"Варяги" - це невідворотно

"Варяги" йдуть

Знайома медпрацівниця з Луганщини (проживає в містечку, підконтрольному Україні й не зачепленому війною) - добродійка С. час від часу висловлює мені різке "фе" з приводу запрошення на різні високі посади "варягів", при цьому слова "це капець" є найм'якішою квінтесенцією її волань.

Талановитий журналіст М., який після вбивства Олеся Бузини втік до Росії (бо боявся стати наступною "кривавою жертвою хунти"), періодично під'юджує мене електронними посланнями: "Тимуре, що ти собі думаєш?! Треба рятувати Україну, її ж бо, нещасну, іноземці шматують!!!"

Колишня однокурсниця Ю., що живе у Моніно неподалік Москви, зробила однозначний висновок: я по маківку зазомбований "америкосами", якщо не протестую проти засилля "варягів" у вищих ешелонах української влади.

Що ж, всі вони ватники, але...

Але мій добрий знайомий К. (учасник Єврореволюції, ага!) також перебуває в легкому шоці: "То ми на Майдані за те стояли, щоб нами Яресько з Абромавічусом керували?! За це Небесна сотня полягла?.. А де ж наші управлінські таланти?! Як це - нема?! Є!!!"

І для повноти спектру думок... Моя колежанка-журналістка О., з якою ми колись до Брюсселя їздили у ділове відрядження, нещодавно прохопилася щодо подальших планів: спробує вона емігрувати до Чехії, бо якщо навіть Саакашвілі "вислали" з Києва подалі до Одеси, то в Україні довго ще ладу не буде. А життя - воно одне, і прожити його потрібно так, щоб у нас все було, а нам за це нічого не було...

Отже, поки що появою "варягів" у вищих ешелонах української виконавчої влади і результатами їхньої діяльності (точніше, майже повною відсутністю цих результатів) не задоволений практично ніхто. У кожного свої претензії, але озвучені мною позиції певною мірою презентують магістральні напрями цього невдоволення чи розчарування.

У "Зімбабве" цього слід було очікувати

Проте мене завжди дивувало: чому люди настільки наївні, що починають волати про пожежу тільки коли "червоний півень" вистрибує з вікон на дах будинку?! Адже відомо, що диму без вогню не буває - то невже не можна було вчасно принюхатись?! А якщо відчувши запах диму, ніхто не второпав, що почалася пожежа... Ну, і хто ж кому в такому разі лікар?!

Повертаючись до приходу "варягів" в українську владу, змушений відсилати охочих до однієї з блискучих робіт Петра Лелика, нині вже покійного українського політолога, який тривалий час керував аналітичним центром при президентові України Леоніді Кучмі. Матеріал називається "Зімбабве як національна мрія", перша його частина (загалом їх п'ять) знаходиться, зокрема, тут. Хоча центральною його темою є розгляд перипетій виборчої президентської кампанії у 2009-2010 роках, проте починається все з докладного аналізу тогочасної внутрішньополітичної ситуації в Україні й "змагань" США, Євросоюзу й Росії довкола нашої країни.

Власне, цей аналіз нас і цікавить, бо він не втратив актуальності й досі. Зокрема, у першій частині матеріалу Петро Лелик стверджує, що:

• українська еліта виродилася у те, що автор назвав "Великим Базаром";
• цей "Великий Базар", образно кажучи, "за базар" не відповідає;
• "Великий Базар" може тільки остаточно вколошкати країну й зіштовхнути її в цивілізаційну прірву;
• "Великий Базар" унеможливлює появу в Україні доморощених реформаторів;
• без зовнішньої допомоги і часткової десуверенізації (!!!) вибратися з цивілізаційної прірви Україна не зможе.

Саме остання теза має безпосереднє відношення до теми "варягів", тому я підмурую її безпосередньою цитатою (у власному перекладі українською, виділення мої - Т.Л.) з першої частини матеріалу Петра Лелика "Зімбабве як національна мрія":

В цивілізаційну катастрофу завалився практично весь постсоціалістичний простір. Вибираються з неї тільки позбавлені значної частини суверенітету країни — колишні соц. країни (досить подивитися як Євросоюз за вуха витягає з ями Болгарію і Румунію). Другий варіант — катастрофи вдалося уникнути країнам з осмисленими авторитарними режимами — Білорусії, Азербайджану, Казахстану. Але в українському випадку вже навряд чи допоможе навіть спроба повернутися до осмисленого авторитаризму — держмеханізм зруйнований настільки, що навіть кривеньку диктатуру скласти вже немає з чого.

