а потім тебе допускають до дискусії про майбутнє України і твій голос починає щось важити.
Я волію жити в недемократичній Україні замість виживати в надто демократичній пост-УРСР, яка весь час принаймні позірно надто переймалася правами росіян та інших меншин - кого завгодно, але ніколи не могла і часто навіть не намагалася захистити права українців бути собою. Не можна полоумним ветеранам, що ходять з колорадськими стрічками, портретами Сталіна і свято вірять, що Радянський Союз був чи не раєм на землі, а Україна - якесь історичне непорозуміння, плід світової змови, "бандерівський заколот" тощо давати право обирати українського президента чи український парламент. Бо вони досі моляться на того, хто майже знищив Україну.
Тому бодай на перехідний період років у двадцять ми стоїмо перед вибором: або Україна або формальна демократія, за якої ти можеш щиро ненавидити Україну і обирати її президента та парламент.
P.S. Джордж Вашингтон спочатку виграв Війну за незалежність США, а потім вже його обрали першим президентом Сполучених Штатів. Може і нам не поспішати з обранням нового чи то царька чи то генерал-губернатора, а подивитись, хто виграє війну за незалежність України?! Бо правду не приховаєш, на отців-засновників нації наші політичні ліліпути, що балотуються у президенти, поки аж ніяк не тягнуть. Тому за масштабом особистості наразі нема кого протиставити Сталіну/Путіну як українську альтернативу. І це є справді проблема...
Виділення в тексті мої, О.К.
.
Коментарі
+