Путін – це велика комп’ютерна гра, спрямована на розвиток України. Черговий етап прискорення та самоорганізації

Ви колись звертали увагу на те, як влаштовані комп'ютерні ігри – аркадні стрілялки або реал тайм стратегії? Гравцеві спочатку дається час на первинну підготовку (купити зброю або побудувати пару перших будівель), а потім на нього починають нападати вороги. Причому, спершу слабенькі, а потім, у міру того, як гравець набирає скілз, ці вороги стають все сильнішими і чисельнішими. 

Саме в такій концепції ми і воюємо з Путіним. Спочатку були просто беркути в Києві. Потім до них додалися снайпери. Потім у гру вступили колоради в регіонах. Далі нам довелося мати справу послідовно з козаками, кадировцями та російським спецназом. 

Коли ми успішно пройшли і цей рівень, на нашому горизонті з'явилися вже цілі регулярні підрозділи російських десантників та мотострілків. 

Рівні ускладнювалися, а ми все більше набирали скіллз і все краще озброювалися. І якщо рік тому ми були натуральними «бегінерами» – купками беззбройного недосвідченого населення – то тепер, через 9 місяців, ми вже «хардюзери» – велика держава з обстріляною армією і цілком готовим до боротьби народом. 

Ми ж розуміємо, що якби Путін ввів свої війська в лютому, то Янукович би залишився на Банковій, а Революція Гідності просто захлинулася б у крові на київських вулицях. І навіть ще в квітні москалі могли б дійти до Збруча, як ніж крізь масло. 

При цьому, всім очевидно, що Путін нас з нашою незалежністю ненавидить люто і готовий добити Росію, аби з нею загнулася і Україна. 

Але Путін всі ці 9 місяців поводився не як жива людина, а як комп'ютерна гра. Він послідовно займався тим, що згуртовував нашу роз'єднану націю, вчив нас воювати, допомагав нам провести мобілізацію, підвищити наш бойовий дух і гарненько озброїтися. 

Крім того, він старанно забезпечував нас союзниками. Америка і Європа упиралися руками і ногами, а він практично силоміць тягнув їх нам на допомогу. Щоразу, коли вони намагалися зіскочити, він влаштовував чергове шоу: то малайзійський боїнг, то «гумконвой», то псковські десантники, то колони російської техніки, що переходять кордон прямо на очах представників ОБСЄ. 

І ці шоу щоразу виходять такі видовищні, що Захід, щиро того не бажаючи, бурмочучи, крекчучи і матюкаючись на всіх романо-германських мовах, все ж дає нам гроші, бронежилети і ліки, вводить нові санкції проти агресора і потихеньку вчиться гнівно роздмухувати щоки. 

При цьому, навіть зараз Путін, при великому бажанні, може прорватися до Києва. Так чому він цього не робить? Боїться військового втручання Заходу?

Ай, киньте: Захід не втрутиться, навіть якби всю Україну тут з гівном змішали. Захід настільки ситий, ледачий і полохливий, настільки не хоче злазити з теплої печі, що не факт, що заступиться за якусь Естонію – а не те, що за Україну. Країни Заходу схожі зараз на зграю жирних морських котиків, які ніжаться на березі моря. Мисливець може підійти до них і бити їх по головах кийком і вбивати одного за одним – а інші будуть тільки волати, лінуючись не тільки напасти на мисливця, але навіть просто втекти. 

Так чого боїться Путін? Нових санкцій? З тією швидкістю, з якою Захід приймає свої санкції, цілком можна було б встигнути одним богатирським ударом посадити нам на Банкову якогось чергового гауляйтера – а потім відступити, залишивши Україну розореною і зануреною у хаос (як це було свого часу зроблено в Афганістані). І умити руки, заявляючи, що все, мовляв, «чик-чирик, я в будиночку». І не було б ніяких нових санкцій. Воно Заходу треба? 

А може Путін уникає великої війни в Україні, тому що побоюється заворушень і протестів у власній країні? Адже, знову ж таки, йому зовсім не треба завойовувати Україну. Йому досить занурити її в хаос. А це зовсім не довго при належному старанні. Чому ж він цього не робить? Адже він так нас ненавидить і так хоче нам завадити кинути Росію і піти в Європу. 

Давайте подивимося разом. Путін в рекордно короткий термін зламав все те, що колосальними зусиллями і витратами було побудовано за останні два десятиліття: позитивне реноме Росії в очах Заходу, потужна п'ята колона в Україні. 

