Держава втратила монополію на насильство і арбітраж

Насправді, те, що відбувається, не вкладається в рамки конфлікту "хороші проти поганих". Все набагато ширше і сумніше. Зараз ми бачимо аналог Врадіївки літа 2013-го в нових, змінених умовах, пише на своїй сторінці у Фейсбук Святослав Швецов.

Те, що відбувається, - це останній маркер того, що система нинішньої української влади може тепер впасти в будь-який момент. Таким самим маркером була Врадіївка два роки тому. Тобто щось подібне неминуче мало б статися. А конкретний привід не має значення.

Тепер, як і після відомих подій два роки тому в Миколаївській області, силовий шлях ліквідації нинішньої влади є неминучим. З якого приводу, в який термін і в якій саме формі передбачити неможливо. Але загальний напрямок процесів остаточно зрозуміло.

Українська псевдоеліта, яка нічому не навчилася після Майдану, призвела систему в остаточний занепад. Який, на даний момент, характеризується наступними ознаками:

1. Держава втратила монополію на насильство. Не малою мірою цьому сприяла позиція влади - "ні миру, ні війни" з РФ. У підсумку ми з одного боку маємо мобілізацію протестної частини українського суспільства. В т.ч. і збройну мобілізацію. При тому, що ця частина суспільства вкрай неоднорідна за, скажімо так, якостями. З іншого боку, наявне нездатність і, головне, небажання "старих" силових структур боротися за збереження нинішньої правлячої псевдоеліти при владі. В т.ч. і тому, що значна частина "силовиків" не впевнена в перспективах власного збагачення в майбутньому. А "нові" силові структури не створені, тому що цілі і завдання "нових силовиків" входять у конфронтацію з інтересами правлячої псевдоеліти.

2. Держава втратила право на арбітраж. Тотальна корумпованість всіх судів, прокуратур, МВС привела до того, що звичайний громадянин починає шукати правди і захисту або у "робін гудів", або, сподіваючись на власні сили. Рано чи пізно це неминуче призводить до силового протистояння. Спочатку до локального, потім до загального. Крім цього, нинішня українська влада не може "розвести по кутках рингу" основних бенефіціарів влади - фінансово-промислові групи.

Необхідно відзначити, що нинішній Президент не міг бути обраний без узгодженого "призначення" його на посаду українськими ФПГ. Природно, що таке "призначення" передбачало поділ сфер впливу, бюджетних потоків, пріоритетних дотацій і всього іншого, заради чого вже 24 роки існує Друга Українська республіка. Але постійне скорочення ресурсів в країні, яке вже прийняло незворотний характер в рамках нинішньої системи, руйнуватиме всі компроміси і домовленості. Грубо кажучи, ділити і переділити залишається все менше і менше. А апетити не меншають. Відповідно, кимось треба "жертвувати".

3. Держава не в змозі здійснювати управління. Ні на законодавчому рівні, ні на рівні виконання рішень. Процес скорочення ресурсів вимагає реформування системи держави. Реальне реформування держави вступає в протиріччя з особистими інтересами бенефіціарів - українських ФПГ і вищих чиновників. Законодавча влада в країні в переважній більшості - це лобійовані бенефіціарами партії. Відповідно, діяти проти власних годувальників вони не будуть. Прихід до влади в Україні реально реформаторських політичних суб'єктів демократичним шляхом неможливий, тому що на це потрібні гроші, які в необхідній для такого процесу кількості, є тільки у нинішніх бенефіціарів. Ну не будуть же вони самі себе ховати.

Чиновники середньої та нижньої ланки перестають працювати. По-перше, вони також не впевнені в тому, що всидять на місцях найближчим часом. По друге - зубожіння бізнесу призводить до того, що основний дохід чиновника (хабар і відкат) став значно менше. А "на зарплату" він працювати не буде. У кращому випадку це закінчується італійським страйком. Плюс опір сепаратисько налаштованих чиновників і законодавців.

4. Міжнародна легітимність нинішньої української влади. Це, мабуть, останнє, що залишилося в української правлячої псевдоеліти. При цьому на Заході від української влади вже реально втомилися і розчарувалися. Якщо хтось думає, що Захід допомагає Україні, то він глибоко помиляється. Ніхто не підтримує злодіїв і бандитів. Захід у війні Росії проти України відстоює свої інтереси, які полягають у приведення поведінки Кремля у відповідність до міжнародних нормам.

Те, що це на даний момент збігається з інтересами України, не є заслугою української влади. Скажімо так - пощастило. До того ж Захід не готовий визнавати зміну влади в країні неполітичним шляхом (тому, до речі, всіх путчистів, бунтівників і революціонерів на міжнародному рівні чекають величезні проблеми в разі їх "успіху в Україні"). За великим рахунком, Захід з набагато більшим задоволенням мав би справу з новою українською владою-реформаторами. Але при цьому той же Захід хоче, щоб колишня влада змінилася на нову в результаті "демократичних процедур". А це неможливо в принципі.

