Інформаційна агресія та її вплив на культуру (частина 1)

(Початок)

Попередні публікації:

Інформаційна агресія та її вплив на культуру (закінчення)

Інформаційна агресія

В інформаційному полі України сьогодні йде найсправжнісінька війна. Інформаційна агресія не знає обмежень. Зграї інформаційних військ ворога руйнують нашу країну сильніше, ніж у роки світових воєн полчища чужих солдатів. Інформаційне бомбардування руйнує свідомість населення. Жоден Гітлер не міг так перетворити свідомість людини на муку, як сьогодні це робить західна демонічна цивілізація. Кінцева мета інформаційної агресії — усунути саму можливість виникнення колективів, згуртованих навколо якоїсь іншої ідеї, окрім корисливих інтересів. У перспективі Україна має стати країною егоїстів, які поклоняються "золотому тільцю", відрізаних від релігійного і культурного коріння, орієнтованих тільки на споживання. У людини повинні зникнути поняття про честь, совість, Батьківщину, любов, патріотизм. З народу роблять каналізаційну трубу, призначення існування якої одне — пропускати через себе все зростаючий потік товарів. Маніпулюючи свідомістю людей через викривлення історії, культури, віри і традицій, українців відривають від коріння, стимулюючи споживацький егоїзм. Усе це робиться в розважальній формі, що приховує небезпечний зміст. Підсумок один — західні загарбники стають господарями становища. В усіх окупованих містах на головних будівлях і центральних площах розвіваються прапори переможців — бренди корпорацій і монополій. Християнські символи витіснені масонськими.

Традиційна держава, влада якої базується на переконанні і насильницьких механізмах, не володіє необхідними для маніпуляції знаннями, типом мислення і технологіями. Отже, територія нашої країни не захищена від ідеологічних атак, тому вона схожа на обложене місто з відкритими воротами. Населення, виховане при радянській владі, заснованій на переконанні і примушуванні, не володіє захисним механізмом. Ворог має необхідні для маніпуляції знання, тип мислення і технології. У результаті населення виявилося беззахисною жертвою агресорів.

Інформаційна агресія відома західній цивілізації під назвою "культурна революція".

Зробимо невеликий екскурс в історію. Повернемось у буремні роки революцій 1917 року. Після захоплення більшовиками влади на теренах колишньої Російської імперії Лев Троцький зробив спробу експортувати революцію в західні країни на багнетах Червоної армії. Проте ця спроба зазнала краху. Тоді ідеологи революційної трансформації світу стали шукати хиби в марксистській теорії. Вони висунули гіпотезу, що Карл Маркс помилявся і за капіталізму пролетаріат не стає злиднем, а багатіє, поповнюючи середній клас, і що пролетарі не приєднались до революції тому, що їхні душі отруєні християнством. Доки в них житимуть християнська віра і західна культура, доти марксизм на Заході не матиме прибічників, а революція — перспектив. Перемога стане можливою, коли в душах людей не залишиться й сліду християнської віри. А це відбудеться тоді, коли нові марксисти захоплять усі засоби масової інформації, розпочнуть тотальну пропаганду нових цінностей, наслідком чого стане відмирання держави. Цей напрям своєї діяльності нові марксисти назвали "культурною революцією", в основі якої — критична теорія.

Хто ж вони були, ці нові марксисти, прибічники "культурної революції"? І що розуміли під культурною революцією і критичною теорією?

Один із них — угорський філософ, інтерпретатор марксизму Дьорль Лукач (1885—1971), автор книг "Душа і форми" (1911), "Історія і класова свідомість" (1923), "Проблеми естетики" (1969) та ін. У 1918 р. він вступив до Комуністичної партії Угорщини і в 1919 р. став наркомом культури Угорської Радянської республіки. Його погляди і дії дістали назву "культурний тероризм". Дьорль Лукач писав: "Я вважав революційне знищення суспільства єдино можливим і правильним способом дій. Всесвітні зміни людських цінностей не могли відбутися без знищення цінностей старого світу і без створення нових, революційних цінностей".

Працюючи в уряді Бели Куна народним комісаром з питань культури Угорщини, Дьорль Лукач запровадив до шкільної програми радикальний курс сексуального виховання. "Дітей вчили вільному коханню й сексуальній вседозволеності, навіювали їм думки про відмирання колишніх норм поведінки та інституту моногамної сім’ї як такого, а також про "незаконність" релігії, що позбавляє людину всіх плотських задоволень. Причому до непокори "сексуальним забобонам" закликали як підлітків, так і молодь. Чи не нагадує таке сексуальне виховання сьогоденну ситуацію в українських школах і ліцеях?