Історичний шанс сучасної України, головна перевага перед Заїром — в географічному положенні. Заїр посеред Європи, в одному з нервових вузлів геополітики нікому не потрібен. Для виповзання України з воронки цивілізаційної катастрофи необхідні десуверенізація, повне усунення чинної політичної еліти, запровадження косовських механізмів зовнішнього управління. Як і в Косово, в Україну необхідно везти поліцейських, суддів, прокурорів, митників, банківських керуючих, щоб створити умови для повернення в цивілізовану сім’ю народів.

На десуверенізацію (але не на косовський механізм) згоден і Великий Базар, який побоюється прямої і безпосередньої відповідальності за результат владарювання. З десуверенізацією і косовізацією змириться і суспільство, що зневірилося народити повноцінну осудну і відповідальну політичну еліту.

Питання тільки в тому, хто володітиме мандатом на зовнішнє управління, і в яких формах воно здійснюватиметься.

Для тих, хто не второпав остаточно: левова частка матеріалу "Зімбабве як національна мрія" писалася у 2009 році. Точніше час написання встановити неможливо, бо матеріал публікувався на інтернет-ресурсі "Other Side/Інший Бік", закритому ще за президентства Віктора Януковича. Якщо додати невеличкий часовий лаг, то це кінець 2008 - початок 2010 років. Але все одно - близько шести років тому! Отже, розумні аналітики ще тоді, в добу "пізнього Віктора Ющенка" розуміли: без часткової десуверенізації, навіть конкретніше - без часткової "косовізації", без масового приходу в наші урядові кола "варягів" зробити Україну цивілізованою неможливо. Не з нашим "Великим Базаром", який потрібно змести весь до останнього людця - і який не дає це зробити.

Єдине, з чим я не погоджуюсь, читаючи матеріал Петра Лелика - це з покладанням провини за створення "Великого Базару" виключно на Віктора Ющенка. Зовсім не він, а Леонід Кучма є справжнім творцем цієї системи! Почалося це на межі тисячоліть - приблизно у 2000 році, коли з легкої руки президента були зруйновані т.зв. "соціальні ліфти", і владна "обойма" замкнулася сама на себе. Хтозна, чому Петро Лелик вважав інакше... Можливо тому, що багато років перебував в оточенні саме Леоніда Кучми - отже, не хотів "капати" на колишнього патрона?.. Можливо.

Все в нас попереду

Безпосередньо вертаючись до теми "варягів", дозволю собі ще одну цитату зі згаданої роботи (тут вже зберігаю авторські виділення):

З'явись в українській політиці гібрид Рузвельта з Де Голлем - у нього все одно не буде жодного шансу, Базар не пустить.

Деякі забубенні оптимісти вбачають шанс країни у появі нового політичного покоління. Ви Льосика Довгого бачили?

А тепер давайте-но зазирнемо правді в очі й констатуємо: період президентства Віктора Януковича (2010-2013 роки) став періодом, коли своєідний "мандат" на зовнішнє управління Україною виграла... Росія! Це стане очевидним, якщо врахувати, скільки російських агентів впливу з комфортом розташувалось у верхівці українських силових відомств і в армії (Павло Лебедєв - яскравий тому приклад). Не кажучи вже про цивільні міністерства... Отже, мені цікаво, чому ватники не волали про "повний капець" суверенітету України в той період?! Можливо, тому, що за допомогою прихованих російських "варягів" Віктор Янукович впевнено вів Україну в ЄврАзЕС, що з часом мав перетворитися на милий ватному серцю СРСР-2.0?..

Отже, всі нинішні волання вати спричинені лише тим, що нині Росія втратила "мандат" на зовнішнє управління Україною, й його здійснюють США вкупі з Євросоюзом. І гучність волань вати прямо пропорційна відстані, на яку Росію відтіснили від нашої країни.

Громадянам проукраїнської орієнтації слід пам'ятати, що для недопущення у 2010-2013 роках російських, а в 2015 році - європейських та американських "варягів" слід було не допустити утворення "Великого Базару" задовго до 2009 року - приблизно на межі тисячоліть... Якщо ж ми (всі ми - українці) допустили це, то нам лишається тільки сподіватися, що США і ЄС свій "мандат" не втратять. Якщо вже до нас заходять "варяги", треба використати цей шанс для поступового виховання новітньої української еліти, а не череди "Льосиків Довгих", яких тільки і здатен виплодити "Великий Базар".

Нарешті, доморощеним "європейцям" слід запастися неабияким терпінням. Адже до нас прийшло ще зовсім мало "варягів", щоб зміни від їхньої діяльності стали реально відчутними. Все ж таки Україна є найбільшою державою в Європі, й набрати порівняно велику кількість досвідчених "варягів" (які б не тільки свою справу робили, але й про виховання проєвропейської української еліти не забували) не надто просто. Тому все в нас ще попереду...

Тимур Литовченко