Загалом, з точки зору здорового глузду, Путін поводиться абсолютно ірраціонально. Саме тому, не знаючи, як інакше пояснити ці його ірраціональні дії, багато коментаторів (від Ангели Меркель до Станіслава Бєлковського) говорять про психологічні або навіть психічні відхилення російського президента. 

Але навіть «біснуватий» Гітлер починав Світову війну, маючи сильних союзників, першокласну економіку, надлишок населення і потужну ідею, за яку це населення було готове вмирати. Німецька нація була здорова, сповнена енергії і зібрана в єдиний кулак. А німецька армія технологічно і якісно була кращою в світі. 

Путін же, навпаки, має період рецесії, вимираюче деморалізоване населення і повну відсутність як сильної ідеології, так і союзників та сучасної армії. 

Путін – не божевільний. Тому що божевільні діють безсистемно, а в діях Путіна простежується чітка система. Путін поводиться не як божевільний, а як комп'ютерна гра. Він послідовно послаблює Росію і настільки ж послідовно посилює Україну. Але навіщо він це робить?! 

Для того, щоб зрозуміти це, давайте спочатку з'ясуємо для себе роль Росії в світі. Самі росіяни (та їх підспівувачі в Україні) щиро переконані в тому, що Росія – «супердержава». Чи так це? 

Для того, щоб керувати світом, бути «супердержавою», потрібні три речі: 1) технологічна перевага, 2) фінансова перевага (світова валюта) і 3) військово-морська перевага (світова торгівля).

В 15 столітті «попереду планети всієї» за цими трьома показниками були держави Північної Італії (насамперед Венеція, Генуя, Флоренція і Мілан), в 16-му – Пиренейські держави (Португалія та Іспанія), в 17-му – Голландія і Франція, а у 18-му першість захопила Англія. 

З того часу і до цих пір англосакси (Англія і потім Америка) продовжують твердою рукою керувати світом. Вони досі мають найпросунутіу технологію, найсильніший флот і головну світову валюту.

Тричі за цей час англосаксам був кинутий виклик в боротьбі за світове панування: один раз в 19 столітті Францією (Наполеон) і двічі в 20-му Німеччиною (дві Світові війни). Але кожен раз англосакси перемагали. 

Тепер Росія. З того самого часу, коли в Смутні часи (початок 17 століття) англійські гармати, гроші і найманці допомогли Мініну з Пожарським вибити поляків з Кремля, Росія є сателітом англосаксів. І хто при владі в Росії – імператор або генсек – значення не має. В англосаксонських інтересах (і за англосаксонські гроші) Росія воювала проти Наполеона, проти кайзера Вільгельма і проти Гітлера. Якийсь час росіян так і називали з сарказмом – «англійською піхотою на континенті». 

Щоразу, коли росіяни намагалися вийти з-під влади британців (при імператорі Павлі, під час Кримської війни, під час російсько-японської війни, за часів пізнього Радянського Союзу), їм давали по голові і повертали в стійло. Саме там, в англосаксонському стійлі, Росія знаходиться і зараз. Там – її гроші та її діти. Там – її майбутнє. І сьогодні – більше, ніж коли б то не було. 

Росія ніколи не була незалежною. Вона залежить від Заходу абсолютно. Тому що повинна продавати туди ресурси і купувати там технології, фахівців, їжу, техніку і ширвжиток. Так було завжди. Тільки при Івані Грозному за західні товари та ідеї платили соболями, за Петра – лісом і пенькою, за Алєксандра і Ніколая – українським хлібом, а за Брежнєва і Путіна – нафтою і газом. Але концепція не змінювалася ніколи. 

Англосакси можуть прихлопнути Росію з ще більшою легкістю, ніж за часів Рейгана. Тоді знадобилося просто обрізати Союзу приплив технологій і валюти. Зараз це було б ще легше. Але цього не роблять. Тому що Росія працює на англосаксів. Вона виконує для них дуже важливу роль. Як і раніше, сьогодні росіяни – «англійська піхота на континенті». 

Сьогодні знову відбувається боротьба за світове панування. Англосакси в черговий раз борються проти могутнього і енергійного ворога. Хто ж це? Росія? Напівмертва відстала країна з кволою економікою? Звичайно, ні. Тоді хто? Китай? А що, хіба у Китаю є технологічна перевага, світова валюта і потужний флот? Ні, не Китай. 