Така пропаганда була спрямована на знищення інституту сім’ї — основи християнської культури. У 1930—1945 роках Дьорль Лукач працював у Москві в Інституті філософії Академії наук СРСР, з 1945 року — в Угорщині, професором університету ім. Лоранда Етвеша. У 60-х роках ХХ століття ідеї Дьорля Лукача знайшли своїх прихильників в Америці, коли настала епоха сексуальної революції.

Ще одним послідовником Карла Маркса, ідеологом культурної революції був італійський комуніст Антоніо Грамші (1891—1937) — засновник і керівник Комуністичної партії Італії. Він також вважав, що руський народ не сприймає комуністичних ідеалів, тому що йому перешкоджають християнські погляди. "Цивілізований світ майже 2000 років перебував під ігом християнства, — писав Антоніо Грамші, — тому режим, заснований на юдохристиянських віруваннях, неможливо знищити, не викорінюючи ці вірування".

Культурна революція в Україні сьогодні здійснюється за рецептами Дьорля Лукача й Антоніо Грамші. А християнство є щитом українського народу, і щоб його підкорити, треба дехристиянізувати Україну. Адепти культурної революції розуміють, що для українського народу земля, віра, сім’я, патріотизм означають набагато більше, ніж глобалізм чи лібералізм. Звідси — й нападки на нашу віру, наплив різноманітних сект і розкольницькі дії окремих православних ієрархів.

"Замість того, щоб захоплювати владу й насаджувати культурну революцію зверху, — запевняв Антоніо Грамші, — західним марксистам слід передусім змінити культуру — і влада сама впаде їм до рук, як перезрілий плід. Однак зміна культурного пласту вимагатиме "упертої боротьби" за оволодіння засобами масової інформації (газетами, журналами, кінематографом, радіо), театрами, школами, семінаріями, а також підпорядкування собі мистецтва. Їх слід завойовувати поступово, крок за кроком й потихеньку перетворювати на інструменти революції. З часом суспільство не лише зрозуміє, а й визнає революційні ідеали" [1].

Отже, щоб впливати на наш розум і розум наших дітей, апологети "культурної революції" захопили більшість засобів масової інформації й розпочали впровадження контркультури.

Упроваджувати "культурну революцію" почали в Сполучених Штатах Америки в 60-ті роки минулого століття, що призвело до появи "загубленого покоління". Про "культурну революцію" в США досить відверто і зі знанням справи написав у книзі "Смерть Заходу" Патрік Дж. Б’юкенен, радник американських президентів Річарда Ніксона і Рональда Рейгана, кандидат у президенти від Республіканської партії на виборах 1992 і 1996 років. "Мільйони людей почуваються чужинцями у своїй країні, — пише Патрік Дж. Б’юкенен. — Вони відвертаються від маскультури з її культом тваринного сексу і гедоністичних цінностей. Вони спостерігають зникнення старовинних свят і згасання колишніх героїв. Вони бачать, як артефакти славного минулого зникають із музеїв і замінюються чимось потворним, абстрактним, антиамериканським; як книги, що запам’яталися нам з дитинства, вилучають із шкільної програми, даючи шлях новим авторам, про яких більшість ніколи не чула; як скидають звичні, успадковані від минулих поколінь моральні цінності; як умирає культура, що виростила цих людей — разом з країною, в якій вони росли" [2]. Це написано про США, проте кожна мисляча людина може сказати, що стосується воно й України, де людей намагаються зробити чужинцями у своїй країні.

Упродовж останніх десяти років нам довелося побачити, як розділяють церкву, розвінчують Бога, затягують людей у секти, скидають наших героїв, паплюжать культуру, перекручують моральні цінності, фактично витісняють з країни тих, хто чинить опір, називають їх екстремістами і брехунами за прихильність до ідеалів пращурів. Світ перевернувся. Вчорашня істина обернулася нинішньою брехнею. Все, що вчора вважалося ганебним — перелюбність, аборти, евтаназія, самогубство, гомосексуалізм, — сьогодні прославляється як досягнення прогресивного людства. Фрідріх Ніцше говорив про переоцінку всіх цінностей: колишня доброчесність стає гріхом, а колишні гріхи — доброчесністю. Саме культурна інверсія складає суть нового світового порядку і є ядром "культурної революції".

