Левко Лук'яненко: "Третє тисячоліття буде тисячоліттям України"

На фоні війни, політичної та економічної кризи в Україні відбувається самоорганізація і структуризація суспільства. Неминучим наслідком цього процесу врешті-решт стане оформлення розбалансованого й аморфного українського народу в нову українську націю на чолі з якісно новою політичною елітою. Вінцем цього поступового розвитку стане творення сучасної національної ідеї — нового світогляду, який в корені змінить сам спосіб людського життя. Перші паростки цього світогляду вже плекаються словами відомих українських політичних, культурних і громадських діячів.

Так, 12 лютого, у четвер, в стінах Києво-Могилянської академії відбулася зустріч з українським дисидентом, громадським діячем і Героєм України Левком Лук'яненком, організована спільнотою “Український студент”. Простими словами автор Акту про Незалежність України пояснив фундаментальні принципи розвитку суспільства, які потребують розуміння в сучасну епоху змін.

“Ми, народ, поєднані не лише по-горизонталі, але й по вертикалі. По-горизонталі інформаційними зв'язками ми єднаємося між собою, а по-вертикалі, завдяки торсіонному полю, відбувається єднання мертвих, живих і ненароджених”. Тому нація — це не просто сукупність індивідів, які об'єднані мовою, культурою чи ідеєю — речами, які доволі легко піддаються сторонньому впливу. Нація — це також духовна спільнота, яка існує поза простором і часом. Вона має свою унікальну, незбагненну душу, природу якої наука поки не може пояснити. Тому самопожертва в ім'я нації, заради порятунку цієї духовної спільноти — найвища слава, якої можна зазнати в житті.

Коли відбувається активізація духовних зв'язків між людьми, як от на майдані, чи під час війни, тоді народ перетворюється в націю, і жодна зброя не в змозі зупинити цей процес. Проблемою України є те, що перетворення і структуризація суспільства серед українців відбувається хронічно повільно. Щоразу, коли протягом останніх п'ятисот років в Україні відбувався пасіонарний спалах, його апогей припадав на той час, коли територія країни вже була окупована ворогом і пізно було чинити опір. Недаремно, Левко Лук'яненко сьогодення порівнює із 1917 роком, наводячи красномовний приклад запізнілого національного самоусвідомлення українців.

Під час Першої світової війни полковник Російської армії, українець за походженням, вирішив виокремити серед військових своїх однодумців. Вишикувавши полк, він віддав наказ: “Українці — шість кроків вперед”. Лише третина солдатів вийшла зі строю. Тоді він командує вдруге: “Малороси — чотири кроки вперед”. Вийшла друга третина. І нарешті: “Хохли — два кроки вперед”. Свою невеличку дистанцію пройшла остання частина полку. Зате в 1923 році, коли окупація країни була завершена більшовиками і набула політичного оформлення як УСРР у складі СРСР, супроти російської агресії піднялися тисячі повстанських загонів.

Приклад надзвичайно красномовний, адже із сьогоденням може бути проведена стовідсоткова аналогія: українці воюють на фронті, малороси мовчки ігнорують війну а хохли спроможні лише на нарікання в адресу “диявольського Путіна”, хоч всі вони — частина українського народу.

Причиною такої поведінки різних суспільних верств була московська окупація, яка, як висловився Левко Лук'яненко, “не просто контролювала наші руки і стягала з нас податки, але й залазила в нашу душу”. Штучно імплантована московська культура сьогодні для нас є бомбою сповільненої дії — нашим найбільшим ворогом. Сутність цього чужорідного фрагменту на тілі української душі свого часу описав російський історик Соловйов, коли говорив про культуру Російської імперії: “Для нас неприпустимо навіть думати про те, що влада не може робити з нами те, що хоче”. Тому сьогодні найбільш зруйнованою є не економіка України і навіть не її збройні сили, а душа.

Лікування душі — процес надзвичайно складний. Але залежить він від простих зусиль кожного українця. В цій на перший погляд банальній фразі закладено таємницю виживання нації впродовж тисячоліть. Бо самопожертва в ім'я нації, про яку мовилося на початку, і є тією хімічною реакцією, з якої народжується енергія для підживлення національної душі. Самопожертва — це не обов'язково смерть на полі бою, це також щоденні справи, здійснені всупереч власному его заради більш вартісної мети.

“Ми можемо гордитися з того, що українці сковані з доброго матеріалу” - сказав пан Левко. Здатність боротися навіть у повній безнадії, коли поразка вже цілком очевидна, заради того щоб своєю смертю хоч на мить продовжити життя національної душі — характерна риса українців.

Сьогодні, попри слабку незалежність, яку підтримує лише фіктивне, а не реальне перемир'я на сході, кожен повинен виконати свій обов'язок перед нацією — нашою колективною душею, і перед рідною землею — нашою матір'ю. Вони виховали і виростили нас, тож ми не маємо права зрадити їх. Єдине джерело сили, порядку і добробуту в країні — це зусилля волі кожного українця. Адже навіть мораль високої посадової особи — це не власна совість, а контроль громадян. Ні США, ні Захід, ні навіть українська влада не створять нам України. На це спроможні лише ми — українці.

“Сьогодні з українського народу твориться українська нація. Кров'ю Україна завойовує собі благословення. Третє тисячоліття буде тисячоліттям України. Я бачу тут багато молодих хлопців і дівчат. Це ваше тисячоліття. Тож подумайте, що можете зробити тут і сьогодні заради майбутнього... Якщо не для нації, то хоча б для самих себе. Подумайте, а тоді віддайте цьому все своє вміння і силу”.