Помилка олігарха. Історія Луки Нотара, зрадника, який відмовився захищати батьківщину

Лука Нотара глянув на чорний серпанок Мармурового моря за вікном колишнього імператорського палацу і зрозумів, що сьогодні останній день його життя. Перший міністр Східної Римської імперії повинен буде безславно загинути. Що скажуть про нього нащадки? Чи пробачать? За спиною у нього стояли яничари, готові провести сановного бранця на допит до султана.

Якби можна було повернути час назад... Він би вжив всі свої гроші і весь свій вплив, і тоді, хто знає, можливо, Константинополь встояв би під ударами турків. Хоча Нотара підтримав при вступі на трон візантійського імператора Костянтина XI, він ніколи не вважав його серйозною фігурою. Кожна собака знала, що все вирішує він, великий дука Лука Нотара, і ще п'ять-шість багатих городян-олігархів. Вони зробили все для того, щоб імператор не став сильнішим їх. Найпростішим і зручним інструментом для цього були турки. Все своє життя Нотара думав, що вдало використовує їх у своїх цілях, але тепер виявилося, що це ВОНИ використовували його. (А.Д. - адже, вам це нагадує сьогодення?! ;-) )

Проти кого дружимо

Після турецьких набігів можна було не платити податки, посилаючись на розорення, і не відправляти своїх людей у ​​візантійську армію. А коли імператор посилав війська для збору податків, достатньо було знову закликати на допомогу турків. Зрештою візантійським імператорам нічого не залишилося, окрім як відмовитися від податків з деяких областей, а на військову службу довелося набирати найманців з усього світу.

Як сталося, що шістидесятитисячне місто змогло виставити лише 7 тисяч погано озброєного війська і 2,5 тисячі найманців? Десятиліттями візантійські олігархи руйнували імператорську армію. Ряди офіцерів із кожним роком рідшали, а платня продовжувала зменшуватися. Ліквідовувалися морські та сухопутні частини. Але, зате кожен з олігархів у разі потреби міг би виставити набагато більш сильну армію, ніж імператор. (А.Д. - бр-р-р! Як у страшному сні! Все повторюється...). Могли олігархи об'єднати свої армії, щоб разом вдарити по ворогу? Звичайно. Але вони не захотіли йти на ризик і тому вирішили, що правильніше буде домовитися з султаном, ніж воювати з ним.

Найбільшу послугу султанові Лука Нотара надав, налаштувавши городян проти Заходу. 
Так, це він сказав, що "краще побачити в Константинополі царюючу турецьку чалму, ніж латинську тіару"

Багато років греки вважали дурістю чинити опір величезній Османської імперії, намагаючись подружитися з турками. Але ця дружба завжди була недовгою, як дружба вовків з вівцями. Знатні городяни Фессалонік, що допомагали туркам підкорити місто, були продані в рабство нарівні з іншими мешканцями міста. Один з найбагатших людей у Малій Азії Матвій Ассан, який віддав туркам місто Коринф замість того, щоб захищати його, закінчив свої дні в турецькій в'язниці. Така ж картина була і в інших грецьких містах: у Кастріце, в Гардіке, в Бруссе, в Нікомодіі, в Сантамеріоне і Салменіконе. Але золото застилало очі грецьким багатіям. Кожен з них хотів за будь яку ціну зберегти свої багатства і сподівався, що турки оцінять його послужливість. Але османи, втім, як і всі завойовники, були безжальні до зрадників. (А.Д. - усі, хто в Криму перейшов на службу до армії РФ мають відмітку в особових справах - "Схильний до зради").

Після розправи над жителями Сантамеріона (А.Д. - читай "Криму") олігархи ненадовго прозріли і стали жертвувати великі суми на оборону своїх міст. (А.Д. - як І.Коломойський, наприклад). Туркам почали активно чинити опір у всій Малій Азії. (А.Д. - читай "у всьому Донбасі"). Але тоді османи змінили тактику: вони спочатку нагороджували зрадників, призначаючи їх на високі посади, і тільки лише через деякий час кидали у в'язниці або страчували за яку-небудь дійсну або вигадану провину.

Бити своїх, щоб чужі боялися

Нотара був упевнений, що Мохамед/Махмуд II, з яким він був знайомий ще до сходження того на престол, з ним так не вчинить. Занадто помітною фігурою був великий дука Лука Нотара. Його добре знали не тільки в Європі, але і при дворах Сходу, де Нотара не раз бував як дипломат. До того ж Мохамед/Махмуд ще на самому початку їхнього знайомства сказав, що дуже зацікавлений в тому, щоб в Константинополі правив друг, який був би греком за походженням і користувався авторитетом серед візантійців.