Хто керує цими процесами?

Сьогодні достеменно відомо, що для впровадження нового світового порядку дослідницькими центрами Великобританії і США було розроблено ряд програм, які нині перебувають на стадії реалізації в багатьох країнах світу. Але однією з найзловісніших програм Стендфордського інституту [3], що може завдати величезної шкоди шляхом зміни напряму розвитку багатьох країн, збитком соціальним, моральним і релігійним, була програма Стендфордської "Фундації Чарльза Ф. Кеттерінга" під назвою "Зміна образу людини" ("Changing Images Man"). Офіційна назва програми "Контракт № URH (489)-2150, доповідь про політичні дослідження № 4/4/74", підготовлена "Центром з вивчення соціальної політики" Стендфордського інституту, керівник Вілліс Хармон, запам’ятайте це прізвище ("Contract Number URH (489)-2150 Policy Research Report Number 4/4/74, Prepared SRI Cеnter for Study Social Policy, Director Willis Harmon") [4].

Доповідь, обсягом 319 сторінок, була написана 14 фахівцями з нових наук під керівництвом Тавістокського дослідницького центру і 23 вищими фахівцями з управління. Копію доповіді "Зміна образу людини" вдалося одержати одному з представників радянської розвідки через п’ять днів після того, як доповідь була прийнята урядом США. Це була програма майбутнього не тільки Америки, а й усього людства, яка не схожа ні на що, відоме дотепер. Нації повинні бути запрограмовані на зміни і повинні настільки звикнути до таких запланованих змін, що справжні глибокі зміни будуть ледве помітні.

Так було розпочато інформаційну війну проти американського народу.

Уперше словосполучення "інформаційна війна" як особливий вид спеціальних операцій розвідки використав Ален Даллас у своїй книзі "Таємна капітуляція", що була видана в 1967 році. Пізніше Томас Рон використав цей термін у звіті, підготовленому в 1976 році для компанії Boeing, під назвою "Системи зброї й інформаційна війна".

Першим офіційним документом з цієї проблеми слід вважати директиву Міністерства оборони США Т 3600.1 від 21 грудня 1992 року під назвою "Інформаційна війна". В 1993 році в директиві Комітету начальників штабів № 30 вже були викладені основні принципи ведення інформаційної війни. Через чотири роки було дано наступне визначення інформаційної війни: "Дії, виконані для досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії і реалізовані шляхом впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем".

Починаючи з 1994 року, в США проводяться офіційні наукові конференції із "інформаційних воєн" та інформаційної безпеки за участі відомих представників військово-політичного керівництва країни.

Для реалізації стратегії інформаційної безпеки в США на державному рівні функціонує близько 40 організацій. Загальна сума витрат на інформаційну безпеку в США становить майже 50 млрд. доларів на рік. Координація їхньої діяльності здійснюється на вищому державному рівні.

Деякі американські наукові центри проводять дослідження, пов’язані з впливом на свідомість, програмуванням поведінки людей в екстремальних обставинах з метою деморалізації їхньої волі (повідомляється про роботу над створенням генераторів частотного кодування мозку, біолокаційних пристроїв високочастотних та низькочастотних генераторів, хімічних і біологічних засобів та інших приладів, що здатні викликати цільові зміни у психіці людини і, як наслідок, вплинути на її свідомість та поведінку).

Для ведення інформаційної війни в міністерстві оборони США створена величезна кількість підрозділів для вирішення конкретних завдань. Особливої уваги заслуговує "Військове агентство інформаційних систем" (Defence Information Systems Agency), "Оборонна інформаційна система" (Defence Data Network) і ціла група військових підрозділів, об’єднаних під загальною назвою "Інформаційний ескадрон" (Батальйон № 609). Його командир Уолтер Роадз ще наприкінці минулого століття у закритих аналітичних звітах неодноразово наголошував: "...Наш ескадрон — не експеримент, а ефективно діючий військовий підрозділ...". Його бюджет на сьогодні становить більше трьох мільярдів доларів на рік. У цілому ж на ведення інформаційних воєн тільки в збройних силах США йдуть астрономічні суми. Військовослужбовці цих підрозділів носять на своїй формі нашивки: "Слово перемагає".

Для зміни образу людини розроблені детальні технології з використанням інформаційної зброї.