Євросоюз! Технологічно передове співтовариство, що володіє однією зі світових валют (євро). Так, без потужного флоту, але розвинене і просунуте настільки, щоб нівелювати цей недолік. Тим більше, що нинішня боротьба за світове панування – економічна, а не військова. 

Німеччина втретє кинула виклик англосаксам. Двічі жахливо розгромлена і спустошена, позбавлена ​​потужної армії і флоту, обтяжена комплексом провини за Голокост, морально надламана, вона сьогодні бореться по-іншому. Німеччина об'єднала навколо себе Європу не зброєю, а грошима, і робить все можливе, щоб скинути англосаксів зі світового Олімпу. 

Проте Євросоюз неоднорідний. Нові його члени на сході, налякані сусідством Росії, воліють орієнтуватися не на Німеччину, а на Америку. Наприклад, Польща є сьогодні відмінною проамериканською противагою Німеччині в ЄС. Однак, Польщі недостатньо. Німеччина в тандемі з Францією – занадто сильна.

Звідси й ідея «Чорноморсько-Балтійського Союзу», «Нової Речі Посполитої» – об'єднати Україну, Польщу, Литву та деякі інші країни (в різних версіях – країни Балтії, Білорусь, Румунію, Молдову і т.д.) в потужний військово-політичний союз. Цей проамериканський союз за офіційною версією повинен захищати Європу від Росії. А в реальності є потужною противагою ЄС. 

«Нова Річ Посполита» дозволила б англосаксам обмежити подальше політичне розширення ЄС і дала б Америці стратегічну перемогу над Німеччиною. Але як змусити повірити Євросоюз в необхідність такої «Речі Посполитої»? Тільки якщо Європа переконається в смертельній небезпеці, яка виходить від Росії. Лише тоді східноєвропейський «санітарний кордон» від Росії мав би сенс. І тому, підкоряючись наказам своїх англосаксонських господарів, напівмертва країна з дохлою економікою і відсталою армією намагається пижитися і будувати з себе світового агресора. 

Європейці не вірять, крутять носами, і тому Путіну доводиться все більш грізно роздмухувати щоки і розмахувати руками: загрожувати країнам НАТО, нагадувати про ядерну бомбу і радіоактивний попіл. Задача московського карлика – залякати всіх, переконати у своїй безбашеності, в свою готовність йти до кінця. 

І виходить! )) При цьому наш президент Порошенко – теж в грі. Давайте рахувати. У росіян на кордонах з Україною 40 тисяч регулярних військ. Ввели вони сюди, на думку нашого РНБО, 1200 чоловік. Додамо сюди ще підрозділи сепаратистів і найманців: після багаторазових заяв нашого керівництва про те, як ми там всіх перемогли, припустимо, у сепарів залишилося ще тисяч 15. Разом всього у противника в Україні і на її кордонах приблизно 55 тисяч. Ну добре, хай навіть 60 тисяч. З яких безпосередньо проти нас зараз всього до 20 тисяч. При цьому у нас тільки добровольчих батальйонів армії, Нацгвардії і МВС – 79. А це вже близько 40 тисяч чоловік (за приблизною чисельностю батальйону у 500 бійців). А ще – власне армія, Нацгвардія і МВС. А всі наші хвилі мобілізації? 

За різними оцінками, у нас зараз під рушницею від 150 до 200 тисяч осіб. І ми змушені насилу відбиватися від ворожих 20 тисяч, з яких регулярних всього 1200? Та про що взагалі розмова? 

Все це може означати, що наше керівництво теж бере участь у великій грі, мета якої – не битися проти Росії, а переконати Євросоюз у серйозності російської загрози і необхідності створення «Нової Речі Посполитої». 

В принципі, така концепція для України добра. Тому що, по-перше, означає, що нас ніхто не збирається, насправді, завойовувати, а по-друге, що з нас просто зараз ліплять потужного регіонального гравця. І, оскільки наші інтереси зараз так щасливо збігаються з інтересами наймогутнішої сили на планеті, треба радіти життю і цілувати союзників в обидві щоки. Бо, якщо нам і світить в найближчій перспективі зробитися сильною державою, то тільки в якості чергового "​​непотоплюваного авіаносця" Штатів. 

