Матері все рішучіші: "Більше ніяких прививок не робитиму, я хочу мати живих дітей."

Читати багато, но це те, що в нас було він ІПВ!!!

Старшому, 5р, ОПВ давали 27.10, після прививки було все добре, но зараз малий почав жалітись,що йому болять ножки, незнаю чи має відношення до прививки чи ні, но до цього все було добре, ніколи не скаржився. 

А от з меншим малим ми намучились добре. 

Меншому, 1.8р, прививок в нас не було, лише БЦЖ в роддомі робили, до прививки були місяць здорові, за тиждень до прививки із старшим їх розєднали,щоб случайно старший чого із садочка не приніс, аналізи були хороші, педіатр дивився все добре було, 28.10 малому зробили ІПВ, і на вечір малий почав плакати,що йому ручки і головка болять, 2дні плакав, на 3й день Т37, 4й 37.5, 5й 38-38.5,поїали на дитяче відділення, кажуть буже ГРВІ і назначають АБ ІКЗИМ, кажуть якщо Т не падатиме напротязі суток починайте давати АБ, 6й день 39, визвала швидку,зробили укол, розказала їм,що і як сказали могла прививка дати таке, швидка сказала починати пити АБ. педіатр наш дивився нас, но він все заперечує і каже це відношення до прививки немає, 7й день Т 37-37.2. на 8й день рано малому стає важко дихати,пропав голос, не може нічого ковтати,визвала швидку, кажуть ларингіт, назначають: супрастин з ношпою, і інгаляції кажуть робити треба. приходить наш участковий педіатр назначає нам ще Ереспал і інгаляції(еуфілін,гідрокортизон,хімотропсин, віт.С, фіз.розчин), пємо АБ, робимо інгаляції, голос появився, но взагальному малому легше не стає, визиваю педіатра, каже може таке бути, на 3-4день буде легше, ми 2дні дома так лікувались,з 9на 10 день вночі малому стає гірше, дуже важко дихати йому, визиваю швидку,забирають нас в інфекцію, но вдома колють тройчатку(супрастин,ношпа і платифілін)і дексаметазон, приїжаємо в лікарню, дивляться нас і назначають ще АБ в уколах(цефатоксим), вкололи,це була 04.00год ночі, до ранку малому легше не стає. рано ще раз дають АБ, малий їсти не може, не може ковтати нічого, плаче просить їсти і питиЮ я даю, він не може ковтнути. 

Приходить педіатр, який має нас лікувати, подивилась малого і каже, може бути така реакція на прививку, но ви маюуть підхопили десь ГРВІ якесь от і воно дало, но малий не кашляв,соплів не було,не чхав, каже це у вас ларингіт. в 12.00год дня приходить медсестра і робить малому укол дексаметазону, через 15-20хв в малого починаються просто дикі істерики, він мені волосся рве, лице роздирає, кричить не своїм голосом, падає на підлогу і руками,ногами махає, головою бється в підлогу, я ніяк заспокоїть не можу його(до прививки він у нас з народження був тихий,спокійний, ніяких істерик ніколи не було, сусіди інколи казали нам,що таке враження,що його в нас і немає), чесно уже звонила до мами, свекрухи,щоб просили в когось,щоб скинули малому вроки, я просто незнала,що з ним робиться.з горем пополам, я його заколихала, черех хв20 як він заснув, малий начинає біліти просто на очах, я біжу до медсестри, питаю, який у нас гемоглобін(думала може низький),та каже 140,но є інтоксикація, кличу її,щоб подивилась на малого, він весь білий і мокрий став, та пробує малого,каже він весь горить і збирається робити укол, я його пробую,він весь холодний, міряю Т, а вона в його 35, медсестра каже не може такого бути, дає інший градусник, переміряю, 35, малий лежить ледь дихає, медсестра незнає,що робити, біжить за педіатром, в мене самої починається істерика, приходять вони, педіатр міряє пульс, серцебиття, каже дуже слабкі, беруть апарат,яким міряють серцеві скорочення, він не працює, бо вони незнають як з ним працювати, визивають ще одного педіатра, медсестру з реанімації, вона бере їхній апарат, міряють серцебиття, кажуть має бути мінімум 100, а в малого воно падає, 96,93,90,88,82, я кричу,бо вони нічого не роблять просто стоять усі дивляться на малого, вони незнають що робити і усі виходять з палати, я уже начинаю просто плакати, звоню до знакомої педіатра, питаю,що робити,швидко розказую,що сталось, та каже які потрібно срочно взяти аналізи, і до наших лікарів кажу їм, а вони мені: ми можем лише кров з пальця взяти і все, більше ніяких аналізів не беремо, усі лаборанти зайняті серйознішими пацієнтами, в мене шок, я кричу, знакома педіатр каже по телефону срочно будити малого і поїти сильним, солодким чорним чаєм і щоб чим побільше випив, я його бужу, він не реагує, почала помало відпоювати, малий пє помаленько, тут прибігає медсестра і питає в мене ким точно працює чоловік(ніби це саме важливе зараз), вони усі просто дивились,що роблю, нічого самі не зробили, не допомогли мені, відпоїла я малого, стало йому чуть легше, просить цукор, я даю, а він просто ложкою їсть його,хоча ніколи такого не робив.на ніч Т35.4, ніч пройшла спокійно у нас. 