Методи впливу інформаційної зброї

Аналіз досвіду застосування інформаційної зброї дає можливість виділити три основні методи впливу цієї зброї на супротивника.

1. Втрата цінної для супротивника інформації. Цей метод впливу підвищує ефективність власної діяльності або знижує ефективність діяльності супротивника. Якщо об’єктом впливу є розум людини, то йдеться про формування у неї викривленого уявлення про явища чи об’єкти через відсутність повної інформації. Якщо супротивник отримує доступ до закритої для нього інформації, то він може приймати управлінські рішення з випередженням.

2. Упровадження негативної інформації. Цей метод інформаційного впливу може не тільки спричинити небезпечні рішення, а й змусити діяти собі на шкоду. При цьому часто для втаємничення самого джерела інформації чи надання самій інформації більшої значимості застосовується спосіб "відмивання інформації", коли вона таємно передається певній особі чи інформаційному органу, а потім, уже посилаючись на ці джерела, інформація максимально тиражується. Згадаємо "змову маршалів", коли німецькій розвідці вдалося піддати дискредитації багатьох талановитих військових начальників Червоної армії і залишити її без керівників.

3. Прямий вплив на психіку людини. Цей метод дає змогу керувати поведінкою людини. Способів досягнення результатів є багато — маніпуляція свідомістю, шантаж, погрози, підкуп тощо. Це прості методи, які постійно удосконалюються.

Існують й інші методи впливу інформаційної зброї, але всі вони базуються, головним чином, на трьох визначених методах, що реалізуються за допомогою спеціальних технічних засобів і засобів масової інформації.

Застосування інформаційної зброї веде до визначення поняття "інформаційної агресії" як комплексного і цілеспрямованого застосування трьох основних методів інформаційної зброї до супротивника з метою інформаційної колонізації країни чи ведення інформаційної війни.

Характерним прикладом інформаційної агресії є "культурна революція", що ведеться на території України, завданням якої є впровадження культури смерті.

Культура смерті. Саме так назвав Папа Римський Іоанн Павло ІІ нову культуру "звільнення", яка домінує сьогодні не лише у США, а й у так званих цивілізованих країнах Західної Європи. Скрізь, де простягла свої щупальця західна демонічна цивілізація, відбулася культурна інверсія, було відкинуто колишні стандарти, етику і справедливість. Цивілізація, що ґрунтувалася на вірі, а з нею культура і мораль, відходять у минуле, і скрізь відбувається заміна їх новою вірою, новою мораллю, новою культурою — культурою смерті.

Чому Патрік Дж. Б’юкенен назвав свою книгу "Смерть Заходу"?

Ось як він пояснює це сам: "Вона означає, що, крім культурного поділу і масової імміграції, які загрожують Америці балканізацією, нас підстерігає інша, набагато серйозніша небезпека. Захід вимирає. Народи Заходу перестали відтворювати себе, населення західних країн стрімко скорочується. Від самої Чорної Смерті, що викосила третину Європи в чотирнадцятому столітті, нам не загрожувала небезпека серйозніша. Теперішня криза загрожує знищити західну цивілізацію. Нині в сімнадцяти європейських країнах смертність значно перевищує народжуваність, домовини в них потрібні набагато частіше, ніж колиски. Це Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Португалія, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Чехія та Естонія. Католики, протестанти, православні — всі вони беруть участь у грандіозній похоронній процесії західної цивілізації.

Новий гедонізм, як уявляється, не дає пояснень, навіщо продовжувати жити. Його перші плоди здаються отруйними. Невже ця нова культура "звільнення", що стала такою привабливою для нашої молоді, насправді стане смертоносним канцерогеном?" [5].

Не виключено, що нові марксисти переможуть у Західній Європі, як перемагають вони у США. І настане кінець прославленим "демократичним цінностям", як це сталося з комуністичною імперією старих марксистів.

Наприкінці ХІХ століття відомий французький психолог Ґустав Лебон зазначав у своїй праці "Психологія натовпу": "Справжня причина великих потрясінь, які передують зміні цивілізацій — наприклад, падінню Римської імперії і піднесенню арабів, — це кардинальне оновлення напряму думок... Усі важливі історичні події — видимі результати невидимих зрушень у мисленні людей... Теперішній час — один із тих критичних моментів, коли думка людей зазнає трансформації" [6].