А тепер "повернемося" до Мукачевого. Незалежно від від того, як конкретно закінчиться "Закарпатський конфлікт", системні проблеми нікуди не зникнуть, а тільки будуть наростати. Загальним "повстанням" і зміною влади дана ситуація, на мою думку, не продовжиться. ПС не володіє масовою підтримкою серед населення в цілому, а населення, все ж таки ще не остаточно готове рвати владу на британський прапор під керівництвом" кого завгодно ".

Але це всього лише справа часу. Тепер - вельми недовгого. Швидше за все, до великого соціального вибуху залишилося менше року. При цьому насправді він може відбутися в будь-який момент з будь-якого приводу.

Сама ситуація в Мукачевому є наслідком розпаду нинішньої системи. Ми маємо конфлікт, в якій одна сторона (нардеп, МВС і т.д.) є злочинцями, а друга сторона (ПС) локально ламає систему незаконним методом. І тут неважливо, що насправді відбувається - "боротьба за справедливість" чи переділ сфери впливу. Важливо те, що через перераховані вище причини законними способами систему не зламати.

Тому неминучий соціальний вибух буде відбуватися абсолютно "недемократичним" і "незаконним" (в поняттях нинішньої правиящей псевдоеліти) шляхом. Одночасно з цим ситуація 2015 відрізняється від ситуації 2013 в гіршу для влади бік.

1. На відміну від Майдану зараз є зачатки політичних суб'єктів, які контрсистемні влади. Я не кажу, що вони реально реформаторські. Поки що реальних виразних пропозицій реформ я не бачив ні від кого. Але ці політичні структури складаються здебільшого з інших людей. Хоча й "ростуть" від тих же коренів, що і "старі суб'єкти" - від українських ФПГ. Але вони мають велику свободу у прийнятті рішень. Найчастіше ці рішення нерозумні (м'яко кажучи). Але в ситуації неминучого соціального вибуху ролі сюзерен-васал цілком можуть змінитися. Історія знає тому чимало прикладів.

Чому це важливо? Тому що будь-який конфлікт повинен закінчуватися політичним рішенням. Інакше - це повний розвал країни. Майдан закінчився приходом до влади тієї ж української псевдоеліти, що і була раніше. Тому що крім "старих" політичних суб'єктів нікого для політичного вирішення конфлікту більше не було.

Тепер є. Так, нечисленні і які далеко не всім подобаються, але є. І продовжують утворюватися. І тут важлива їхня присутність в головному законодавчому органі країни і, частково, на високих посадах.

2. Силові державні структури набагато менш лояльні до нинішньої влади, ніж до влади сім'ї Януковича. Тобто "вмирати" за них не будуть. Замість того, щоб першим ділом зайнятися чисткою і реформами МВС, СБУ, прокуратури, судів, вищого складу ЗСУ Президент, Прем'єр і парламентська коаліція більше року ділила ресурси, що зменшуються . Тепер момент упущений. Більше немає ні ресурсів для забезпечення "вірності" силовиків, ні соціальної підтримки для створення нових каральних структур на "добровільно-патріотичної" основі. І Київська нова поліція - це не приклад. Це - правоохоронці, а не карателі. Якщо їх кинуть на "придушення", то це закінчиться для них плачевно. Та й далеко не факт, що нова поліція буде виконувати такі накази

3. Зброї на руках стало значно більше. А Майдан і війна на Донбасі призвела до подолання психологічного порогу. При якому спочатку говорили, а потім думали - стріляти чи ні. Зараз будуть відразу стріляти.

4. Існують структуровані збройні формування, які контрсистемні нинішній владі. Мало того. Армія (ЗСУ) або залишиться нейтральною, або частково підтримає зміну влади. Відсутність реальних реформ в армії, постійне зрадництво і ідіотизм вищого армійського командування змусили солдат, молодший і середній командний склад тихо (поки що "тихо") ненавидіти існуючу владу.

5. В цілому ресурсів у країні набагато менше, ніж два роки тому. Тобто "задобрити" подачками населення вже не вийде. Грошей немає. Популізм, штука для влади звична, але він перестає працювати, коли людині нічого їсти. Тобто озлоблення тих, хто вийде на протест, буде набагато більше, а готовність на самопожертву набагато вище, ніж на Майдані.

6. На відміну від Януковича, який був легітимний як для країн Заходу, так і РФ - нинішнє українське керівництво в очах Росії має дуже умовну легітимність. А це під час збройного повстання обов'язково призведе до додаткових зусиль з ліквідації нинішньої української влади з боку Кремля.

І це далеко не всі відмінності. У підсумку зі стану "Верхи не хочуть, низи не можуть" ми перейшли в стан "Верхи не можуть, низи не хочуть". Якщо в будівлях ВРУ, АП, КМУ і т.д. ще не звучать постріли розстрільних команд, то тепер це всього лише справа часу.

Переклад з російської і виділення в тексті мої, О.К.