Коли Мохамед/Махмуд ІІ з'явився біля стін Константинополя зі своєю 150-тисячною армією, імператорська скарбниця була порожня і озброїти людей не було за що. Ні Лука Нотара, ні інші знатні і багаті греки не стали жертвувати свої гроші на оборону міста. Якби вони віддали імператору хоча б драхму, що зробив би султан з їх маєтками? (А.Д. - фабрикою в Ліпецьку).

У народу не було маєтків, і він не раз повставав проти турків (А.Д. - як тепер волонтери?), проте жодного разу візантійська армія не допомогла йому. Ще при Андронікові II якийсь простолюдин, болгарин Івайло, зібрав величезну селянське військо і почав громити турків. Що зробив Андронік? Згноїв цього болгарина у в'язниці. А свинопас Іван? Він кілька разів розбив турецькі полчища і був для селян мало не богом. Викупив його Андронік, коли Іван потрапив у полон? Ні, і турки стратили його. (А.Д. - згадаймо українських добровольчих комбатів, яких нині переслідують, або ж не спішать звільняти з РФ-ського полону...). А на ченця Іларіона, який звільнив від турків фортецю Елегмі, константинопольський патріарх за наполяганням олігархів чи не наклав анафему?... (А.Д. - про МП згадали?... ). Грецькі олігархи та імператори боялися випустити джина з пляшки, вважаючи, що це може зробити народ некерованим. Але вийшло так, що, угамовуючи народні хвилювання, правителі Візантії зіграли на руку загарбникам-туркам.

За кілька відносно спокійних років імператор Костянтин міг би створити потужну артилерію, проти якої не встояла б навіть мільйонна армія. Щоб не допустити цього, Лука Нотара настійно радив не приймати пропозиції угорського інженера Урбана, який хотів відлити для імператора гігантську, небачену досі гармату. Матеріалів на гармату потрібно було дуже багато, та й платню Урбан просив чимале. Зрештою Костянтин все-таки відмовився, і угорцю нічого не залишалося, окрім як запропонувати свої послуги Мохамеду/Махмуду. Саме з гігантської гармати Урбана був пробитий пролом в древніх константинопольських стінах. 

У тому, що стіни Константинополя зустріли війну не в кращому вигляді, теж винна жадібність грецьких олігархів. Імператору вдалося знайти кошти на відновлення та ремонт міських стін, але більша частина виділених грошей осіла в кишенях Мануїла Гіагарі і ченця Неофіта з острова Родос. Обох перевіряючих слід було б повісити, але Мануїл походив із знатної і багатої родини, та й Неофіт був не з простолюдинів. Зрештою цим казнокрадам довірили керівництво обороною одного з секторів міста. (А.Д. - про нинішніх казнокрадів України згадайте самі).

Секторами командували в основному іноземці, а одним навіть - біглий турок. (А.Д. - у нас - М. Саакашвілі на посту губернатора Одещини, наприклад...). Костянтин пропонував членам багатьох іменитих грецьких родин очолити оборону небезпечних ділянок, але всі відмовлялися. Вони чекали Мохамеда/Махмуда. Багато хто, звичайно, здогадувалися, що Нотара пов'язаний з султаном. Ті, хто розумів, як робляться гроші, не могли не помітити раптового збагачення першого міністра в ті роки, коли імперія переживала не найкращі часи. Імператору не залишалося нічого іншого, окрім як віддати долю міста венеціанському леву і генуезькому грифонові: більшість найманців були з Венеції та Генуї.

У тому, що стіни Константинополя зустріли війну не в кращому вигляді, теж винна жадібність грецьких олігархів

Чужий серед чужих

Найбільшу послугу султанові Лука Нотара надав, налаштувавши городян проти Заходу. Так, це він сказав, що "краще побачити в Константинополі царюючу турецьку чалму, ніж латинську тіару". Хто знав, що його слова виявляться пророчими... Слухаючи Луку, мало хто думав про те, які величезні гроші він регулярно переводив на свої рахунки в європейських банках. Мало хто згадував і про те, що і свою дочку Анну перед облогою Нотара відправив до Венеції.

Тим часом Костянтину більше нізвідки було чекати військової допомоги, окрім як із заходу. Тому він і оголосив про злиття Латинської і Православної церков, хоч і знав, яке ремствування це викличе в народі. Нотару залишалося лише злегка роздути полум'я релігійної неприязні, щоб вона переросла в ненависть. Він сам пишався цим майстерним кроком, який як ніщо інше був здатний розколоти ряди захисників міста. Водночас ніхто б не посмів звинуватити його в зраді за те, що він всього лише виступає проти Риму. Нотара не переставав таврувати Католицьку церкву, навіть коли від Папи до обложеного місто пробилися чотири військові кораблі зі зброєю і провізією. Наслухавшись полум'яних промов великого дуки, венеціанські солдати стали косо дивитися на греків і билися з небажанням.