Спливло багато часу, однак ці слова не втратили своєї актуальності й сьогодні. Саме на "кардинальне оновлення думок" і розраховували розробники критичної теорії, і це оновлення унеможливило сприйняття західними елітами того факту, що їхня цивілізація з шаленою швидкістю мчить до свого самознищення.

"Культурна революція" звільняє сімейні пари та їхніх дітей від сімейних обов’язків, тому що адепти "культурної революції" усунули суспільну потребу в сім’ї. І як наслідок — інститут сім’ї почав відмирати. Багато сімей на Заході, зокрема в Німеччині, живуть за правилом ППНД: "подвоєний прибуток і ніяких дітей". Це призводить до того, що німецький народ старіє і вимирає, до 2050 року дітей у Німеччині буде на 5 млн менше, ніж у 2000 року.

Вимирає населення не тільки Німеччини, а й інших країн Європи. Так, якщо народжуваність в Італії перебуватиме на рівні 2000 року, то до 2050 року з 57 млн італійців залишиться 41 млн. Тривожна ситуація й в Україні. Народжується менше, ніж помирає. То ж через сорок років з нинішніх 46 млн українців залишиться тільки 25 млн. 

Чому американці та європейці відмовляються мати дітей і коли це почалося?

Аналіз приросту населення показує, що ці зміни відбулися в середині 60-х років ХХ століття, у розпал "культурної революції", легалізації абортів, коли підростаюче покоління стали виховувати не батьки, а телевізійна нянька, з якою було набагато веселіше, ніж з батьками.

Статистика свідчить, що в 1966 році в Америці офіційно робили 6 тис. абортів, у 1970 — 200 тис., а в 1973 — 600 тис. Це пов’язано з ухвалою ліберальних законів про аборти, зміною моралі. Ще у середині минулого століття аборт був не просто злочином — його вважали ганьбою. Проте, коли через 15 років Верховний суд США визнав право на аборт конституційним, відбулася масова зміна у свідомості американок [7].

"Культурна революція" звільнила мільйони молодих американців від опіки батьків, учителів і священиків. Вона прокотилася кампусами (студентськими містечками): спочатку антивоєнний рух, відтак наркотики ("врубайся і вирубаєшся"), сексуальна революція ("займайся любов’ю, а не війною").

Згодом набрав сили феміністський рух, основою якого була боротьба за права людини. Жінки вимагали рівних прав з чоловіками. Сформувалася нова мораль, яка виправдовувала "життя для себе", так звана, ситуативна етика під новий спосіб життя. Пропонуючи секс, наркотики, рок-н-рол, новоявлені революціонери зустрічали розуміння на телеканалах та в інших засобах масової інформації.

Так, "культурна революція" виявилася справжньою революцією, яка відкинула християнську мораль і створила власну культуру — культуру смерті. Нова культура формувала суспільну думку через телебачення, кінематограф, театр, пресу і музику.

"Домінуюча культура вдень і вночі глузує з колишніх цінностей, з уявлень про те, що жінка повинна мати чоловіка і дітей, — пише Патрік Дж. Б’юкенен. — А тепер у нашому суспільстві виникли сили, що загрожують остаточно відірвати американську жінку від материнства" [8].

Ці сили уособлює рух феміністок, для яких словосполучення "звільнення жінки" означає відмову від традиційної і, на їхню думку, обтяжливої ролі жінки, матері та господині. Наприкінці 1973 року в розпал "культурної революції", було опубліковано новий маніфест феміністського руху під назвою "Декларація фемінізму", який мав широку рекламу і багато позитивних відгуків. У ньому проголошувалося, що "шлюб був придуманий чоловіками й на благо чоловіків; він є санкціонованим законом методом управління жінками... Ми повинні знищити його. Загибель інституту шлюбу є необхідною умовою звільнення жінки. Тому ми закликаємо жінок розлучатися з чоловіками і не мати з чоловіками персональних стосунків... Всю історію потрібно переписати з точки зору пригноблення жінки. Ми повинні повернутися до давніх жіночих релігій на зразок знахарства".

