Територіальна самооборона – єдиний засіб перемоги в сучасній війні

Концепція сучасної війни абсолютно змінилася. Виникла ситуація, коли засоби ураження стали коштувати дорожче об'єктів ураження.

Думаю, всі погодяться з тим, що війна – економічне поняття, вона має економічне підґрунтя. За допомогою війни нападаюча сторона намагається досягти результату, який можна буде потім конвертувати в економіку. І сьогодні ситуація така, що сучасна армія при агресії проти будь-якої держави не спроможна перемогти з прийнятними витратами.

І тому була створена концепція нового способу ведення війни – терористична війна за допомогою дешевої масової сили, найманої на місці та в суміжних державах.

Тисяча ненавчених бойовиків дешевше одного підготовленого солдата з сучасними засобами ведення війни. Переносний протитанковий ракетний комплекс «Джевелін» коштує як тисяча бойовиків. Руйнівна сила тисячі бойовиків явно перевершує руйнівну силу такого комплексу.

Терористичні армії дешеві, масові, ефективні, плюс нема можливості вдарити у відповідь. Тому що терористична армія нікому не належить, нема по кому наносити удар. Всі знають господарів армії, хто її спонсорує, але формально претензій ніяких не пред'явити. Така терористична війна складається з двох компонентів:

1. Зниження життєвого рівня суміжних країн та створення в них точок нестабільності, місць, де можна набирати бойовиків, де конфлікт дозволяє проникати через кордон, де зброя на руках у населення. І це дозволяє на кордоні держави створити постійно діюче джерело бойовиків. Зниження життєвого рівня в сусідніх країнах призводить до зниження вартості бойовиків.

2. Розв’язування релігійної чи національної істерії, робота ЗМІ, потім спонсорування та забезпечення зброєю. Всім зрозуміло, що бойовики перемогти не можуть. Але це не мета – перемогти. Перемога (мета) – це нестабільність, процес війни.

Чому терористична війна небезпечніша, ніж звичайна? Якщо у звичайній війні армія воює проти армії, то в терористичній, де мета не перемога, а сама війна – бойовики воюють проти населення. І жодна армія світу неспроможна захистити своє населення від бойовиків.

Всі армії, абсолютно всі – незалежно від рівня розвитку держави та технічних можливостей – призначені для того, щоб протистояти такій же армії. Але якщо тисяча бойовиків займає якусь територію, то для вибивання їх з неї необхідно не менше 50 тисяч солдат. Бо як армія може захистити населення? Це ж треба захистити кожну людину на цій території. Потрібно надійно оточити цю територію так, щоб бойовики не прорвалися (а вони можуть напасти з будь-якого напрямку) і наситити військами територію всередині. Тому жодна держава не здатна утримувати армію, спроможну захистити від бойовиків більше одного-двох населених пунктів одночасно.

Приклади дуже показові: там, де армія намагається самостійно знищувати бойовиків, місто в результаті все одно зноситься. Ще з часів другої світової війни відомо, що місто, яке обороняється, взяти не можна,  поки воно не зруйноване.

У випадку з терористами все набагато гірше. Тому що їх завдання – тероризувати місцеве населення. Їм не потрібно вступати в протидію з армією, навпаки, вони намагаються цього уникнути. Їх мішень – беззбройні громадяни.

А що міліція? Вона є об'єктом, який тільки допоможе бойовикам. Адже де бойовикам взяти зброю? Їм необхідне мінімальне озброєння, з яким вони атакують ділянки міліції,  а вони не захищені абсолютно. Набирають зброю там. Потім вони з цією зброєю атакують армійські склади, які знаходяться в тилу і тому не захищені, і тут набирають важке озброєння. Тобто навіть без зовнішнього підживлення упродовж декількох діб терористична армія спроможна самоозброїтися. Ні армія, ні міліція, ні контртерористичні підрозділи впоратися з цим не в змозі.

Рішення є. Єдиний варіант захисту населених пунктів – це наявність в них ополчення. Тільки ополчення, що спирається на армію, здатне забезпечити захист населених пунктів.

Що мається на увазі під ополченням? Це не мужики з автоматами, що гуляють по вулицях. Це цивільні люди, більшість з яких служило в армії, які знають, як зв'язатися з командиром в разі потреби. Командир – це армійський офіцер, чинний або в запасі. Він періодично їх збирає (вони знають один одного), злагоджує їх. При цьому вони живуть звичайним мирним життям. Вони знають сигнал, командир знає де отримати зброю.

Перевага таких загонів перед армією і бойовиками в тому, що вони, на відміну від армії, воюють на своїй території, яку добре знають. Загін ополчення не повинен постійно бути в бойовій готовності, але він повинен мати можливість зібратися, бути керованим і мати координацію з силовиками. Якщо територіальна самооборона діє самостійно, без взаємодії з силовими структурами, то це марно.

Завдання ополчення – не армійська функція зупинити противника на лінії фронту, а якнайшвидше блокувати його, припинити його «розповсюдження» і знищувати методами контрпартизанської боротьби (якщо вважати, що бойовики / бандити діють партизанськими методами).

Армія потрібна тільки для того, щоб підтримати вогнем, бо потужність армійських сил, зрозуміло, значно вища. Тобто в основному діють ополченці, а їх підтримує армія. Тільки за такої організації бойовики бояться входити або дуже швидко знищуються. В інших випадках, на жаль, маємо тільки негативний досвід.

Ось питають, чому в Маріуполі не створилося ополчення? Громадяни реально не здатні самоорганізуватися в бойову, боєздатну структуру. Вони можуть злитися в натовп, що його 100 організованих бойовиків розстріляють, незалежно від наявності у громадян зброї. Ополчення відрізняється від натовпу тим, що командир їх збирає, виробляє бойове злагодження, стрільби, вони заздалегідь визначають свої дії на місцевості в різних конкретних ситуаціях. Вивчають ази бойового мистецтва.

Населення самостійно не здатне зорганізуватися. Під управлінням армії (силових структур) до початку бойових дій – може. В цьому й проблема. Коли починаються бойові дії, тоді вже пізно щось організовувати:

по-перше, нема часу на навчання, злагодження, на взаємодію з зовнішнім управлінням (командуванням);

по-друге, якщо в населеному пункті вже з'явилися бойовики, то вони не дадуть створити ополчення. Вони не дадуть збиратися, тренуватися. Тільки зібралися двоє – одного тут же застрелив снайпер. Вони (бойовики) дуже жорстко діють.

Населення не підтримує бойовиків. А бойовики й не питають населення, що воно там підтримує чи ні. Вони приходять і грабують його, вбивають. Ніяка підтримка населення бойовикам не потрібна. Вони приходять вбивати населення. Бойовикам не потрібно міняти владу. Їм не потрібно завойовувати країну.

Суть терористичної війни в тому, щоб знищити країну як економічну одиницю. Мета війни – хаос, а не захоплення країни. Терористична війна – найшвидший і найдешевший спосіб знищення країни. Чекати, поки країна в майбутньому сама розвалиться, ніхто не хоче, прагнуть отримати результат вже сьогодні.

Концепція терористичної війни ефективна не тільки для маленьких країн. Сирія, наприклад, 25 мільйонів населення. Україна – 45. Чималі країни. Суть терористичної війни не в завоюванні, а в руйнуванні. Тому що зруйнована країна є прийнятною метою. Просто фізичне руйнування економіки. Щоб країна стала нічийною, безгосподарною, хаотизованою територією. Перемагати в такій війні може тільки самооборона, що спирається на армію. 

Виступ російського полковника запасу Василя Павлова.