Відкрито перейти на бік султана Нотара не міг: тоді б його багатства, що знаходяться в Константинополі, знищили самі греки. Тому він був змушений грати на дві сторони. І під час облоги він командував обороною приморських стін так майстерно, що нікому б і в голову не прийшло запідозрити його в зраді. Єдиним, хто кинув йому в обличчя звинувачення в зраді, був генуезець Джустініані Лонго, який командував разом з імператором обороною найнебезпечнішого сектора. Правда, Лука зайшов занадто далеко, відмовившись передати йому у вирішальний момент битви декількох бомбардирів зі своєї ділянки. Але потім турки прорвали оборону, смертельно пораненого Джустініані забрали на генуезький корабель, і всі забули про цю історію.

4 мільйони дукатів. У таку суму флорентійський купець Джакомо Тетальді,
свідок загибелі міста, оцінює трофеї, взяті турками в Константинополі. 
Серед турків ще довго було в ходу вираз "він, мабуть, брав участь у грабунку Константинополя"

Відразу ж після вступу в місто Мохамед/Махмуд II вислав воїнів для охорони Нотара і його сім'ї. Незабаром він сам відвідав його будинок, вів себе по-дружньому, бажав здоров'я його хворій дружині і благополуччя синам. Саме заступництво Мохамеда/Махмуда дозволило Луці викупити з полону багатьох константинопольських аристократів, проданих у рабство. Причому декому повернули не тільки будинки, але й маєтки. Нотара був на верху блаженства. Змова, яку він готував багато років, виявилася успішною. Ті, хто загинули, програли, а він, Лука Нотара, завдяки майстерної гри, зберіг і життя, і багатство, і владу.

Але виявилося, що Нотара прирік себе, ще коли вперше погодився на улесливі пропозиції Мохамеда/Махмуда. Незабаром султан перестав кликати Нотару на свої бенкети. Щоб довести свою відданість султанові, Лука одного разу послав йому багаті дари. І цим тільки наблизив свій кінець. Мохамед/Махмуд розлютився, дізнавшись, що Лука приховав від нього, володаря Всесвіту, величезні багатства. Нотара зрозумів, що султану не вистачало тільки приводу, щоб розправитися з ним, і ось він сам дав його.

Розв'язка

Плечистий яничар легенько підштовхнув мегадуку в спину, показуючи знаками, що пора йти. Султан не любить чекати. Опустивши голову, Нотара пішов по добре знайомим коридорах Влахернського палацу.

Лице Мохамеда/Махмуда було непроникне, як маска, а очі світилися холодною азіатською злістю.

- Чому ти, собака, маючи такі величезні багатства, приховав їх від мене! - Закричав султан, лише тільки побачивши зблідлого Нотара. - Ти був багатшим Костянтина і думав, що будеш багатшим Мохамеда/Махмуда? Скажи мені, безчесна людина, хто віддав у мої руки і твої багатства, і це місто?

- Бог, - сказав Нотара, немов звертаючись до свого останнього Захисника.

- Тоді чого ж ти хвалишся своїм багатством, пес? Чому ти не прислав мені всього цього перш, ніж я оголосив війну і взяв місто? Чому не схилив Костянтина до того, щоб він здав місто без бою, в обмін на будь-яку іншу область, яку я був готовий йому дати? Між нами тоді була б дружба, і не загинуло б даремно стільки моїх воїнів.

- У тому не моя вина, а венеціанців і генуезців, які обіцяли Костянтину військо і флот від Папи Римського, - відповів Нотара, але султан не слухав його.

- Ти віддаси мені всі свої багатства, - сказав він, - а твій молодший син буде євнухом в моєму гаремі.

- Ні, - раптом сказав Нотара, чуючи, як шалено калатає його серце.

- Ні.

адаючи у прірву, безглуздо просити милості у того, хто тебе туди зіштовхнув.

- Ти наважуєшся перечити владиці Всесвіту? - В голосі султана чулося погано приховуване задоволення. - Що ж, ти сам обрав свою долю.

І не давши Нотарові заговорити знову, Мохамед/Махмуд голосно плеснув у долоні. Яничари грубо схопили Луку під лікті і поволокли з тронного залу.

У ту ж ніч Лука Нотара і двоє його синів були обезголовлені. Незабаром та ж доля спіткала і інших знатних візантійців, зрадників, які відмовилися захищати свою батьківщину. 

Візантія в цифрах

Роки існування: 395-1453. Населення: від 35 000 000 (VI століття) до 5 000 000 (1281). Площа: від 3500000 кв. км (VI століття) до 500 000 кв. км (1281). Армія: від 343 000 (III століття) до 7000 (1453). Державна мова: латинська (в IV-VI століттях), з VII століття до кінця існування імперії - грецька. Національності: на заході країни основну роль відігравало грецьке населення, а на сході - вірменське. З 107 візантійських імператорів тільки 36 померли своєю смертю.