Найрадикальніші представники фемінізму, такі, як юрист Кетрін Маккінон, заявляють: "Для фемінізму не існує відмінностей між проституцією, шлюбом і сексуальними домаганнями". Успіх фемінізму в США феноменальний, про що свідчить збільшення на тисячу відсотків кількості невінчаних пар, які живуть разом: з 523 тис. осіб у 1970 р. до 5,5 млн. осіб сьогодні. Письменниця Катаріна Рунске видала у Великобританії книгу під назвою "Порожні серця, порожні домівки", в якій описала наслідки фемінізму. За її словами, це "…дарвінівський глухий кут розвитку. В біологічних термінах ніщо не виявляє неадекватний взірець так швидко, як недостатній рівень відтворення; прямим наслідком популярності фемінізму є незворотне зниження рівня народжуваності. Політики, які прислухаються до феміністок, піддають грандіозній небезпеці свій народ". Тобто розквіт фемінізму є провісником загибелі народів і смерті Заходу.

Отже, "культурна революція" є культурою смерті! З огляду на те, що масова культура у своїй ієрархії цінностей ставить радощі сексу значно вище за щастя материнства, а різні телевізійні передачі, реклама, "мильні опери" тощо прославляють секс, кар’єру й незалежність, назва "культура смерті" недалека від дійсності. Як висловився оглядач "London Times" Дженкін Ллойд Джонс, "великі цивілізації і тваринні стандарти поведінки співіснують лише короткий період" [9].

Сучасна Америка — це дві країни. Стара консервативна Америка, яка поступово втрачає свої позиції, і нова, що набирає сили. "Нові американці — покоління 1960-х і пізніші — не відчувають прив’язаності до старої Америки, — пише Патрік Дж. Б’юкенен. — Вони вважають її брехливою, лукавою, реакційною, консервативною країною й тому обтрушують її пил зі своїх ніг і з успіхом будують нову Америку. Культурна революція в їхніх очах була славною революцією; з іншого боку, для мільйонів людей ця революція — катастрофа, яка відняла в них рідну країну й поселила в культурній пустелі, в етнічній каналізації. Ці люди не хочуть жити в новій Америці й не бажають за неї боротися... Я маю намір описати цю революцію — які вона ставила перед собою цілі, як виникла, як зуміла позбавити нас Бога, як споганила наші храми, змінила віру й підкорила собі молодь і що пророкує її тріумф. Варто пам’ятати, що ця революція взяла гору не тільки в Америці — ні, вона перемогла на всьому Заході. Цивілізація, що ґрунтується на вірі, а з нею культура і мораль відходять у минуле і скрізь замінюються новою вірою, новою мораллю, новою цивілізацією" [10].

І ця нова цивілізація веде людство до винищення.

Культурна революція в Україні

Сьогодні ми є свідками безпрецедентних задумів і викликів, і нам не можна відмовчуватись і прикриватися банальностями. Виклик, кинутий і українському народу, — не банальність, він зачіпає основи його існування.

Ще зовсім недавно ми думали, що західна цивілізація бореться з тоталітарним комунізмом і з його зникненням ми житимемо у злагоді й гармонії. Тепер стає зрозуміло, що метою цієї боротьби було не повалення режиму, а здобуття влади над народом України, над світом.

Маніпуляція свідомістю можлива, коли людина впевнена, що вона сама вибирає свою лінію поведінки, вільно і без тиску. Мета маніпуляції — впровадити бажання, які спонукають людей діяти не в своїх реальних інтересах, а на користь маніпулятора. Подібна маніпуляція завжди прихована і її обов’язковим прикриттям є міф політичної свободи. Історія перебудови — це історія маніпуляцій. Коли розпочалася перебудова, населення України не мало імунітету проти маніпуляцій. Зараз імунітет виявляється в соціальній апатії. Радянська людина, яка не звикла публічно обстоювати свою думку, виявилася легкою здобиччю для всілякого роду шахраїв. На людей, які звикли до дозованої інформації, нахлинули потоки сенсацій, викриттів, визнань, покаянь тощо. Населення країни, не взмозі відірватись від телевізорів, як заворожене стежило за політичним, чітко спланованим спектаклем. Пригадайте, які аудиторії збирали трансляції з’їздів комуністичної партії, але в кого в пам’яті зберігся зміст тих гучних заяв і сенсаційних викриттів? Ми нічого не можемо пригадати, тому що нами маніпулювали.

Становище посилювалось тим, що народ пам’ятав злочини комуністів. На цьому фоні за роки холодної війни Заходом було створено стійкий міфічний образ позитивного героя, а у рідній країні — монстра. Такі установки зруйнували цілісність світогляду, і людина стала подібною пароплаву, що втратив будь-які орієнтири. Реакцією була наростаюча апатія до подій, що мають політичний відтінок. Іншими словами, мешканцям будинку стала байдужа доля будинку, в якому вони живуть. Народ упав у глибоку соціальну кому. З іншого боку, тотальну байдужість можна розуміти як форму захисту проти зовнішньої дії. Якщо свідомість заснула, ворогу складно спрямувати маси на захист "свободи і рівності".