І Штатам ми цілком корисні. Крім "зовнішніх росіян" – жахливих північних варварів, які загрожують Європі зовні, у англосаксів тепер є і "внутрішні росіяни" – настільки ж лукаві і непередбачувані варвари, що вже просунули ногу в дверну щілину. Тому вся ця комп'ютерна гра з подачі англосаксів – наше послідовне посилення. 

Звідси, до речі, і абсолютно безглузде введення російських військ в Україну – часто без рекогносцировки, неготових до бою, беззахисних для артилерії і авіації похідними колонами. І всі ці переходи Гіркіна зі Слов'янська до Донецька та інші нез'ясовні в "справжній" війні маневри. Це все – шоу для Європи. "Росіяни йдуть!" "ВІЙНА!" При цьому, і Путін, і Порошенко роблять все можливе, щоб потягнути ще. Щоб Європа остаточно переконалася в серйозності ситуації. Щоб встигла гарненько обісцятися від переляку. 

Ви, до речі, помітили, що Америка всіляко намагається нагнітати, а Європа як раз (хоча війна до неї набагато ближче) з останніх сил робить вигляд, що нічого не відбувається. Тому що це – шоу. За наш з вами рахунок. Звичайно, жахливо кожен день втрачати в цій Великій Грі наших кращих хлопців. Але давайте будемо чесними. Ці втрати – лише мала дещиця наших жертв у випадку справжньої великої війни проти Росії.

Англосакси не допустять, щоб хтось серйозно кинув їм виклик. Хочу нагадати, що у випадку з Гітлером Чемберлен в Мюнхені здав йому Чехію зовсім не через слабкості. Завданням англосаксів було направити Гітлера проти Червоної Росії. І в Мюнхені йому просто віддавали ресурси для підготовки до війни. А от коли Гітлера "занесло", то той же Чемберлен спокійнісінько, без всяких сентиментів, оголосив йому війну. 

Це я до того, що "слабак" Обама при необхідності погодиться на килимові бомбардування з такою ж легкістю, як і Буш-старший свого часу. Взагалі, уявлення про англосаксів як про "демократів і гуманістів" вельми помилкове. Хочу нагадати, що саме ці люди силою зброї примушували купувати у них наркотики (опіумні війни), придумали концтабори (англо-бурська війна), справили єдині в історії атомні бомбардування (Хіросіма і Нагасакі), масові килимові бомбардування міст (Дрезден, Кельн, Гамбург, Ессен), масово використовували хімзброю ("агент оранж" у В'єтнамі), організовували голодомори (Бенгалія) та й взагалі – провели один з найбільших геноцидів в історії (знищення північноамериканських індіанців). 

Це я не до того, які вони жахливі. Невже ви думаєте, що у французів, німців, іспанців, голландців, росіян чи китайців менше "подвигів" за спиною? Шлях кожної великої нації лежить по кістках повалених народів. Тут важливо інше. Англосакси зовсім не втратили свою хватку. На них в цьому плані цілком можна покластися. Так що, може, Євросоюз і розлігся морськими котиками на пляжі, але англосакси цілком готові воювати і вбивати заради збереження своєї влади над світом. Що, загалом, і дає можливість країнам Європи вередувати, розвалившись на пляжі. 

Повертаючись до Гітлера, хочу сказати, що немає ніякої гарантії, що й Владіміра Владіміровіча не "занесе", як "занесло" в свій час Адольфа Алоїзовича. І тоді наша комп'ютерна гра виявиться куди більш складною, ніж нам це бачиться зараз. І в кінці, після проходження всіх рівнів, нам таки доведеться (як звичайно в комп'ютерних іграх) боротися з головним Поганцем, головним Монстром. Ми навіть ім'я його знаємо і знаємо, як він виглядає. Його з 14 століття малюють в церквах, а сьогодні можна побачити в кожній новинній стрічці. 

Але ми все одно переможемо. Тому що немає таких комп'ютерних ігор, в яких не можна було б перемогти. І якщо не виходить "по-чесному", можна попрацювати з чіт-кодами)) Про те, як це зробити, ще в 6 столітті до н.е. написав Сунь Цзи. Старий так прямо і говорив, що "війна – це шлях обману". Так невже ж ми не надуримо якусь комп'ютерну програму?
Слава Україні!

Додатково: Путін є психопатом, він мобілізує Україну і розвалює Росію – Лариса Волошина