На ранок приходить наш лікуючий педіатр,дивиться мало, і каже, вчора всі в шоці від вас були,звонили мені розказували, незнали,що з вами робити. каже давайте йдіть додому, може малому вдома легше буде,істерик не буде, но пишіть заяву,що відповідальність берете на себе і вдома коліть АБ. в малого Т36, йому важко дихати, но чуть почав їсти. пишу заяву,йдем додому. це була пятниця,обід. 

Найняли ми медсестру,щоб приходила робила нам уколи, в пятницю на ніч, субота,неділя коле нам уколи, я не сплю ночами, пю одну каву, чую вирубаюсь, бужу чоловіка, він сидить над малим, я чуть сплю. в суботу малому важко, мене всю трусило, знакома педіатр по телефону казала,що робити, те й робила. аби не моя знакома, я незнаю,що булоб, вона по телефону краще казала,що робити,ніж наші дебіли-лікарі на місці. в неділю малому стає легше, поїв добре, грається. в понеділок рано ми їдемо в інфекцію,здавати ще раз аналізи, здали, тут нам педіатр каже, що в малого тоді як Т впала на 35, повністю впав цукор і якби я не почала відпоювати його, то могла бути в малого цукрова кома, в мене знову шок. тут педіатр і зав.інф-ї кажуть,що це на прививку реакція, швидше всього це міг бути просто набряк горла від прививки, а не ларингіт,бо в малого ні кашлю,ні соплів ну нічого не було, а як ларингіти проходять знаю дуже добре,бо старший ларингітами часто хворіє, кажуть мені раз з малим все добре вже, ми не будемо писати,що то реакція на прививку, бо начальство зверху,нас за це по голові не погладить. я кажу їм нормально, нам на наступний рік йти в садочок, що я без прививок робитиму, якщо нам неможна виходить їх давати, а вони мені такі:ви ж знаєте,як все робиться зараз і ви в змозі їх купити. написала знову заяву,забираю малого,ідем додому.малий дома спокійніше почав поводити. збираємось їхати в обл.дитячу поліклініку до кардіолога і невропатолога, шоб побачитти чи не пішли якісь ускладнення після усього цього, йду до нашого учаскового, він категорично заперечує,що це від прививки, каже притйдете,домовимось і будуть у вас прививки. дає направлення. їдем ми з малим.проходимо все, нам кажуть,що то від прививки, і кажуть,що участковий зобовязаний все це зафіксувати. 

Кардіолог сказав,що все добре, но вона не розуміє, чому педіатр назначив інгаляції з еуфіліном самим робити дома, їх категорично неможна робити дома без нагляду лікаря, бо еуфілін може визвати зупинку серця. 

Невропатолог поставив діагноз: РЕСПІРАТОРНО-АФЕКТИВНІ ПАРОКСИЗМИ, каже від прививки пішло, назначив лікування. 

Приїхали додому,пішла до участкого і все йому кажу,а він мені:% я вам нічого не назначав ви самі собі лікування назначили і інгаляції теж самі робили. 

Боже,люди, я за ці 2 тижні настільки змучилась, стільки нанервувалась, як подивилась в голову, а мене сиві волоски вже появились. та ми всі переживали дуже, дякую,що свекруха з старшим сиділа, чоловік постійно на роботі, но після роботи з малими допомагає добре. 

От наша реакція на привику, більше ніяких прививок не робитиму, я хочу мати живих дітей, а недай Бог, щось з малим сталося б, що тоді, лікарі говорили б,що це не від прививки. мені усі кажуть : ДЯКУЙ БОГУ ЗА ТЕ, ЩО ТАК ВСЕ ОБІШЛОСЯ, А НЕ ГІРШЕ, ВЕСЬ ЧАС Я ПРОСТО НАД МАЛИМ МОЛИЛАСЬ. 

Зараз це згадую і сльози біжать.