Український ефір наситили продукцією, що зомбує людину і відрізає її від рідного коріння. Відсутність ідеології спрощувала завдання. Населенню прямо не говорили: будь безпринципним. Населенню показували серіали, де головний герой поводився безпринципно. Населенню співали пісні, в яких безпринципність подавалася як така, що викликає захоплення. Паралельно велася атака на мову. Особливо активною вона була на молодіжну свідомість. Під гаслом моди і крутизни, в рамках спеціально розробленої субкультури, створювався спеціальний сленг. Дуже непомітно слово "совість" було витіснено словом "закомплексованість"; уведено поняття "сексуально розкріпачена" замість "безсоромна"; "кілер" замість "убивця"; "путана" замість "повія" тощо. Сленг заполонив інформаційний простір.

Це була повноцінна атака, розроблена суперпрофесіоналами. Били по ключових точках, і захиститися від цих ударів населення не змогло. Навіть найрозумніші виявилися безсилі проти цих технологій. Радянську інтелігенцію легко обвели навколо пальця красивими словами типу "демократія", "вільнодумство", "свобода совісті" тощо.

"Цивілізатори" задумали не просто фізично захопити Україну, а зруйнувати сам національний етнос — духовно-психологічну структуру, вироблену впродовж тисячоліття на основі православної віри.

Православ’я сильне своїми живильними язичницькими коріннями. Так формувалась українська людина: природність, натуральність, живий прагматизм слов’янського язичництва та ідеальність, духовність східного християнства, які, поєднуючись, збагачують душу і роблять український характер неповторним.

В Україні побутова культура завжди цінувалася нижче, ніж на Заході, оскільки ментальність українців задається генетично, тобто успадковується разом з генетичною пам’яттю. Отже, непросто знищити національну духовність, ментальність, тому що свідомість пращурів житиме в майбутніх поколіннях.

Сама природа робить українців духовно багатими. Життя і кохання для них пов’язані передусім з сім’єю, з продовженням роду, з відчуттям рідної землі, оселі, країни. Тому українці люблять свою Батьківщину незалежно від того, куди закидає їх нелегка доля. Патріотизм народу настільки укорінений, що змінити його архетип неможливо.

Працьовитість українців викликає повагу в інших народів, а у народів-паразитів — бажання сісти їм на шию. Таких прикладів в українській історії аж забагато для одного народу. І не випадково ситуація, що склалася в нашій державі сьогодні, підпадає під визначення "неоколоніалізм", новітня колонізація, в основі якої — ідеологія мамонізму і влада фінансового лихварського капіталу.

"Людська природа зіпсована, і корупція завжди переможе. Не можна змінити людську природу", — говорять неоліберали. Та це неправда!

• Те, як ми сприймаємо інших, є відображенням того, як ми сприймаємо себе.
• Не довіряти іншим означає не довіряти собі.
• Природа людська може псуватись, але людина не зіпсована по суті. Вона може віддати свій розум або на службу матерії (і зіпсуватись), або на службу духу (і тоді вона засяє любов’ю і справедливістю). Цей вибір не є наперед визначеним. Ми робимо його щодня і щомиті.

Принцип неолібералів — "людина людині вовк". Вони не усвідомлюють, що людина здатна піднятися над своїми інстинктами, а вовк (як тварина) підвладний своїм інстинктам. Принизимо людську природу — станемо поводитись як тварини.

"Культурна революція", базується на ідеології мамонізму. І не випадково автори статті "Зміни форм культурної діяльності в Україні" пишуть: "В останнє десятиліття громадяни нашої країни, які за роки радянської влади звикли до "дешевої" культури, гостро відчули фінансовий бар’єр на шляху доступу до неї" (с. 41).

"Коли є гроші, яке значення має культура? — пише Патрік Дж. Б’юкенен. — Де гаманець людини, там і її серце. Серця багатьох правих — у боротьбі за обмеження податків і скасування податку на прибуток. Ніхто не сперечається, це важлива справа. Проте чи виграє людина, отримавши весь світ, але втративши власну країну? Невже питання про збільшення ВВП на 2, 3, 4 відсотки важливіше від того, вціліє чи ні західна цивілізація, чи залишимося ми, американці, єдиною нацією перед Богом і людьми? За зниження народжуваності, відкритості кордонів і тріумфу антизахідного мультикультуризму на порядок денний виноситься питання про виживання США як держави і про виживання західної цивілізації в цілому... Надто, надто багато консерваторів, на жаль, відійшли вже в інший світ..." [11].

Тепер і ми йдемо шляхом "культурної революції". Щоб її здійснювати, було й задумано операцію поділу українського населення на закостенілих автохтонів і перемінливу "п’яту колону", призначення якої — відкрити ворота фортеці для "кочівників" західної цивілізації. На наших очах відбувається нечуване спотворення самого поняття культурної чи політичної еліти. Елітою стали вважати себе ті, хто присвоїв привілеї легко, "по-західному", існувати, незважаючи на те, відкрита чи закрита така перспектива для більшості. Компрадорська і гендлярсько-лихварська українська еліта, протиставивши себе знедоленій більшості українського народу, приречена танцювати під дудку адептів "культурної революції", що вона сьогодні успішно й робить. Саме так влада бореться зі своїм народом. Податковий прес призвів до того, що в Україні видається трохи більше однієї книги на кожного жителя, який до того ж не має коштів, щоб купити бодай цю одну книгу, бібліотекам не виділяють коштів на поповнення фондів, а заробітна плата бібліотекарів на рівні прожиткового мінімуму.

Нам нав’язують нових героїв, перекручують історичні факти, намагаються сфабрикувати нову культуру, винайти нову історію. Навіщо це нам? Наша держава має славну історію. Визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького, пізніше — героїчна боротьба з німецько-фашистськими загарбниками, партизанська війна — все це історія українського народу, яку повинні вивчати у школі, й на цих прикладах виховувати громадян і патріотів, які зможуть у разі необхідності захистити свою країну від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Проте автори підручників історії надзвичайно мало уваги приділяють історичним подіям, що відображають сторінки нашого славного минулого, яке формує патріотичні почуття у підростаючого покоління.

У книзі "Роз’єднання Америки" Артур Шлезінгер цитує одного з персонажів роману Мілана Кундера "Книга сміху і забуття": "Перший крок у знищенні народу — це стирання пам’яті. Знищіть його книги, його культуру, його історію. Потім попросіть кого-небудь написати нові книги, сфабрикувати нову культуру, винайти нову історію. Незабаром народ почне забувати, хто він і ким він був".

Список використаних джерел:

[1] Сенченко М. І. "Культурна революція" в Україні, або управління деградацією / Микола Сенченко. — К. : МАУП, 2004. — 212 с.

[2] Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / Патрик Дж. Бьюкенен : пер. с англ. А. Башкирова. — М. : АСТ, 2004. — С. 16.

[3] Після Другої світової війни в 1946 році Тавістокським інститутом (Великобританія) був заснований в США "Стендфордський дослідницький інститут" (Standford Research Institute). Сьогодні цей інститут є найбільшим військовим мозковим центром, що залишає позаду корпорації "Гудзонський інститут" (Hudson Institute) і Корпорацію Ренд (Rand Corporation). Серед спеціальних відділень Стендфордського інституту є експериментальні центри з ведення інформаційної, хімічної і біологічної воєн.

[4] Сенченко Н. Венецианская черная аристократия на пути к мировому господству / Николай Сенченко. — К. : КИТ, 2009. — С. 6, 7.

[5] Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / Патрик Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. А. Башкирова. — М. : АСТ, 2004. — С. 22.

[6] Г. Лебон. Психология народовъ и Массъ / Лебон Густав / пер. с фр. / А. Фридмана и Э. Пименовой. — СПб. : Издание Ф. Павлен-кова, 1986. — С. 130.

[7] Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / Патрик Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. А. Башкирова. — М. : 2004. — С. 31.

[8] Там само, с. 53.

[9] Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / Патрик Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. А. Башкирова. — М. : АСТ, 2004. — С. 18.

[10] Там само, с. 21.

[11] Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / Патрик Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. А. Башкирова. — М. : АСТ, 2004. — С. 122.

Микола Сенченко, директор Книжкової палати України, професор

(Опубліковано у "Віснику книжкової палати". — 2009. — № 12. — С. 3—7.)

(Далі буде)